Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК XXIV. ТРАВЕНЬ, 1967 Ч. 5 Вадим Лесич Квартет із Реквієм Такі далекі вже ті кроки, що відходять. Лиш часом — долітає сірий ш ерех і чую твердь землі, ІДО 'П'ІД иогами. Скільки 'Сонць зайш ло за буреламний обрій! СКІЛЬКИ 'СОНЦЬ глибоко під землею похоронено, але в п ам ’яті тремтить негаснуче проміння усміху ласкавого твого, м оя старенька мамо! Проміння усміху, коли ти запитавш и, відповідь мою почула — — Але ти, сину, іне вчинив нікому — чогось злого? Скажи, так зовсім щиро, щ об я б ула 'Спокійна . . . бо час такий лихий — і лю ди о д у р іл і. . . —• Нікому, мамо! Будь спокійна . . . я відповів одверто. Ласкавий усміх твій — без слів, найлюдяніш ий знак потвердження, повік мені відкрив незглибний скраб — багатство серця, став мені — завітом. Із збірки „Кам’яні луни“ Мова — це душа народу В яркому промінні весняного сонця вітаємо на ших матерів. Квітами й подарунками, листами й вір шиками висловлюємо їм признання й подяку. Хвиля теплої вдячности проймає все суспільство. За любов, за посвяту, за повсякчасні турботи складаємо їй глибокий поклін. Та ми, що живемо поза межами Батьківщини, відчуваємо особливу вдячність. Це ж бо від неї прийняли ми в подарунку оте велике добро — нашу рідну мову. Недаром вона матірньою зветься! Це ж бо вона, мати — вслухується в дитячий щебет, ви ловлює з нього тільки їй зрозумілий зміст та фор мує з того перші слова дитини. Це ж бо вона пере дає в пісні мелодійну красу нашого слова, що запа дає в душу дитини. Вона поширює її знання, пояс нюючи все, що потрібне з довкілля. І вкінці приво дить дитину до Бога, кладучи на ній знак хреста і навчаючи перших слів молитви. ,,Мова — це душа кожного народу, а душа — це сам Бог у кожній людині1* сказав Митрополит Максим у своїй проповіді. „Творець світу дав нам українську душу, себто українську мову“. Нашу національну окремішність, що вже затратилась була серед освіченої верстви, зберегла нам мова україн ського народу. Завдяки їй ми відзискали загублену нитку наших національних стремлінь. І відбудували втрачене у характері, способі думання і культурі нашого народу. „Рідної мови навчаємось найсильніше за пер ших дитячих років" — пише Митрополит Іларіон. Він пригадує, що цей обов’язок лежить у руках матері і то не лиш у ранньому дитинстві, але й у дальшому шляху дитини. „Всі свідомі українки мусять найбільше вчитися рідної мови й своє знання передавати дітям “. І так духовні провідники українського народу вказують на великий обов’язок, на велике покли кання української матері. Вона — разом із бать ком — є великою будівничою української людини. Бо вона є першою, що передає первні мовного знання дитині і впливає на їх дальший зміст. Чи подумали ми те в її день, Материн День? Подякуймо їй за цей великий дар та заохочуймо її дальше стояти на сторожі його. Бо мова — це душа кожного народу і лиш із її активною і свідомою до помогою можемо ту душу зберегти. НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1967 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
