Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З цього моменту музика стала для мене глиб шою, виразнішою, якою можна говорити без слів, яка зогріває, наповнює душу силою вражень і пе реживань. З великий захопленням почала я працю вати. Радісно було бачити і вдоволення проф. Пу- хальського, що незабаром прийшов на годину мого навчання. Нічого він мені не сказав, тільки по-бать- ківськи поклав руку мені на плече, зиркнув своїми глибокими очима та усміхнувся кінчиками своїх уст, як звичайно. Я відчула, що йому було приємно побачити ,,зродження“ своєї учениці. При цьому він щось тихо промовив до моєї вчительки, стоячи біля вікна; обидвоє вони посміхалися, а відходячи профе сор тільки сказав своє звичайне — ,,Ну, працюйте далі“. VI. Новий світ відкрився для мене. Почалася моя свідома праця в сфері музичних звуків. Більше нот ного матеріялу почали мені давати, цікавіші роз мови стали ми вести з моєю вчителькою —- вже не тільки про техніку клавірної гри, але й про внутріш ній зміст музичного твору, про тонкість висловлен ня музичної думки. Часто порівнювали ми вияви її в різних інтерпретаціях. Цікаво, що проф. Струміл- ло, як одна з видатних учениць Пухальського, по дібно до нього, не накидала свого розуміння і трак тування музичного твору, вона старалась лише ви яснити музичні думки та підказати способи їхньої репродукції. Іноді вона критикувала моє трактуван ня, коли воно здавалося їй віддаленим від її розу міння. Все це ще було „шкільне" навчання, далеке від моїх пізніших зайнять з професором. Але не тільки гра на фортепіяні мене ціка вила. Головна моя увага була сконцентрована на теоретичні лекції, тим більше, що в цій галузі я мала досить солідну підготовку. Практика в дири гуванні давала мені змогу орієнтуватися в тім, чого часто не могли збагнути мої колеги. Треба заува жити, що теоретичні предмети не були в фаворі у студентів Консерваторії — адептів продукцій- ного мистецтва. Вони дивились на теоретичні лекції скорше, як на необхідне зло, що забирало багато часу і обтяжувало голову ,,зайвим" напруженням. Такий погляд усталився як у співаків, так і у всіх інструменталістів. Навіть у практиці теоретична ма лограмотність вважалася нормальною річчю. Справ ді, казали вони (зокрема співаки), навіщо нам на магатися міркувати над якимись там інтервалами чи значками підвищення та зниження, коли все одно треба наймати акомпаніятора, а в опері на те є кор- репетитор. Діло цих людей навчити мене, як треба „перелізти" з ноти на ноту, а я все те візьму на слух, все одно треба вчити напам’ять не тільки ролю в опері, але й кожний романс, що приходиться спі вати на концерті. Ноти ж треба часом тримати в ру ках в скрученій трубці на всякий випадок, може слово яке забудеться. З цим злом мені приходилося дуже часто зустрі чатися при зіткненні з репродукційними мистцями майже до самого мого від’їзду заграницю. Тих, так зв. акомпаніяторів — а тим більше коррепетиторів —■ було небагато, і вони були нарозхват. Це були люди, які мали здібність читати ноти з „листа", транспонувати, імпровізувати і т. ін. Зрозуміло, що такі люди повинні були добре володіти теоретич ними навичками і цілком орієнтуватись у всіх теоре тичних науках. Здебільшого, це були диригенти або ті, що готувались до диригентури. Ці професії були матеріяльно дуже вигідні, добре оплачувались, але вимагали великої терпеливості і тактовності: мистці дуже вразливі люди, а співаки зокрема. За моєї па м’яті таких акомпаніяторів-коррепетиторів було всьо го кілька осіб на цілий Київ. На концертах вони були добре гоноровані, чи не ліпше, ніж самі артисти-ви- конавці, і на них виконавці могли сміливо покла стися, знаючи, що акомпаніятор „не підведе". А мене в теоретичних предметах цікавила не тільки ця справа, вабило мене композиторське ми стецтво, хотілося розуміти „мову" творців музики. Та й пам’яталися слова незабутнього вчителя Ко- шиця: „Візьміть тим часом клавір, а потім перей дете на теорію композиції". Тому я з охотою відві дувала лекції теорії, пізніше гармонії і початків контрапункту. Зустрінулася я тут з колегою Пав лом Козицьким, сучасним славним українським ком позитором і радянським музичним діячем. Того часу він вчився в Духовній Академії і був регентом цер ковного хору при Академії. Павло Козицький, по дібно як і я, не мав можливості сам собі забезпе чити приватне вивчання теорії композиції, і тому зробив щось подібне, як я, цебто записався до кляси гри на контрабасі, а головну увагу присвячував вивчанню теорії. Нам довелось навіть сидіти на одній лавці в клясі. Козицький мав вигляд дуже по важної людини, носив вже й тоді окуляри, рідко коли всміхався і взагалі майже ні з ким не розмов ляв. Хоч доля нас звела як товаришів, хоч мали ми багато спільного не тільки щодо музики, але почасти й у вихованні та середньошкільній освіті, нам рідко коли доводилося розговоритися, до того він був якийся мовчазний і заглиблений сам у себе. Одне у нас тут у школі було спільне: добра теоретична та НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1967 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
