Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська П одарунок д л я мами Відомо нам, що Неля дуже лю бить перебувати у своєму квітни ку, а Аня любить також і інші розваги. І от сьогодні прибігла до Нелі з проханням: — Так гарно, Нелю, ходім до парку погратись! На це Неля з охотою: — Добре, я лиш у мами дозво лу попрошу. — І побігла. За хви лину вийшла до Ані сумна. — А що? — питає Аня. — Мама не дозволяє... — А чому, Нелю? — Не хоче, щоб так було, як останнім разом. — А що ж то такого було? — питається Аня. -— Я вже забула. — Ти забула, але мама добре пам’ятає. Бо сказала -— як вам, таким великим дівчаткам не со ромно було в парку котитися з великого горба по траві? А я при гадала їй, що ми ще недавно спу скались із цього горба на наших санчатах. Це наш горб! — Так, по білому сніжку мож на, але не тепер, у посуху, коли на траві повно сажі й пилюки! До дому ви прийшли замурзані, зіпрі лі, з наїженим волоссям, а одяг і білля все зелене — ні я, ні Ані мама не могли цього відчистити. А виглядали, як дві баби-Яги! Тільки поставити вас було як опу дала в городі, щоб горобців ля кати. — А далі мама каже: та ж і трава хоче рости, красуватись, а від того, як ви по ній товчетесь, трава в’яне, жовкне. Отже сього дні пограйтесь біля дому, щоб со бі це затямити на майбутнє. Засумували дівчатка, мовчать. Та по хвилині Неля всміхнулась: — Пожди хвилинку! — і побі гла до мами. Коли повернулась, уже була весела. — Ідемо, Аню! Ти знаєш, ми забули, що сьогодні нам треба бути в панни Марійки. І мама до зволила. Цікаво знати, що вони мали за діло до неї. Ще було досить хо лодно, коли панна Марійка закли кала їх до себе на нараду. Закін чилось воно тим, що дівчатка ма ють тепер частіше приходити до неї, а вона буде їх учити, як мож на виплекати гарну квітку. Коли прийшли перший раз, во на завела їх у пивницю, де поба чили скриньки з розсадою й ва- зонки. На лавці лежало щось не мов велика дошка, а на ній була купа землі. Дівчатка цікаво роз глядались. Тоді панна Марійка на казала: — Позакасуйте рукави! Тепер мішайте добре цю землю руками! Вибирайте з неї дрібні камінчики! І от вони мішають землю, а панна Марійка все щось добавляє — то лопатку піску, то знов щось біле, наче крейда. Коли вже все добре перемішали, подала їм ва- зонки: — Запам’ятайте собі котрий котрої! Тепер беріть по жмені землі, кладіть у вазонки і добре вбивайте кулаком. Серед сміху й радости йде ця робота. Наклали. — А тепер зробіть посередині землі ямку! •—- каже панна Марій ка й подала кожній невелику ци бульку. Казала твердо посадити й прикрити землею. Потім дівчат ка підляли вазонки не дуже хо лодною водою. Скінчили роботу, помили руки. — А тепер ідіть додому й че кайте, поки я вас знову покличу! По дорозі Аня дивувалась, як то з такої цибулі може вирости квітка! — Такого дива я ще не бачила! — сказала. —-То побачиш! — засміялась Неля — і то не яканебудь, а гія- цинт! Від того часу панна Марійка ча сто кликала їх, щоб приходили доглянути за своєю квіткою. Вони підливали їх, повертали на вікно до сонечка, зрушували землю в вазонку. По якімсь часі з радістю спостерегли, що квітка „зійшла11, себто цибулька випустила зелений паросток. Що ж то було втіхи і підскоків! Паросток ріс, кріпшав, зразу внизу випустив листочки, а потім цілий покрився відразу малими мов горошинка бруньками, що все більшали. Аж одного дня з най нижчого пуп’янка отворилась пиш на рожева квітка. - - Цвіте, цвіте! — зраділи. — А як пахне! І не тривало довго, як ціле ви соке било вкрилося пахучим ро жевим квіттям. — А що тепер буде? — спи талась Аня Нелю. — А вона таєм ниче: — Побачиш. Аж у суботу, перед Дне.м Ма ми, коли Аня з татком і братами в тайні перед мамою підготовляли подарунки, задзвенів телефон. — До тебе, Аню, — сказав татко. А це телефон від панни Марійки. — Сьогодні увечорі принесу тобі твою квітку і сховаю її під кущем бузку у вашому городі. Це дарунок для твоєї матусі в її День. Забери і сховай добре. А ще гальо, гальо! Таку квітку передаю також і Нелі... Аня ще хвилинку стоїть із слу хавкою в руці, здивована і враду вана. Така несподіванка! Добра, кохана панна Марійка! Яка ж то була радість, коли ра ненько підійшла з розцвілою квіт кою до мами та ще й із побажан нями! Сльози радости появились в її очах, коли мама прочитала прикріплену до вазонку карточку такого змісту: — Цю квітку власноручно по садила і виплекала для матусі на її День її доня Аня під доглядом сусідки Марійки. Від того часу Аня ще більше полюбила квіти — живі квіти. 22 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
