Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
надто довгі, постріпані внизу. Чу баті, бурі шапки. Жадних знамен, жадних прапо рів, жадних відзнак. Обличчя сірі, землясті, бліді, очі глибоко під ло бом, інколи косі. Так пливла ар мія, що визначувала нові дні в історії Львова. Жеребецький спинився на бере зі оцієї річки й чекав: може над’ їде колона Червоного Хреста. Лю ди розглядали військо: — Такий миршавий народ, малі худі, бліді, сірі. — А погляньте, як одягнені: де їм до наших зелених мундурів?! — Ви ліпше мовчіть! — Ваші як зайці: до лісу по скакали. Тому й мундури їхні зе лені. Публика ця ледве вийшла з під валів. Була змучена, перехвильо вана. —- Українець! Вам тепер не штука насміхатися з наших. Бу ли б ви пробували швидше. Не були б ви такі моцні, на вас наші мали спосіб. Але і того не досить: усіх вас треба було винищити. Бо Львів наш і Малопольска наша. — Уже ваше покінчилося і вже не вернеться. Тепер буде Україна. Хоч і совєцька, але ж Україна! — так відгризався молодий чоловік в окулярах. — Ага, чого вам захочується! Будете видіти Україну, як я своє вухо. Сусіди зареготалися. Жеребець кий слухав і думав: — Справді! Здавалося, що до столиці Західньої України вві йдуть українські полки: жупани... шлики — та ні! Може не те. Але ж хоч один-другий прапор, хоч яка там сотня Богдана Хмельницько го, Богуна, чи що. А то вони всі бурі й без виразу . . . Пливли річкою. Здавалося, що далекий степ, що дрімав свою історію з часів Джінгісхана, рух нув оце, прокинувшись. І вийшов на підбій європейського, густо- людного Заходу. Обабіч людських рядів, що розглядали цей похід — старі львівські будинки. Наче б теж розглядали далеких і нежданих пришельців. Чорніли щілини по вибиваних вікон. Не перший це раз їхні мури густо поцяцьковані кулями й постріляні гарматніми набоями. Місто старе і мудре ві ковою історією, неодне бачило. Над’їхала колона Червоного Хреста. Жеребецький підійшов до одного й другого воза та розка зав, що сталося і просив допо могти відставити жінку в лікарню. В одному і другому і дальших во зах: безрадний рух руки, відмов- ний поворот головою — вози, як і вояки, пливли нестримною чер гою. Жеребецький пробирався вули цею Зиблікевича вниз. Хотів ді статися до міста. Може вдасться потрапити до Швидкої Допомоги й наладнати транспорт. Серединою вулиці далі пливли ряди бурі й без виразу. На бере гах люди. Біля двох будинків во ни збилися в громадку й тривожно розглядали криваву пляму на хід нику і кров’ю збризкану стіну біля брами. І розказували: — Трьох поранило, а одну жін ку вбило. То, як наші піддалися, то один відділ рішив боронитися. То ті, що не хотіли большевиків. Повернули гармати на місто і ви стрілили. Та, замість у військо, влучили в людей. Йшов поруч Василіянського са ду. Листя золотіло поза залізною огорожею. Мала, скромна церков ця. І лікар нагадував собі як ма лим хлопчиком ходив з мамою до церковці і як потім студентом на травневі Богослужби. Пробирався Академічною ьниз, проходив біля будинку старого університету, де колись боровся за українськість. ...барикади з лавок... ножі... ку л і. . . Вулицею котилися гармати. Пов зли танки і несамовитим скрего том сповнювали повітр’я. На бурій сталі червоні зорі. І бура людина, як мутна ріка. Домівка Швидкої Допомоги бу ла зачинена. Ніде нікого. Ніч западала над містом. Перша ніч останнього дня війни. Високо понад будинками яскравіли зорі. Місто лежало темне, заслухане в свою вікову історію. Вранці Жеребецький подався до хворої. Жінка усміхалася, як і вчора. В пустій, сутінній хаті кількоро су сідів шепталося в кутку. Жінка усміхалася, як і вчора. Як тоді, коли питався, що в неї бо лить. Була ще блідша. Ні, не бо ліло в неї ніщо. Вона була мер тва. Як учора, лікар присів на бе- ріжку ліжка, взяв холодну руку і шукав живчика. Рука була як з мармору і посмішка не сходила з кутків уст Міхалової. Вулиці ще дрімали. Нікому ні- дочого було спішитися. Згодом виїхав на рейки перший трамвай ний віз. Цілий густо обліплений червоними плякатами, на них ви дніли велетенські голови Сталіна та його прибічників. Червоні пра порці маяли на даху. -—- Дивне: он, як прибрався старий львівський трамвай — ду мав Жеребецький, — . . . і як мало треба, щоб людина померла! Та кою малесенькою щілинкою уві йшла велика дія: смерть. Бура річка походу пропливла на Захід. Частини розлились по мі сту. їх воно проковтнуло. * Примітка: Щ е вдома авторка напи сала повість у двох частинах, якої темою є події у львівських лікарнях під час большевицької, а потім ні мецької займанщини. Українці бо- ряться за українізацію їх і свій стан посідання. На цьому тлі кохання се стри Юлі й лікаря із східніх земель. Авторка опрацьовує її тепер і гото вить до друку. — Р ед. КОНКУРС ДЛЯ ВІДЗНАЧЕННЯ 25-ЛІТТЯ УПА Крайовий Комітет для відзначення 25-ліття УПА розписав Конкурс на образотворчі мистецькі твори, тема тично зв ’язані із змагом УПА. Твори вислані на Конкурс, можуть бути ви конані олією , темперою, акварелею, ґвашем, а також різними Графічними техніками. Реченець надсилання кон- курсових праць — 1. березня 1968 р. Склад конкурсового жюрі б у д е своє часно поданий до відома. Твори слід надсилати на адр есу Крайового Комітету під псевдом, що зазначене на відвороті твору. В ко- верті позначеній тією самою клич кою, повинні бути справжнє ім’я та адреса мистця. 8 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
