Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наталія Стефанів: Макітра, майоліка N a ta lia S te fa n iw : C era m ic Олена Василева Родина Етюд Коли вони увійшли у вагон під земки, було лиш одне вільне міс це, і там сіла старша донька, ро ків семи, а маленьку взяла собі на коліна. Молоді батьки, високі й струн кі, стояли проти них, тримаючись за держаки. Батько лівою рукою підтримував дружину за стан, і в цьому спокійному, звичному пік луванні відчувалось те тепло, що зростає з кохання, поваги, духо вої близькосте та спільних турбот і радощів. Була неділя, і вони, як і багато інших, їхали поза місто. З коши ка висувався термос, виднілися пакуночки з харчами. Жінка, у спортовому одязі ви давалася ще стрункішою, а нев- тральні відтінки її вбрання були ніби природною облямовкою для цілої постаті, гармонізували з па- стелевими тонами її смуглявого лиця в обрамленні темного волос ся. Це було одне з тих облич, в яке треба вдивлятись, щоб помі тити одухотвореність і красу його. Дівчатка дивились на протилеж ну лаву, де розлігся хлопець у той час, як старі люди стояли. Хлопець бавився, то сідав, то зно ву лягав і дивився, яке враження це справляє на присутніх. Мати й не думала спиняти його, поблаж ливо дивилась на його вибрики, всміхалась йому... так само, як і певна частина присутніх у вагоні людей. Раптом маленьке дівча щось ви гукнуло, реагуючи на хлопчачі витівки. Мати спинила її, і вона притихла. Батьки переглянулись, — їм не подобалась поведінка хлопця, що правив за поганий приклад для їхніх дітей. Коли звільнилось місце, мати сі ла біля доньок, витягла з кошика в’язання, і замигтіли спиці в її вправних руках. Пухната синя вов на лягала гарним, складним візе рунком. Готувалися до зими вже тепер, улітку. Мабуть на долю молодої матері припадало чимало всілякої роботи в родині, і, як придивитись уважніше, можна бу ло помітити на її обличчі відбит ки втоми. Звільнилось ще одне місце, і чоловік сів поруч дружини. Діти сиділи тихенько, хоч було очевид но, що ясна дратували малу, і во на весь час терла пальцем те міс це, де різався зуб. Хотілось допомогти їй, чимсь винагородити за терпіння... А як? І раптом згадала, що маю в тор бинці невеличкий пакуночок цу керок. — Чи можна пригостити ваших дітей? — звернулась я до батьків. Вони привітно мені всміхнулись, дали згоду, подякували. Я пере дала дівчаткам цукерки. Мале хо тіло поцілувати мені руку — пев но так воно дякувало своїй мате рі — , але я підняла руку, і воно потяглося вгору, поцілувало ме не. Моя увага до спокійних, скром но вбраних дівчаток, якось звору шила батьків; вони, мабуть, зра діли, що їхні діти вподобались не ексцентричністю якихсь вибриків, а привернули симпатію чимсь ін шим... А мій власний радар посилав прихильні сигнали цій родині, що в своїх взаєминах випромінювала гаку гармонію і тепло. Мимоволі пригадала поему Кар- ла Сандбурга ,,Щастя": „Я спитав професорів, що читають лекції про зміст життя, що таке щастя. ;)І я пішов до славнозвісних керівників, що очолюють роботу кількох тисяч чоловіків. „Всі вони похитали головою й усміхнулись мені, ніби я намагався поглузувати з них. „А потім однієї неділі по- полудні я блукав вздовж Деплен річки, „І я побачив під деревами товариство мадярів з дружинами і дітьми, барильце пива і акордеон". НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1967 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
