Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
практична підготовка, що давала нам змогу часто допомагати товаришам. Особливо цінною допомогою було наше вільне читання нот „з листа“. Практично це виявлялося так: крім лекцій теорії музики, у нас були й прак тичні вправи, що називалися сольфеджіом. Ці лекції вів наш таки теоретик — професор Риб, чех похо дженням. Слід сказати, що того часу в Київській Консерваторії було досить багато професорів чу жинців, здебільшого чехів та поляків, напр., Воячек (контрабас), Дуда (духові інструменти), наш тео ретик Риб — це все були чехи; скрипаль Ерденко (здається поляк, хоч прізвище не засвідчує його приналежності до цієї нації), Пуліковсякий, піяністи — Пухальський, Ходоровський, Домбровський — поляки та ін. Як я вже сказала, наші колеги не відзначалися особливою здатністю в читанні нот та й дивились на це так, „аби збути з рук“. Отже, лекції проходили так: входив професор. Поздоровкавшись, виймав з невеличкої шафки, що була у нього під замком, ноти-сольфеджіо, щось подібне до конконів (впра ви для голосу співаків), ставив їх на пюпітр, а нас запрошував підійти до клавіру, що ми й робили, вишикувавшись за його спиною. Професор тут же на клавірному пюпітрі мав наш пойменний список, заглядаючи до якого він викликав окремих студен тів. Викликаний мав співати вправу, читаючи ноти без підготовки, а професор акомпаніював на фор тепіяні. В нашій клясі було більше половини жінок- інструменталісток або співачок. Майже кожна з них терпіла від „нотної неграмотності“, тому більшість із них зверталась до мене по допомогу, яка поля гала в тім, що я просто сама за кожну „страждаль ницю “ співала, міняючи по змозі тембр голосу. А на це я замолоду була майстер, часто імітую чи для втіхи своєї і своїх дівчат-хористок різні го лоси, наспівуючи улюблені уривки з опер і прига дуючи собі манеру співу різних артистів. Цю свою здатність я зберегла до старості, забавляючи моло дих людей в товаристі імітацією тенорів, сопран, альтів і навіть почасти басів. Основними моїми „артистичними" номерами був дует Альфреда і Ві- олети з опери Травіята (тенор і колоратурне со прано), тріо з оп. „Іван Сусанін" (колишня назва -—- „Жизнь за царя“) з першої дії, імітуючи спів Антоніди, Сабініна і навіть Сусаніна (сопрано, те нор, бас), — особливо вдавався мені при тому т. зв. „критий звук“. Іноді смішила людей і квартетом з 3-ї дії тієї ж опери — всі чотири голоси — тенор, альт, сопрано, бас. З тих часів починала вже вироб лятися ,,диригетська“ здатність допомагати куль гаючій партії. Отже імітувати жіночий голос не робило мені великих труднощів, треба було спостерегти тембр голосу товаришки. А чоловічі голоси іноді заміняв Козицький, з неохотою відкладаючи на бік свою серйозність. Важко сказати, щоб професор не по мічав такого підтасування, але по своїй делікатно сті принаймні робив вигляд, що не помічає, — все „сходило з рук“, викликана особа діставала відмітку виконаного завдання. При таких „продукціях“ тре ба було зважати й на те, щоб не співати все без по милок, щоб надати співу певної правдивості. Про це таки дбали і самі колеги, звертаючись до нас за до помогою. Так проходили лекції сольфеджіо. А щодо теоретичних предметів, то наші колеги — адепти майбутнього високого оперного мистец тва — зовсім таки не дбали про якесь знання. Го ловне, щоб дістати трійку, яка з’являлась внаслідок комбінації недостатньої з усної відповіді і похваль ної з відписаного у когось письмового завдання. Тут нам із Козицьким часто треба було зробити кілька рішень однієї і тої самої теми, щоб допо могти товаришам. Сусіди просто у нас списували. В перших річниках це не робило труднощів, але пізні ше, коли ми дійшли до контрапункту, годі було при письмових працях комусь допомагати, бо й самим треба було поважно зосередитися. Зрештою, мало хто з репродукційних майбутніх мистців дошканди бав до цих високих матерій, — та й не вимагалося від них особливого знання контрапункту, — добре, коли здали другий курс гармонії. А мене незвичайно цікавили теоретичні предмети, і я ними займалася в міру своїх сил і часу^ досить серйозно. V II. Тимчасом по Різдвяних Святах наближалися річні перевідні іспити. В нашій Консерваторії всі студенти повинні були підлягати іспитам як із пред мету своєї спеціяльності, так і з усіх інших обов’яз кових теоретичних і практичних дисциплін. Ясно, що при підготовці кожний головну увагу присвячу вав своїй спеціяльності. А мені особливо треба було бути на сторожі, знаючи, що багато професорів по цікавляться, чи справдила я надії проф. Пухальсько- го, що звів свого часу бій за мене. На жаль не мала я змоги зосереджено зайнятися підготовкою до іспи тів, бо в той час, коли мої колеги могли грати по 6-7 год. денно, я повинна була свій час розділювати між наукою і службовими обовязками, яких потрохи прибувало все більше і більше. Пощастило мені дістатися в вищу початкову школу учителькою спі ву та і в Єпархіяльній Школі було чимало праці. За лишався мені час для клавірних вправ тільки увечо- рі. Одначе, я пильно працювала. Дістала я від своєї професорки як екзамінаційне завдання, кілька тех нічних річей, одну з сонат Бетховена і мелодичну п’єсу Раффа, на якій я могла показати свої досяг нення щодо мелодичного виконання і співучости кла вірного тону. Крім того в пасажах я могла виявити пливкість і м’якість співучості дрібної техніки. Нарешті настав день іспитів. Набравшись мужно сті, пішла я в Консерваторію. Дорогою я себе під бадьорювала думками, що все ж таки я більш-менш підготовилася до іспитів, а зрештою — „не святі ж горшки ліплять “. В Консерваторії вже розпочалися іспити. Молоді адепти мистецтва збиралися по чер зі в мистецький кімнаті за порядком кляс професо рів. Не довго треба було чекати, коли прийшла чер га і на нас, учнів проф. Струмілло. Важливість на ступної хвилини починала мене все більше хвилю вати. Хтось із товаришів порадив мені прийняти пе ред виступом кілька валеріянових крапель, а знай шлись і такі, що їх мали при собі. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
