Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
при повсякчасних турботах про здоров’я батьків, за безнастанного їх лікування, у мене з’явилося праг нення обізнатися з наукою, що продовжує людське життя, допомагає боротися з хворобами і полегшує страждання від них. Тепер, по смерті дорогої лю дини, це бажання стало відчуватися ще гостріше. Хотілося пізнати, чому медицина не врятувала моєї мами, хотілося довідатися про те, як можна було б підтримати життя батькові. Тому, не зважаючи на все ще стан байдужносте, розум мені підказував, що треба жити далі, треба набувати знання. Але по приїзді після вакацій до школи, мене чекало несподіване запрошення на нову посаду: дириґентка церковного хору училища, що зайняла була місце О. Кошиця, коли він відмовився від дири гентської функції ще в 1901 році вслід за закін ченням нашого випуску курсу навчання, виходила заміж і залишала Київ. Мені запропоновано ва кантне місце диригента в церковному хорі. Це була досить приваблива перспектива. Ця посада значно ліпше оплачувалася. Крім того дириґентці належа лась окрема кімната з піяніном, теж саме повне утримання харчове, ще й до того окрема служниця. До обов’язків диригента належало й ведення прак тичних лекцій у зразковій школі з ученицями 7-ої кляси, за це теж доплачувалося. Одним словом, моя нова посада давала мені майже втроє більший заро біток і значно ліпші умовини життя. Я охоче згоди лася, тим більше, що могла працювати в своєму улюбленому фаху і мати до розпорядимості багато більше вільного часу і певну незалежність. Нові умовини життя примусили мене хоч трохи забути за своє горе і поринути в працю значно цікавішу для мене, ніж попередня. Я відразу приступила до реорганізації хору за своїм розсудом і бажанням. Моя попередниця — дуже мила й музикальна дама — не звертала уваги на технічний бік хорових основ, сама під час дири гування співала, що заважало їй слідкувати за точ ністю ритму і нюансуванням, — тільки й того, що своїм голосом підтримувала точність інтонації. Зрештою, наш хор, що складався головним чином з українок, з природними здібностями українців взагалі був дуже чутливий щодо чистоти інтонації. Якщо ж і траплявся в цій сфері гріх з однією пар тією (чи то через втому співачок, чи з якихсь інших фізіологічних причин), то інші партії відразу при стосовувалися до зміни висоти звуку так, що для публіки майже були непомітні ухили від даної то нальності. Це теж одна з позитивних особливостей українських хорових співаків, що її так подивляли чужинці в Українській Республиканській Капелі. З самого початку я почала відучувати хористок слідкувати за голосом диригента, а замість того привчала їх вслухуватись у звучання належної їм партії і намагатися не виділятися своїм голосом з загального колективу, дбаючи про вирівняність спільного звуку. Далі треба було зміцнити ритміку в хорі, яка була порушена завдяки слабкій дири гентській волі попередниці і т. д. і т. п. Це технічне тренування хору завдало мені досить праці, але з огляду на те, що у мене було і залишилося на завжди правилом не втомлювати хористок ментор ськими лекціями, а швидше змагати освіжити роботу влучним жартом чи невеличкими павзами, під час яких можна ввести свого роду ,,інтермедію“, відхи лившись навіть від поточної праці (заграти щось іншого на фортепіяні, нагадати приємне враження з концерту чи театру), втомлена увага хористів трохи відпочине, і можна далі займатися нудною технікою. Під час праці з хором я сама захоплюва лася, і це передавалось моїм хористам. Тому ми в порівняно короткому часі досягли значних успіхів. Показником того була кількість сторонньої публіки, яка почала вчащати до нашої церкви, щоб послу хати хору. Мої хористки з увагою і охотою підко рялись —■ як новим строгим правилам хорової дис ципліни, так і точній ритміці та вольовому веденню диригента. Щоб встановити сувору дисципліну, одного з найголовніших чинників хорового виконання, мені на початку прийшлось вдатися до таких засобів, що помічалися всіми присутніми в церкві. Так, напри клад, за моєї попередниці дозволяли собі хористки розмовляти в павзах між співом, що перешкоджає диригентові психічно приготувати хор до моноліт ного початку співу. Я відважилася перед одним із таких початків зробити велику павзу і так довго не давати тону для вступу, доки занепокоєні хористки не зосередили уваги на диригентові. Шепотіння зникло; учениці і стороння публіка звернули на це увагу і почали дивитись на хори. В даному випадку я ставила й себе в незручне становище, але й хори сткам було так ніяково, що до подібних засобів в майбутньому рідко коли приходилося звертатись. Я нічого не мала проти, коли дехто з хористок під ходив до хорових перил, щоб подивитися, скільки публіки в церкві (кому з виконавців не приємно ба чити й відчувати, що його слухають із приємністю і цікавістю?), але це було допустиме тоді, коли хор не співав. Погляд на значну кількість публіки під носив настрій хористок і спонукував до старанності. І для мене були сатисфакцією увага публіки і ви знання зверхників. Пізніше великою моєю втіхою було, коли, бувало, несподівано завітає до нашої церкви і сам Кошиць, щоб „послухать хор“, як він казав. Невдовзі наш хор придбав собі й мецената, який в нагороду, як він говорив, ,,за прекрасноє пєниє“ почав, на мою раду, посилати для цілого хору на ,,утренники“ білети в оперний театр, — це ж була найбільша втіха для моїх пансіонерок і IV. По році моєї успішної праці з хором Епархі- яльної Школи, я знов повернулась до думки про студії у вищій школі. Коли почали приймати про хання про запис на Вищі Жіночі Курси (того часу ще не було повного коедукаційного навчання у ви щих школах, хоч рівноправність жінок із чоловіками вже досягла високого ступеня), вирішила і я подати прохання й віднести свої документи на курси. (Продовження буде) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
