Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
А. Романович Ч ародійни й к ущ калини Юрко і Ксеня живуть з бать ками у великому місті в Америці. Коли настала осінь, дуже не хо тілося їм у школі сидіти, бо на дворі ще гарно, тепло, і так при ємно було б цілий день гратися в лісі або над морем. Але в шко лі теж цікаво і старший, розум ний Юрко, який ходить уже до п’ятої кляси, потішав шестилітню сестричку, що ось у школі побуде вона кілька днів, а тоді прийде кінець тижня і вони з батьками певне кудись поїдуть. Настала врешті п’ятниця і як тато вернувся з праці, Ксеня від разу почала його просити, щоб поїхати до лісу, бо ж їй треба до школи принести горішків і ягі док, а теж кілька гарних листоч ків. -—- Ну, добре, — сказав тато, — але наперед мусимо порадити ся, коли їхати і куди. Ось завтра, в суботу, треба піти і записати Ксеню теж до першої кляси в українській школі і закупити по трібні книжки та шкільне при ладдя. Потім треба мамі дещо помогти дома, а ввечорі перегля немо різні мапи і вирішимо, ку ди нам у неділю після церкви їхати. Так і зробили. У неділю після полуденку поїхали за місто у ліс- резерват, де можна бігати і ба витися, але не вільно нічого зри вати, хіба піднести те, що вже впало на землю. Юрко і Ксеня поскидали чере вики і влізли до потічка. У ньо му маленькі рибки і жаби, а во дичка тепленька, хоч це вже піз- на осінь. Потім діти взяли тор бинку з садовини і давай збира ти різні горішки та ягоди, щоб мали що показати в школі. Рап том Ксеня побачила гарний, ве ликий кущ —- листя у нього зе лене, ягідки червоні. — Це калина, правдива кали на! — крикнув здивовано Юрко. —- Шкода, що не можемо ки тички зірвати. — Але тут можна бавитися хованки — втішилася Ксеня. Юрко поліз під кущ мов у пе черу і почув як хтось сильно по тряс його за плече. — Збудися хлопче, звідки ти тут узявся? — Юрко відкрив очі і побачив пана з шапкою-мазе- пинкою на голові. — Він зовсім подібний до українських вояків на знимках у дідуся альбомі, — подумав хлопець. Тепер підійшло до них ще кілька постатей. — Що нам робити з цим хлоп цем, Романе? — питали вони сво го провідника, що держав Юрка за руку. — Він може полякам сказати, де ми ховаємо наші крі- си після вправ! — Ні, не скажу! — відповів Юрко, — я з Америки... додав несміло. Усі засміялися. -—- Хлопець певне заблудив і змучений, — сказав Роман, — не хай переночує у моїм помешкан ні, а завтра довідаємося, чий він. Студенти заховали свої кріси, як звичайно у кущі калини і пі шли стежкою полями і лісом. Ішли довго, аж зробилося зовсім темно. -—- Ми зараз будемо дома, хлопче, — потішали сонного Юр ка. Вилізли на горбок і раптом побачили перед собою багато світел — тягнулися вони доли ною і горбами, далеко. Усі при стали. —- Наш Львів! — сказав про відник Роман. — Незадовго він буде дійсно наш. Проженемо чу же військо і на ратуші буде пові вати український прапор! — Я вам поможу, я знаю, це буде першого Листопада — вті шився Юрко. Студенти переглянулися. — Дивний хлопець. А звідки ти це все знаєш? — Від мого діда, — сказав Юрко. Хотів ще додати... і від тата, від мами, від учителя і брат чика в Пласті... але зрозумів, що йому і так не повірять. Тепер йому стало ясно, що через ча родійний кущ калини попав 49 років назад до Львова перед Пер шим Листопадом. — Хлопець щось почув, а щось йому приснилося — гово рили між собою студенти і пове ли його спокійними, напівтемни ми вулицями, де лиш часом світи лися ліхтарі. У сірому будинку отворили двері і вони пішли схо дами угору. Там зустріла їх стар ша пані, мати Романа. — Добре, — сказала вона, хлопчика переночуємо, а прапор вже майже готовий. Юрко засипляв і чув як поти- хо нараджувались у сусідній кім наті студенти. — Він тут, він тут, — почув Юрко голос і відкривши очі по бачив обличчя своєї мами. При бігли тато і Ксеня, яка всіх за певняла: — Юрко від мене сховався і я не могла його знайти! — Але ж ти нас налякав, си ну! Не ховайся так далеко більш ніколи — сварили мама і тато. Та Юрко почав їм розказувати, як то він був у Львові і бачив, як підготовляються до Першого Листопада. Ксеня здивовано слу хала оповідання брата, а мама і тато уже перестали на нього сварити, бо Юрко так цікаво все описував, що тяжко було збагну ти, чи все те правда, чи казка. П’ЯТЬ ГОРОБЦІВ (Загадка) П’ять горобців На одній руці Сидять спокійненько. У них є один рід, Однаково літ, А всі — нерівненькі. Що за горобці, Братіки оці? ( іїічіґвц ) П. Кізко 22 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
