Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв'ю Христя Оленська й її пап’є-маше Ще в 1965 р. появилася в ан гломовній пресі повідомлення про Христю Оленську у зв’язку з її проектами з модерної біжутерії під назвою „пап’ємаше". Нароби ла Бона багато шуму своїми не звичайними розмірами, яскрави ми барвами, ну — і ціною цих ви робів, яка за перші моделі, що їх продукувала фірма Гаті Карнеґі, доходила до 500 дол. за штуку. Такі „ювелірні вироби" з паперу могли собі дозволити лиш дуже багаті жінки, як це ми й бачимо на ілюстраціях H a rp er’s B azaar-y за грудень 1965 p., в яких сфо тографовано артисток Урсулу Ан- дерс, Барбару Стрейзант і Софію Лорен в цих клейнотах. Що про ектувала їх Христя Оленська, це зазначено в журналі. Вже в на ступному числі того журналу її ковтки і браслети прикрашають модельку обкладинки. Також у „Свободі" п. Р. Голіят написав про її успіхи в цій ділянці. Не можна говорити про загаль не захоплення її прикрасами, що для багатьох консерватисток, призвичаєних до благородних ка менів і металів, з їх дуже дріб ним візерунком і довготривалістю, видавались незграбно великими, надміру яскравими і не для всіх прийнятними. Тепер ці прикраси вже пішли в масову продаж і приступні всім охочим їх при дбати. Безперечно, і наших чита чок зацікавить не тільки „біжу терія", але й сама мисткиня, — тому ми й рішили з нею зустрі тися. Зустрілись ми в її робітні, що міститься у фірмі ї. Міллера в Мангаттані. Залишившись на хви лину сама, я перелякалась, бо за мість паперових клейнотів і мо- делів черевиків, що їх виробляє ця фірма, я при вході до робітні натрапила на торбу зі сміттям у руках розхрістаної жінки, що була скульптурою. Усе приміщен ня було заставлене скульптурни ми творами, що викликали страх і збентеження. Ба й на стінах ви сіли барел’єфи, не менше дивні. Мені стало моторошно. Аж тепер я собі усвідомила, що Христя Оленська — мисткиня, а передусім скульпторка і що це її головне покликання. То ж наша розмова розпочалась не так, як я її підготувала. — Панно Христе, — розпоча ла я — тридцять літ тому я Епер- ше відвідала модерністську обра зотворчу виставку в товаристві самого мистця. На всі мої настир ливі питання про зміст його кар тин я наприкінці почула відпо відь: „Що це означає? Те, що собі бажаєте!" Чи й ви так ду маєте? — Ні, відповіла без вагання, — мистець — це відповідальна лю дина, а його твір повинен мати зміст та ідею. М истєцтео не має бути відірване від життя, а роля мистця — бути не тільки піоне ром нових напрямків, але й про відником. Мені стало легше. Я можу пи тати, а не нещиро захоплюватися й удавати, що все розумію, щоб не „скомпромітуватися" в очах модерністів. — А от ця скульптура, — не чекала на мої запитання моя роз мовниця, — чи не справжній об раз напіводягненої жінки, що спі шить знести на вулицю вранці торбу зі сміттям? Цей портрет,— показала на стіні барельєф, я на звала „моя тітка". Вдивляюся в портрет і напру живши мозок, намагаюсь уявити собі цю „тітку", дарма, що замість очей у неї ямки, а замість носа покручена стара бляшка, зате на ній справжній хутряний комір і справжня брошка. А біля цього ще один потрет: на голові при чеплене волосся, позакручуване на закрутки, на носі, вже нор мальному, окуляри, прикрашені самоцвітами, а в руках журнал “R om ances” . — А це — підказує моя спів розмовниця — чи не типова аме риканка? Таку й назву має цей портрет. І я з цим цілком пого джуюся. На середині приміщення, немов у дитячих клітках, бачу рожеві, повненькі тільця немовлят у збільшеній величині, — та що це? Личка у них старі, поморщені і це викликає неспокій. — А це ■— відповідає мистки ня на моє німе питання — чи не сучасні діти, що ще не виросли, а вже постарілись? Я все зрозуміла, та все ж таки стає прикро й сумно, бо хоті лося б, щоб мистецтво викликало інші почуття. Оглянувши дальші твори ми опинились на іншому кінці примі щення, де виставлені її праці з пап’ємаше, що мають уже вжит ковий характер. їх діяпазон бага то ширший, як можна було собі уявити. Це брошки й браслети, перстені з величезними „каме нями", намиста, коміри, хустки на голову, ба й цілі сукні. Також ко робки, рамці до дзеркал і свічни ки. Ну — і моделі черевиків! На низьких грубих підборах, кольо рово прикрашених. Таких, що ще недавно мої дочки називали „стовпчиками" або „бабцюватими обцасами". Тепер вони заступ лять „шпичаки", не будуть де формувати жіночої постаті і діря вити килими на підлозі. — Жінки порозумнішали і хо чуть вигоди, каже Христя. Чи так воно, чи непереможна мода каже їм все сліпо приймати? При цій нагоді Христя мене інформує, що НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1967 9 Христя Оленська P a in te r O h ry stia O le n sk a w o n fa m e fo r h e r j e w e lr y of p a p ie r m a c h e
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
