Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Таїса Богданська Ф л я к о н и Фейлетон Різні бувають колекції. Філяте- лісти завзято збирають поштові марки, панянки складають картки, листи, засушені квіти, підлітки збирають автографи артистів, ми- стців, багаті люди мають збірки картин, скульптур, — а я похва люся фляконами. Сьогодні їх у мене тридцять п’ять, а початок моєї збірки ось який. Ще студенткою у Відні вчи ла я кільканадцятеро дітей на фортепіяні. Були це діти моїх су сідів, запопадливі віденці, що з довір’ям приходили на лекції до молодої вчительки-чужинки. Аж одного вечора тато сказав до мене: — Телефонував сьогодні адво кат Роман 3., щоб ти вчила його сина на фортепіяні, бо він чув, що ти гостра... Бачиш Тасю, — у Відні знають, що ти гостра! Ах, бідний буде той, що колись одру житься з тобою... — Гостра, гостра, — бриніло в моїх вухах, — чи ж справді? Ах, — потішала я себе, — я ж маю бути вчителькою, а що ж варті вчителі без енергії, невимог ливі... І так то в моїй музичній клясі з’явився одинокий українець — дев’ятилітній Сясьо. Симпатичний чорноокий хлопчина скоро прий няв перші лекції музики. З тижня на тиждень вивчав багато вправ і я тішилася його поступами. Та з кожною лекцією Сясьо щораз більше привикав до мене, а одно го разу випробував свою першу витівку. Положився під фортепіян і взагалі не хотів грати. Я проха ла, грозила, тягнула за ногу, а він нічого, лежав під фортепіяном і тільки сміявся до мене. Розчарована верталась я тоді додому. Тепер зрозуміла я, чому Сяся батько потребував гострої вчительки... А я — гостра? Де ж мій авторитет, коли учень проле жує пів лекції під фортепіяном? Рад-не-рад призналась я своє му професорові в Консерваторії, що маю учня, який кладеться ме ні під фортепіян. Професор ледве здержав сміх. Певне професорові не траплялось подібне в його практиці. Він учив молодих лю дей, що з запалом змагали до за вершення музичних студій. А я — вчила дітей... Розсміяних, весе лих дітей, що їх треба було ві- дорвати від забави і притягнути до фортепіяну. — - Таїсо, вбирайте плащ і зра зу йдіть додому, коли він починає пустувати —- радив професор, але Сясьо не давав мені відійти. Ще на сходах доганяв мене, сбіцював поправитись, перепрошував, а за хвилину робив подібні збитки. Нашим лекціям прислухувалась часто Сясева бабуня і співчутли во признавалась, що він їй теж так пустує під час лекцій фран цузької мови. Тоді я виправдува ла дещо Сясеву поведінку. Бідно го одинака перевантажували зай няттями. Крім науки в школі він учився музики, французького, а також ходив на різного роду спортові вправи. Настав червень, кінець шкіль ного року. На учнівському висту пі з-поміж усіх німецьких дітей вибипасся малий Сясьо. Профе сор, що уважно прослухував моїх учнів, шепнув мені: — Той, що лежить під форте піяном, краще грає від тих, що сидять при інструменті! Майте до нього терпеливість! Це дуже здіб ний хлопець. По виступі я дістала від дітей квіти, а від Сяся, зглядно Сясевої бабуні, чудовий флякон. — Lie ручно мальований, — ка зала старенька дама, — а я зво рушено гладила флякон, мій пер ший дарунок від учня... У 1952 р. я розпрощалась із Віднем, переїхала до Америки і стала працювати в Українському Роксоляна Лучаковська-Армстронґ: Квіти, аквареля R o x o la n a L u c h a k o v sk y -A r m str o n g : F lo w e r s, w a te r c o lo r НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1967 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
