Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ствування. Одначе професор настоював на тому, що у вас великі здібності, і що він хоче вас мати своєю ученицею. Після довгих дебат професорська рада поступилася, і таким чином е и маєте щастя бути ученицею нашого слаЕного професора. Проф. Пухальський був найстарший і найвидат- ніший професор в Україні. Він був учеником уче ниці Шопена і найкращим інтерпретатором цього генія, а також і Моцарта. Тому його вибрали на ди ректора з почесним званням першого директора но- возаснованої Київської Консерваторії і приділили йому тільки тих учнів, Що були прийняті відразу, на старший курс. Ясно, що я із своєю підготовкою не надавалась на те, щоб дістатися до такого видатного педагога і моє прийняття до його кляси було вий- няткове явище. Все це здавалося мені сном. Наприкінці нашої розмови клясна дама завела мене до кляси, що була тут таки внизу, відкіля да леко лунало прегарне виконання якоїсь незнайомої мені речі. Мені аж моторошно стало, коли я увійшла в клясу. „Чи виправдаю я колись таке вийняткове довір’я визначного професора?1' майнула в моїй голові думка, коли побачила багато учнів, що чекали своєї черги. Один із них грав з професором на два фортепіяни. Я тихенько сіла ззаду на вільне місце, але професор не помітив мого приходу, так був зай нятий музикою. Тут вперше я мала нагоду вислу хати цілий ряд гарних піяністів, що мали стати моїми колегами. Я почувала себе, як на концерті, що тривав майже 4 години. Я звернула увагу, що ті, які вже переграли з професором, залишались і після того в клясі. Пізніше я ознайомилася з методою професора, який радив учням слухати виконання один одного і вказівок професора, дебатувати між собою над виконанням і т. ін. А декому він просто казав: „Підіть до дому і подумайте". Згодом і мені довелось не раз це саме почути від нього. Так від працьовував досвідчений професор у своїх учнів самодіяльність і самокритику. Зовсім так, як вихову вав Остап Нижанківський свого талановитого Нестора. Коли всі переграли і вже розходилися, про фесор нарешті звернувся до мене, поцікавився моїм прізвищем, пригадав собі мій іспит і почав поясню вати дефекти моєї гри. Головним була — непра вильна постановка руки, що можна буде при моїй пильній праці, швидко виправити. Для цього він мене передасть на деякий час своїй колишній учениці, теж професорці консерваторії, Струмілло, з якою він про мене вже говорив. З цими словами професор Пухальський відвів мене до іншої кляси, де вчила пані Струмілло, і, нагадавши їй про ко лишню їхню про мене розмову, залишив мене там. Таким способом розпочалися мої піяністичні студії в Київській Консерваторії. З перших же годин я побачила, як я була да лека від того, що називається піяністпчним мистец твом. Виявилося, що моя рука була ніби скована. Навчання моїх попередніх учительок настільки вко рінилось у механіку моєї гри, що я досить довго ніяк не могла позбавитися тих поганих звичок. І щодо утворення співучого тону на фортепіяні та різниці між правильним, виразним і сухим, коротким тоном виключно пальцьового удару — цього теж д о е г о не могла збагнути. І ось почалися мої поважні і систематичні сту дії піяністичнсго мистецтва. Я гостро відчувала різ ницю тону, що ним грала моя професорка, і того, що е и х о д и в з-під моїх пальців. Професорка терпе ливо вияснювала мені утворення м’якого, елястич- нсго тону через тиск пучкою пальця на клявіші. Вона ЗБертала мою увагу на те, що суть клявірної гри не в „мордуванні" тільки пальців, а в досягненні „круглого, сильного і при тому благородного, ніж ного тсну“. Вона годинами намагалася розв’язати непорушність моїх суглобів, особливо в плечах, стоячи за моєю спиною і рухаючи верхньою частиною руки під час моєї гри. Мені це перешкоджало грати, я нервувалася до сліз, але тактовна учителька своїм спокійним голосом мене потішала і знов закликала „спробувати ще раз“. . . Скільки сліз пролила мо лода „надійна“ адептка Київської Консерваторії по дорозі з Музичного провулку до Трехсвятительської вулиці, — сліз, які, нарешті прорвалися з моєї на болілої душі! Все мені здавалося таким безнадійним, а найбільше лякало можливе розчарування славного професора, що своїм авторитетом спричинився до моїх студій. „А що, коли він помилився, а в дій сності я бездарна людина ?“ . . . Стара моя власти вість — недовір’я до своїх духових сил — дуже мене мучила. Але час ішов. Наближалися Різдвяні свята. Моя професорка ретельно і терпеливо працю вала зі мною, а професор Пухальський, що час від часу заходив подивитися, як посувається справа мого навчання, тепер робив це все частіше й ча стіше. Мені було дуже соромно, що так довго я не можу виправдати довір’я цієї визначної людини. А він між тим лагідно посміхався своєю прихова ною усмішкою та все підбадьорював: „Ну-ну, пра цюйте далі“. Іноді мені хотілося викрикнути: „З мене нічсго не буде, я краще піду геть!“, бо я ж звикла досягати всього помірно швидко і легко, а ось тут нічого не виходить. Майже наприкінці шкільних зайнять перед Різ двом я, працюючи дома при фортепіяні, раптом від чула різницю пливного співучого тону і уривчастого гострого клявірного звуку, що утворюється грою кінчиками пальців. Нараз стало ясно, чому моя про фесорка домагалася, щоб я „погладжувала клявіші" і спиралася на них цілою рукою, коли йшлося про „співучий" тон. Ніби якесь пробудження настало, все стало зрозумілим, і ті рухи руки в суглобах з’я вилися самі собою. Радісно мені стало, хотілося бігти до своєї милої пані Струмілло, порадитися з нею, чи не помиляюсь я, але треба було чекати призначеного дня моїх із нею зайнять. Коли ми зу стрілися з нею в клясі, і я схвильовано почала грати мелодійну п’єсу, намагаючись показати свої досяг нення, моя професорка схопила мене за плечі і ве село сказала: „Ну, бачите, це ж воно і є те, чого ми так добиваємося. Тепер піде все гаразд. Бачу, що ви зрозуміли і відчули мову тонів на клявірі. (Продовження буде) 40 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРІІЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
