Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
практична підготовка, що давала нам змогу часто допомагати товаришам. Особливо цінною допомогою було наше вільне читання нот „з листа“. Практично це виявлялося так: крім лекцій теорії музики, у нас були й прак тичні вправи, що називалися сольфеджіом. Ці лекції вів наш таки теоретик — професор Риб, чех похо дженням. Слід сказати, що того часу в Київській Консерваторії було досить багато професорів чу жинців, здебільшого чехів та поляків, напр., Воячек (контрабас), Дуда (духові інструменти), наш тео ретик Риб — це все були чехи; скрипаль Ерденко (здається поляк, хоч прізвище не засвідчує його приналежності до цієї нації), Пуліковсякий, піяністи — Пухальський, Ходоровський, Домбровський — поляки та ін. Як я вже сказала, наші колеги не відзначалися особливою здатністю в читанні нот та й дивились на це так, „аби збути з рук“. Отже, лекції проходили так: входив професор. Поздоровкавшись, виймав з невеличкої шафки, що була у нього під замком, ноти-сольфеджіо, щось подібне до конконів (впра ви для голосу співаків), ставив їх на пюпітр, а нас запрошував підійти до клавіру, що ми й робили, вишикувавшись за його спиною. Професор тут же на клавірному пюпітрі мав наш пойменний список, заглядаючи до якого він викликав окремих студен тів. Викликаний мав співати вправу, читаючи ноти без підготовки, а професор акомпаніював на фор тепіяні. В нашій клясі було більше половини жінок- інструменталісток або співачок. Майже кожна з них терпіла від „нотної неграмотності“, тому більшість із них зверталась до мене по допомогу, яка поля гала в тім, що я просто сама за кожну „страждаль ницю “ співала, міняючи по змозі тембр голосу. А на це я замолоду була майстер, часто імітую чи для втіхи своєї і своїх дівчат-хористок різні го лоси, наспівуючи улюблені уривки з опер і прига дуючи собі манеру співу різних артистів. Цю свою здатність я зберегла до старості, забавляючи моло дих людей в товаристі імітацією тенорів, сопран, альтів і навіть почасти басів. Основними моїми „артистичними" номерами був дует Альфреда і Ві- олети з опери Травіята (тенор і колоратурне со прано), тріо з оп. „Іван Сусанін" (колишня назва -—- „Жизнь за царя“) з першої дії, імітуючи спів Антоніди, Сабініна і навіть Сусаніна (сопрано, те нор, бас), — особливо вдавався мені при тому т. зв. „критий звук“. Іноді смішила людей і квартетом з 3-ї дії тієї ж опери — всі чотири голоси — тенор, альт, сопрано, бас. З тих часів починала вже вироб лятися ,,диригетська“ здатність допомагати куль гаючій партії. Отже імітувати жіночий голос не робило мені великих труднощів, треба було спостерегти тембр голосу товаришки. А чоловічі голоси іноді заміняв Козицький, з неохотою відкладаючи на бік свою серйозність. Важко сказати, щоб професор не по мічав такого підтасування, але по своїй делікатно сті принаймні робив вигляд, що не помічає, — все „сходило з рук“, викликана особа діставала відмітку виконаного завдання. При таких „продукціях“ тре ба було зважати й на те, щоб не співати все без по милок, щоб надати співу певної правдивості. Про це таки дбали і самі колеги, звертаючись до нас за до помогою. Так проходили лекції сольфеджіо. А щодо теоретичних предметів, то наші колеги — адепти майбутнього високого оперного мистец тва — зовсім таки не дбали про якесь знання. Го ловне, щоб дістати трійку, яка з’являлась внаслідок комбінації недостатньої з усної відповіді і похваль ної з відписаного у когось письмового завдання. Тут нам із Козицьким часто треба було зробити кілька рішень однієї і тої самої теми, щоб допо могти товаришам. Сусіди просто у нас списували. В перших річниках це не робило труднощів, але пізні ше, коли ми дійшли до контрапункту, годі було при письмових працях комусь допомагати, бо й самим треба було поважно зосередитися. Зрештою, мало хто з репродукційних майбутніх мистців дошканди бав до цих високих матерій, — та й не вимагалося від них особливого знання контрапункту, — добре, коли здали другий курс гармонії. А мене незвичайно цікавили теоретичні предмети, і я ними займалася в міру своїх сил і часу^ досить серйозно. V II. Тимчасом по Різдвяних Святах наближалися річні перевідні іспити. В нашій Консерваторії всі студенти повинні були підлягати іспитам як із пред мету своєї спеціяльності, так і з усіх інших обов’яз кових теоретичних і практичних дисциплін. Ясно, що при підготовці кожний головну увагу присвячу вав своїй спеціяльності. А мені особливо треба було бути на сторожі, знаючи, що багато професорів по цікавляться, чи справдила я надії проф. Пухальсько- го, що звів свого часу бій за мене. На жаль не мала я змоги зосереджено зайнятися підготовкою до іспи тів, бо в той час, коли мої колеги могли грати по 6-7 год. денно, я повинна була свій час розділювати між наукою і службовими обовязками, яких потрохи прибувало все більше і більше. Пощастило мені дістатися в вищу початкову школу учителькою спі ву та і в Єпархіяльній Школі було чимало праці. За лишався мені час для клавірних вправ тільки увечо- рі. Одначе, я пильно працювала. Дістала я від своєї професорки як екзамінаційне завдання, кілька тех нічних річей, одну з сонат Бетховена і мелодичну п’єсу Раффа, на якій я могла показати свої досяг нення щодо мелодичного виконання і співучости кла вірного тону. Крім того в пасажах я могла виявити пливкість і м’якість співучості дрібної техніки. Нарешті настав день іспитів. Набравшись мужно сті, пішла я в Консерваторію. Дорогою я себе під бадьорювала думками, що все ж таки я більш-менш підготовилася до іспитів, а зрештою — „не святі ж горшки ліплять “. В Консерваторії вже розпочалися іспити. Молоді адепти мистецтва збиралися по чер зі в мистецький кімнаті за порядком кляс професо рів. Не довго треба було чекати, коли прийшла чер га і на нас, учнів проф. Струмілло. Важливість на ступної хвилини починала мене все більше хвилю вати. Хтось із товаришів порадив мені прийняти пе ред виступом кілька валеріянових крапель, а знай шлись і такі, що їх мали при собі. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
