Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Все почуття десь зникло, залишилася холодна думка, суха, холодна думка. . . Мабуть, щось по дібного повстає в психіці злочинців, з тією різни цею, що вони втрачають і контролю над думкою. Одначе, не можна сказати, щоб у мене втра тився критерій поміж добром і злом, — зла нікому не бажала б, але й до добра не стало снаги. Про сто — все стало байдужим, зокрема до всього, що торкалося мене особисто. ПІ. Тепер на відступі майже тридцяти з лишнім ро ків важко мені схарактеризувати той жахливий стан, — пам’ятаю лиш одне, що то було щось жах ливе. Головне, не стало сліз . . . Ніби в півсвідомості пригадується мені, як гірко плакала сестра, як муж ньо тримався батько, і як я ходила і робила все як автомат: казали їсти, — я сідала за стіл і їла те, що мені клали на тарілку. З однаковим успіхом я мо гла б і не їсти і голоду не почувала б. Хотілося мені весь час ходити, дивлячись під ноги, так як це робив батько в довгих щоденних роздумах при ходженні по кімнаті. Пригадую тільки силу квітів — бузку, що в травні саме був у повному розквіті. Пригадую, що йшли ми довгою дорогою на кладо вище, далі — відправа в церкві і, нарешті, сестра підвела мене до домовини, щоб розпрощатися з лю бого матусею навіки. І той останній поцілунок не в стані був вивести мене з отупіння, — все бажана сльоза не з’являлася. Чи не подібний стан був у ві домого російського композитора Рахманінова після того, коли провалилася його перша симфонія, яку виконала, правда, невдало, оркестра під диригуван ням Глазунова? Дослідники творчості цієї видатної людини оповідають, що він перестав показуватися між люди, жив дуже бідно, майже не працював, а композицію залишив на кілька літ. Нарешті, при- йшлося йому лікуватися від цього страшного стану. Довго, дуже довго, важкий стан заціпеніння не залишав мене. Моя добра сестричка піклувалася про мене, справді, як рідна мати; вона залишила мене у себе у Умані на деякий час, намагаючись розва жати мене різними способами — то на концерти мене водила, то за допомогою знайомих влаштову вала прогулянки, —- але моя байдужність не зни кала, і сестру прямо лякала. Нарешті порадившись із батьком, вирішили відправити мене знов до Києва з надією, що в іншому середовищі я прийду до нор мального стану, тим більше, що й служба моя ви магала повернення до виконування моїх обов’язків. Тому на кінці шкільного року поїхала я знову до Києва. Тут праця не давала мені змоги зосереджу ватися на гнітючих думках. Мої співробітниці, спо стерігаючи мій психічний стан, теж намагалися мене розважати: то до театру мене тягли, то на концерти купували білети і в своєму товаристві мене на них е о д и л и . Цікаво, що і та мила мені музика не впли вала на мене так, як колись бувало. Врешті това ришки почали умовляти мене записатись у вищу школу, передбачаючи, що регулярні зайняття дадуть інший напрям думок. Але тим часом шкільний рік скінчився, всі роз’їхалися, і я попрямувала до батька на село. Щоб нас обох трохи розважити, сестра з цілою своєю родиною приїхала до нас на кілька місяців у Посухівку. Хоч стан байдужности мене і далі не залишав, але в гучному оточенні великого гурту се стриних дітей не було часу займатися лиш собою, тим більше, що сестра весь час примушувала мене займатися дітьми, а сама перебрала на себе ролю господині. Тут цього ж таки року народилася у се стри дальша дитинка — дівчинка, і ця подія поважно мене зворушила і придала багато праці: треба було і дітей доглядати, і по хазяйству поратися, і роділлі помагати, бодай до того часу, поки приїхала з Умані акушерка. Тут уперше довелося мені практично ознайоми тися з медициною. Акушерка була зовсім молода людина, мало досвідчена, так що при пологах мені треба було їй помагати. Великі страждання сестри викликали у мене пробудження певної енергії. За вдяки тому, що в нашій школі у 8-ій клясі ми про ходили досить широкий курс гігієни, я могла з пев ним успіхом виявити свою підготовку в цій галузі на практиці. Трапився момент, коли я могла виявити і свою духапритомність, а саме: під час самого акту пологу, сестра нараз знепритомніла. Дитина могла задушитися. Акушерка розгубилася. Мені впало на думку вляти кілька капель вина сестрі в рот. Пляш ка стояла поруч на стільці, але коли я кинулася, щоб відчинити рота сестрі, вона заціпила зуби так, що рукою цього зробити не можна було. Я тоді схопила ложку, нею відчинила сестрі рот і, піднявши трошки її голову, влила кілька крапель вина. Сестра опам’яталася і все скінчилося благополучно. Все скоїлося протягом, мабуть, кількох секунд. Аку шерка, докінчивши належну їй працю, мене запи тала: „Ви медичка?" — „Ні“, — відповіла я. — „Але у вас є до того здібності1' — додала акушерка. З цього моменту я поважно стала задумуватися над студіями медицини. Думка вивчати медичні на уки й раніш приходила мені в голову. І не диво. Через те, що майже все моє дитинство проходило НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1967 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
