Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ірина Гнатчук Верхами й печерами (Репортаж) у сонці, одна казка! Тишина над звичайна, тільки де-не-де пташина обізветься і тихо-тихо шумлять лі си. Повними грудьми вдихаємо свіже і чисте, гірське повітря. По- нижче ліси переважно листяні, вище шпилькові; могутні смереки й інші породи творять величаві гірські краєвиди. Жаль, що не мо- можемо подивляти моря квітів ро додендронів, що є властиві цим теренам. Де-не-де цвітуть дрібні, жовті квіти, а місцями багато па пороті. Рух на дорогах тут малий, авт майже не стрічаємо, бо й їзда по стрімких дорогах понад урвища і пропасті, крайнє небезпечна. Міс цями при дорозі були стовпці чи дріт для забезпеки від наглих спа дів терену, а тут нічого, кожний їде на власний риск. Де-не-де двері з виписаною пересторогою: ,,Не входити без провідника! Ді тей держати при собі — не вири ватися наперед!“ Провідниця, молода дівчина, впроваджує групу людей, з якими й ми входимо в довгий, похилий коридор; температура тут 65°, надворі 85°. Натягаємо светри і прямуємо вузьким коридором за дівчиною. Відчуваємо вологість і запах землі. З усіх сторін глядять на нас неначе грізні велетні скали, вже оформлені й освітлені. Косма- те склепіння звисає над головою. Печери зразу малі та дальше вже більші, доходять до величини те атральної залі, із сталяктитами, що звисають наче сріблясті мечі. Всюди тут електрифікація, різні роди скал освічені в різних кольо рах. Перед нами скала як абажур, Мабуть кожній людині вродже не намагання йти вперед, бачити і пізнавати. Тому в Америці лю дина старається використати кож ну вільну хвилину, щоб відірвати ся від сірих буднів і подорожува ти. Спершу їдемо звиджувати го ри. Перша наша тура провадить до Ешвілу в Півн. Каролайні. Пе реїжджаємо гори Смовкі Мавн- тейнс. Гірські дороги вузькі, втоться вужем, горби чергуються з долинами; часто минаємо гір ські струмки з кристально-чистою водою, що переливається по ка мінні. Рух на дорогах досить ве ликий; переходять нам дорогу менші і більші ведмеді; часто стримують валку авт, загороджу ють дорогу, добуваються до „транків“, заглядають у вікна ав- та і жебрають їжу. Вони теж пор паються у придорожних збірниках на відпадки. Переїздимо замітне містечко Гетлінбурґ, літниськову місце вість. Сильно перелюднене, через що втрачає первісну красу. По становляємо не затримуватись, нас манять гори, особливо мене, дитину гір, що зміряла Карпати власними ногами. їдемо дальше, вибираємо доро гу Блю Рідж Парквей. Відлучу- ємося від валки авт, звертаємо на ліво і мчимо вгору, все вище і ви ще. їдемо повних п’ять годин; до рога стає все більш небезпечною, треба їхати дуже уважно, закрут за закрутом. З одної сторони зви сають скелі, що здається ось-ось впадуть, з другої бездонна про- пасть, вкрита лісами. Час від часу примикаємо очі, бо жах глянути вниз! Віра у справність водія, нашого сина Тараса, підтримує нас на ду сі, навіть жартуємо. їдемо щораз вище і вище, з верха на верх. Внизу хмари, а ми вище них. В’їз димо на найвищий верх ,,Пізґаг“ понад 5,000 стіп висоти. Погода чудова — розташовуємося на по ляні на відпочинок. Глядимо і по дивляємо краєвид; білі хмари на че сніг, над пасмами гір блистять стирчить один стовпик, що не дає жадної запоруки від випадку; один непевний рух набік і летите у безвість. Одначе оглядаючи цю нриродну панораму, осяяну про мінням золотого сонця, забуваєте про всякі загрози й небезпеки. Поволі з’їздимо щораз нижче. За чинає падати дощ і при соняшно- му світлі появляються великих розмірів веселки від неба до зем лі і то по кілька нараз; яка ве лич і краса! Велике зацікавлення викликали у нас окутані таємничістю печери і підземне озеро “Lost Sea”, Ме- дізонвіл, Тен. По дощі вибираємо ся туди, гори очистилися з хмар і проясніли в сонці, дорога дуже приємна. Під горою кілька доріг збігається разом. Рідко ростуть дерева, шовкова трава яскраво- зеленої краски, місток і мала пло ща. З-під гори вистає малий бу динок. Входимо до середини крам нички з ,,сувенірами“. Напроти за якою червоне світло, виглядає як пекло. По правій стороні з-під дуже високого склепіння спадає вода вниз і творить водоспад, що спли ває дальше як річка, яку прохо димо містком. Яка краса й велич природи тут під землею! Деякі печери такі низькі, що мусимо схиляти наші голови при переході. В одній з печер досить широка розколина; провідниця пояснює, що в 1931 р. група лю дей в числі 85 осіб увійшла в ту розколину і більше не вернулася. Мабуть впала в воду. На згадку про цю трагедію нас проймає жах і холод; скоро йде мо дальше, натрапляємо на сходи вгору, але там вступ заборонений — там робітники очищують ще дальші три печери! По півгодинному ході вниз пе черами — перед нами розкрива ється дійсне чудо природи; най більше підземне озеро світу, по яснює провідниця, а відкрите в НАШЕ ЖИТТЯ — 'ВЕРЕСЕНЬ, 1967 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
