Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
З того повстав неприємний шум, а звук не по силився. Тут мене вже трохи й страх охопив перед моїм безсиллям. Треба скоріш кінчати та тікати до дому, бо у мене щось не так, як в інших — думаю. Коли це при моїх роздумах я раптом відчула за своєю спиною присутність якоїсь людини, і слі дом за цим хтось поклав руку на мої пальці і тим припинив гру. Не треба й казати, як це мене зля кало. Я вже думала в тім моменті схопитися і тікати стрімголов з естради. Коли це обзивається до мене голос: — Ну, досить, заспівайте мені цей рядок нот, — і показує мені сивий, поважний дідусь на якісь ноти, що опинилися перед моїми очима. В цьому мені не було труднощів, бо читання нот „з листа“ при співі —- це звичайна річ для мене. Здавленим голосом я промимрила тони, зазначені нотами. Вже хотіла вставати й тікати геть, коли це дідусь сів за інший рояль і почав випробовувати мій слух. Потім сказав: ,,Досить", і я стрімголов мет нулася втікати. Не пам’ятаю, хто і про що мене розпитував в кімнаті мистців, бо я безтямно втікала з Консерваторії, в думці запевнюючи себе, що після такого сорому моя нога ніколи не переступить по рогу цієї установи, і я навіть вулицю, де міститься Консерваторія, буду обминати десятою дорогою. Такий удар вплинув навіть на мою притуплену чутливість. Я намагалася забути за цей сумний факт у моєму житті, і все пішло далі своєю чергою. Знов почалися співки з хором та завідування викладами семиклясниць у зразковій школі при училищі. Щ о правда, особливої підготови до педагогічної діяль носте в музично-виховній галузі я не мала, тому треба було взятися за солідні студії в цій сфері. За наших старих часів дуже мало присвячувалося уваги музичному вихованню дітей, не було розроблено жадних методів у цій дисципліні, — кожний учитель учив дітей музичній грамоті, як сам находив потріб ним. Про наочність навчання не приходилось і го ворити. Тут панувало схолястичне зазубрювання по чаткових понять теорії музики. А вже про розвиток слуху і музичної пам’яті у дітей ніхто й не турбу вався. Коли дитина не виявляла на початку музичних здібностей, її просто звільняли від співу, та й годі. Приступаючи до студій музично-педагогічної справи, я перш за все довідалася про відсутність усталеної програми шкільного музично-педагогіч- ного навчання. Треба було самій створювати мето дику навчання музичної грамоти дітей. Це було до сить важке завдання для моїх молодих сил. Напру жене шукання шляхів у цій сфері помагало мені за бути за свій неуспіх на полі музичної освіти. Одного разу відвідала мене моя приятелька Ліда Барвинська, яка мала чудовий голос контральто. З нею ми вже в школі (вона теж училася в Епар- хіяльній Школі) часто співпрацювали в хорі і вза галі були в близьких відношеннях. Того року вона теж вступила в Консерваторію до кляси співу проф. Цвіткова, що не відзначався особливим умінням „ставити" голоси, але був досить популярний. Після привітання Ліда відразу запитала мене: — Чому ти не ходиш в Консерваторію? —■ Як тобі не соромно ще й глузувати з мого неуспіху! — кажу їй. —- Якого неуспіху? — питає Ліда. Це вже мене розсер дило, тим більше, що про мій скандальний іспит, здавалося мені, повинен був знати ввесь світ. Після досить гострих дорікань з мого боку Ліда запропо нувала мені зараз же таки йти з нею до Консерва торії, щоб мене пересвідчити, що моє прізвище дій сно знаходиться в списках прийнятих до Консерва торії. Все ще не довіряючи моїй милій приятельці, я вдягнулась, і ми пішли. По дорозі Ліда жартома називала мене „невірним Хомою" і вимагала від мене могорича у вигляді шоколядки-„стовпчика“ за 5 коп., якщо я пересвідчусь у правдивості її слів. Так ми дійшли до Музикального провулка, де красувалася невеличка, але чепурненька будівля першої в Україні Київської Консерваторії, яка піз ніше по революції згоріла, а з нею і величезний скарб — понад 25 фортепіянів, інструментів визнач них фірм — Блютнера, Беккера і Шредера. На вхід них дверях все ще вивішені були списки прийнятих студентів. Це був великий список за різними фа хами. Особливо багато було піяністів. І справді, в кінці цього списку, надрукованого на машині, було приписано рукою і моє прізвище. Я ще й тепер не повірила, вважаючи це помилкою. Тому ми з Лідою ввійшли до будинку, щоб розпитати „клясну даму“ (адміністративний орган у тодішніх школах), чи не сталась якась помилка щодо моєї особи. На моє здивування „клясна дама“, перепитавши ще раз моє прізвище, почала пригадувати. За хвилину вона вигукнула: — A-а-, так це ви наробили такого рейваху? Ви дійсно прийняті, але за яких обставин?.. Ваша підготовка справді була незадовільна, але проф. Пухальський, теперішній перший директор Консер ваторії, конче наполягав на вашому прийнятті. Над вашим прізвищем виникли гострі дебати й суперечки на професорській раді: велика частина професорів не знаходила можливим відмовляти більш достойним кандидатам і уділити вам такий привілей, але проф. Пухальський, той, що вас іспитував, заявив, що вас бере до своєї кляси. Тут счинилось ще більше рем НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕШЕНЬ, 1967 *9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
