Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Останній день Розділ з повісті „Шукатиму тебе" Софія Парфанович — Де лікар, де тут лікар?! —• стривожені голоси лунали в тем ному коридорі підвалу. — Я тут, чого вам треба? —• Доктор Жеребецький відгукнувся у сутінках. Дві жінки принаглю- вали: — Швидко, швидко ходіть! По ранило жінку! Лікар захопив торбину, що з нею не розставався навіть входя чи в підвал. -—- Не йди, Миколо - просила дружина — невідомо хто стріляє і що ще може статися. Стривай ще трохи . . . У підвалі горіла нафтова лям- гіочка. При її миготливому полу м’ї звична картина: скриньки, ба рахло, валізки, возики з дітьми, горщики з харчами і люди. Стри вожені. Так від трьох тижнів вій ни, обстрілу Львова. Говорили напереміш, схвильо вано. Вже бо мав бути кінець вій ні, від двох днів не пролунав ні- один постріл. Большевики входять до міста. Нагло два гарматні на бої. Один упав на їхній будинок. Посипалось румовище, закурило пилом. Хто стріляв? На кого? Жеребецький вийшов із жінка ми. По дорозі розказували: — Ще два гранати впали на вулиці Зиблікевича. А той, що впав на ваш будинок — вибухнув. Ми стояли на брамі напроти і приглядалися, як вмаршовують большевики. А Міхалова, як той гранат вибухнув, упала на вули цю, а ми заскочили в браму. — Чи її дуже поранило? — питав лікар. Жінки не вміли нічого сказати. На малій площі стояли пусткою закопані кулемети. Над ними шу міли високі ясені. їхні буйні ко рони купалися в рожевому фіоле- ті осіннього пополудня. Поперек вулиць нашвидку побудовано про титанкові заборола. Плитки, вир вані з хідника, цеглини, пісок, кі стки з бруку, домашнє обладнан ня усе напереміш, становило ба рикади проти панцерних возів. Лікар і жінки пробивались ку пиною румовищ, що постало пі сля оцього нежданого пострілу. Вулицею вмаршовувало військо. Брама, темні сіни, брунатні де рев’яні сходи, поза ними темний коридорчик. — Тримайтеся стіни, пане док торе, сходи поламані, Міхалова живе в сутерині. Жеребецький засвітив ручний ліхтарик та йшов за жінками кру тим пивничним коридором. Двері оббиті плахтою, тухлина пивниці, сутінна кімната: стіл, два стільці, шафа. І ліжко. На ньому жінка. Одягнена в темносиню спідницю й чорну блюзку та при кинута великою, вовняною ху сткою. —- Що вам сталося, пані Міха лова? — питав лікар. Вона розплющила очі, і посміх нулася злегка. — Як вибухнув той гранат, і я стояла на брамі, і большевики йшли, і я тільки почула, якби ме не хтось злегка штовхнув, і я упала . . . а тут, он, рана. Вона розкрила одяг і показала лікареві місце під правою груддю. —- Ранка маленька, і мене ні чого не болить. Ранка була маленька. Щілинка завдовжки на пучок пальця. Не кривавила. Така собі маленька, невинна щілинка. Лікар сидів на беріжку ліжка, держав руку хворої і числив жив чик. Був слабий, швидкий. Дивився на стіну понад ліжком і наче на анатомічному атлясі бачив кудою міг пройти маленький відламок: печінка. .. нирка, ш лунок.. . аор та? Ні! Якби аорта, жінка вже не жила б. А може він лиш пробив шкіру й залишився під нею? Тре ба жінку в лікарню, рентген, опе рація . . . Промив ранку, заклеїв пла- стром. І вийшов на вулицю. Ніякої підводи, ніде коней ні воза. Телефони зірвані, ніякої ко мунікації. Цілковита розсипка. Вулицею йшла Червона Армія. Саме проходили перші стежі. На переді один із рушницею на-при- ціл. Худе, бліде обличчя, невисо кий, бура блюзка, темносині шта ни, чоботи. За ним трійка, таких же, потім п’ятка, далі сімка, а там ряди, і ряди, і ряди, і ряди. Бурі шинелі, Д-р Софія Парфанович відпочиває на Діброві біля Дітройту D r. S o fia P a r fa n o v y c h e n jo y s h e r r e st in D ib r o v a r e so r t n e a r D e tr o it, M ich . НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ, 1967 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
