Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Дарія Ребет Наше місце в спільноті Ми звикли до того, що при різ них нагодах відзначується, від за рання історії через цілий наш важ кий шлях, визначні жіночі поста ті. Без сумніву вони заслугову ють на постійну увагу і пошану, як живі символи моральних яко стей на різних історіотворчих ета пах, зокрема у всіх тих випадках, коли окремі індивідуальності бу ли речниками і піонерами нових ідейно-духових течій, прогресив них суспільних процесів, носіями національної динаміки і виразника ми історично - самоутверджуючої героїки; коли вони випромінюва ли непересічну духову силу своєї особовости, а то й випереджали сучасність. І на такі феномени у- країнська історія не є бідна. Але з соціологічного погляду важливішими, і в питанні історич ного буття засадниче, мабуть, більш вирішними були і є ті су спільні явища, що вказують на ве лику життєздатність і багату духо- вість громадської пересічі у- країнського жіноцтва. І власне в цьому відношенні, в органічно сильній і морально здоровій укра їнській суспільній структурі, ста новище і роля української жінки виходить дуже додатньо. Це сто сується більшою або меншою мі рою, до всіх верств на всіх етапах нашої історії. Зокрема в давніших історичних періодах, з великим значенням для майбутнього, голов ну національно-суспільну ролю з широким засягом впливу відограли не так самі видні постаті (якил у нас було багато), як радше ,,збір ний герой“ у ^асі, жінКс- — маси, виховниця, авторитет у родині, консерватор національних життьо вих сил і духових питоменностей, в тому і релігійних вартостей, ве ликою мірою повседневний тво рець національно-культурної са- мобутности, підметна індивідуаль ність, чітко спрофільована люди на, з твердою життьовою поста вою й ідейною послідовністю, по вагою і гідністю, що заставляє до належної пошани. Це зокрема від- зеркалюється у своєрідній шляхет ності в любові й одуховленому культі матері в українському на роді, що перетривав століття аж до наших днів. Ці елементи треба окремо на голосити й у оцінці сучасного ста новища у підсовєтській Україні. Після всіх історичних бур і уда рів, фізичного і матеріяльного зни щення, духових заломань і воро жих намагань до морального роз кладу; після всіх плянів викоріни- ти Боже, гуманне й національне з української народньої душі; після всіх скоків „генеральної лінії “ ко муністичної партії, — у сучасній, кращій і менше талановитій літе ратурі і мистецькій творчості, у безчисленних виявах української народньої духовости ми і тепер спостерігаємо й відчуваємо подих глибоких людських почувань, прагнення досконалого, абсолют ного і гарного, помічаємо правди ві гуманні вартості, пошану і лю бов до людини, ідеали гармонії і дружби. А разом з тим ми всюди бачимо безсмертний, незнищенний і до найтонших відтінків живий образ матері з її все незмінною опікунською любов’ю, і, з друго го боку, з безмежно довірливою відданістю цій матері її навіть до рослих дітей, що через ціле життя несть зі собою первинну силу ма теринського тепла і впливу. Ха рактерно, що у безлічі сучасних у- країнських літературних творів — мати, як символ, приклад і сум ління, не перестає проводити отих дорослих дітей, які в ній шукають скріплення і життьового утвер дження. Одним із показників цьо го може послужити вірш Григорія Кулеби „я пішов у життя“. Серед усіх перебоїв, упадків, підйомів і змагу син скрізь бачить материні очі і чує її невідступний голос. А далі каже: ...А як впав у степу опівночі, До грудей пригорнув колосину, Бачив рідної іматері очі Вони кликали: сину, мій сину... Я підвівсь... Я ще йтиму і йтиму, Буду ранки стрічать солов’їні, Я дивитимусь тими очима, — Україно, моя Україно... Очевидно не йде тут про соло в’їний настрій і сантимент, що мо же бути справою різних смаків. Суть явища в етичних асоціяціях і зобов’язуючій символіці, що є живою силою. Свідоцтво дійсно- сти, в якій сторожке око матерів завжди супроводжує синів і дочок нашої батьківщини є заразом сві доцтвом здатности перетривати неодне лихоліття. А разом із тим визнання, що все нові покоління живуть дужею матерів і дивляться їхніми очима не лиш на вибоїни особистого шляху, але й на ши рокі перспективи вітчизняних об ріїв, — усе це є великим і за служеним пеаном українській ма тері, українській жінці. Перебуваючи поза межами Бать ківщини, розгублені у вирі модер ного чужого світу, ми повинні га ряче бажати собі, і змагати до то го, щоб в еміграційній спільноті, загроженій повільним завмиран ням національно - громадського життєвого нерву, зберігався та кий ідеал матері у наших дітях, у наших родинах і в матерях са мих. З вище з’ясованих заложень ви пливають, мабуть самозрозуміло, практичні висновки також щодо ролі української жінки в україн ській спільноті і на майбутнє. У нашій батьківщині, у змінених умовинах українська жінка — ма ти, виховниця і громадянка — бу де мати велике і почесне завдан ня активно причинитися до зрівно важення розхитаних сил і варто стей, до правдивого повного вия ву народніх потенцій, до реабілі тації людської духової і особисто- цивільної свободи, до явного від родження придавленого релігійно го життя, скріплення національно- політичної свідомости і підмет но- сти, до встановлення громадсько го правопорядку і соціяльної справедливости, до „покращання людських взаємин “ взагалі, що й належить до клясичних гасел жі ночих організацій у вільному світ1'; і врешті, українська жінка має прикласти свої руки до побутово го покращання і естетичного зба гачення щоденного буття україн ської окраденої людини. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1967 З
Page load link
Go to Top