Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Таїса Богданська Ф л я к о н и Фейлетон Різні бувають колекції. Філяте- лісти завзято збирають поштові марки, панянки складають картки, листи, засушені квіти, підлітки збирають автографи артистів, ми- стців, багаті люди мають збірки картин, скульптур, — а я похва люся фляконами. Сьогодні їх у мене тридцять п’ять, а початок моєї збірки ось який. Ще студенткою у Відні вчи ла я кільканадцятеро дітей на фортепіяні. Були це діти моїх су сідів, запопадливі віденці, що з довір’ям приходили на лекції до молодої вчительки-чужинки. Аж одного вечора тато сказав до мене: — Телефонував сьогодні адво кат Роман 3., щоб ти вчила його сина на фортепіяні, бо він чув, що ти гостра... Бачиш Тасю, — у Відні знають, що ти гостра! Ах, бідний буде той, що колись одру житься з тобою... — Гостра, гостра, — бриніло в моїх вухах, — чи ж справді? Ах, — потішала я себе, — я ж маю бути вчителькою, а що ж варті вчителі без енергії, невимог ливі... І так то в моїй музичній клясі з’явився одинокий українець — дев’ятилітній Сясьо. Симпатичний чорноокий хлопчина скоро прий няв перші лекції музики. З тижня на тиждень вивчав багато вправ і я тішилася його поступами. Та з кожною лекцією Сясьо щораз більше привикав до мене, а одно го разу випробував свою першу витівку. Положився під фортепіян і взагалі не хотів грати. Я проха ла, грозила, тягнула за ногу, а він нічого, лежав під фортепіяном і тільки сміявся до мене. Розчарована верталась я тоді додому. Тепер зрозуміла я, чому Сяся батько потребував гострої вчительки... А я — гостра? Де ж мій авторитет, коли учень проле жує пів лекції під фортепіяном? Рад-не-рад призналась я своє му професорові в Консерваторії, що маю учня, який кладеться ме ні під фортепіян. Професор ледве здержав сміх. Певне професорові не траплялось подібне в його практиці. Він учив молодих лю дей, що з запалом змагали до за вершення музичних студій. А я — вчила дітей... Розсміяних, весе лих дітей, що їх треба було ві- дорвати від забави і притягнути до фортепіяну. — - Таїсо, вбирайте плащ і зра зу йдіть додому, коли він починає пустувати —- радив професор, але Сясьо не давав мені відійти. Ще на сходах доганяв мене, сбіцював поправитись, перепрошував, а за хвилину робив подібні збитки. Нашим лекціям прислухувалась часто Сясева бабуня і співчутли во признавалась, що він їй теж так пустує під час лекцій фран цузької мови. Тоді я виправдува ла дещо Сясеву поведінку. Бідно го одинака перевантажували зай няттями. Крім науки в школі він учився музики, французького, а також ходив на різного роду спортові вправи. Настав червень, кінець шкіль ного року. На учнівському висту пі з-поміж усіх німецьких дітей вибипасся малий Сясьо. Профе сор, що уважно прослухував моїх учнів, шепнув мені: — Той, що лежить під форте піяном, краще грає від тих, що сидять при інструменті! Майте до нього терпеливість! Це дуже здіб ний хлопець. По виступі я дістала від дітей квіти, а від Сяся, зглядно Сясевої бабуні, чудовий флякон. — Lie ручно мальований, — ка зала старенька дама, — а я зво рушено гладила флякон, мій пер ший дарунок від учня... У 1952 р. я розпрощалась із Віднем, переїхала до Америки і стала працювати в Українському Роксоляна Лучаковська-Армстронґ: Квіти, аквареля R o x o la n a L u c h a k o v sk y -A r m str o n g : F lo w e r s, w a te r c o lo r НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1967 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
