Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наталія Стефанів: Макітра, майоліка N a ta lia S te fa n iw : C era m ic Олена Василева Родина Етюд Коли вони увійшли у вагон під земки, було лиш одне вільне міс це, і там сіла старша донька, ро ків семи, а маленьку взяла собі на коліна. Молоді батьки, високі й струн кі, стояли проти них, тримаючись за держаки. Батько лівою рукою підтримував дружину за стан, і в цьому спокійному, звичному пік луванні відчувалось те тепло, що зростає з кохання, поваги, духо вої близькосте та спільних турбот і радощів. Була неділя, і вони, як і багато інших, їхали поза місто. З коши ка висувався термос, виднілися пакуночки з харчами. Жінка, у спортовому одязі ви давалася ще стрункішою, а нев- тральні відтінки її вбрання були ніби природною облямовкою для цілої постаті, гармонізували з па- стелевими тонами її смуглявого лиця в обрамленні темного волос ся. Це було одне з тих облич, в яке треба вдивлятись, щоб помі тити одухотвореність і красу його. Дівчатка дивились на протилеж ну лаву, де розлігся хлопець у той час, як старі люди стояли. Хлопець бавився, то сідав, то зно ву лягав і дивився, яке враження це справляє на присутніх. Мати й не думала спиняти його, поблаж ливо дивилась на його вибрики, всміхалась йому... так само, як і певна частина присутніх у вагоні людей. Раптом маленьке дівча щось ви гукнуло, реагуючи на хлопчачі витівки. Мати спинила її, і вона притихла. Батьки переглянулись, — їм не подобалась поведінка хлопця, що правив за поганий приклад для їхніх дітей. Коли звільнилось місце, мати сі ла біля доньок, витягла з кошика в’язання, і замигтіли спиці в її вправних руках. Пухната синя вов на лягала гарним, складним візе рунком. Готувалися до зими вже тепер, улітку. Мабуть на долю молодої матері припадало чимало всілякої роботи в родині, і, як придивитись уважніше, можна бу ло помітити на її обличчі відбит ки втоми. Звільнилось ще одне місце, і чоловік сів поруч дружини. Діти сиділи тихенько, хоч було очевид но, що ясна дратували малу, і во на весь час терла пальцем те міс це, де різався зуб. Хотілось допомогти їй, чимсь винагородити за терпіння... А як? І раптом згадала, що маю в тор бинці невеличкий пакуночок цу керок. — Чи можна пригостити ваших дітей? — звернулась я до батьків. Вони привітно мені всміхнулись, дали згоду, подякували. Я пере дала дівчаткам цукерки. Мале хо тіло поцілувати мені руку — пев но так воно дякувало своїй мате рі — , але я підняла руку, і воно потяглося вгору, поцілувало ме не. Моя увага до спокійних, скром но вбраних дівчаток, якось звору шила батьків; вони, мабуть, зра діли, що їхні діти вподобались не ексцентричністю якихсь вибриків, а привернули симпатію чимсь ін шим... А мій власний радар посилав прихильні сигнали цій родині, що в своїх взаєминах випромінювала гаку гармонію і тепло. Мимоволі пригадала поему Кар- ла Сандбурга ,,Щастя": „Я спитав професорів, що читають лекції про зміст життя, що таке щастя. ;)І я пішов до славнозвісних керівників, що очолюють роботу кількох тисяч чоловіків. „Всі вони похитали головою й усміхнулись мені, ніби я намагався поглузувати з них. „А потім однієї неділі по- полудні я блукав вздовж Деплен річки, „І я побачив під деревами товариство мадярів з дружинами і дітьми, барильце пива і акордеон". НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1967 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
