Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
М. Дейко Як люди приручили тварин Людина має багато друзів по між тваринами, що допомагають їй: пес стереже людині хату й хо дить з нею на полювання; корова дає їй молоко; кінь возить люди ну; кіт ловить мишей та щурів; курка несе яйця... Ми звикли до цих наших друзів і помішників і рідко згадуємо про те, що був час, коли всі ці тварини були дикими, боялись людини, тікали й ховали ся від неї. Поступово, дуже по вільно й обережно, людина при ручила їх, зробила їх свійськими, хатніми. Ніхто не знає, як людина це зробила, бо було це дуже-дуже давно, коли люди жили ще в пе черах і робили собі одяг із шкіри диких звірів, на яких вони полю вали. Тоді люди ще не вміли пи сати і ніде не лишилося ніяких писаних оповідань про це. Ми мо жемо тільки припускати, як люди на взялася до цієї нелегкої спра ви. Першим другом людини став пес. Як людина його приручила? Було це, мабуть, так: людина полювала на вовчицю й убила її. У норі вовчиці були вовченята. Вони були маленькі, м’якенькі, пухкенькі. Людина подумала собі, що її діти в печері будуть охоче бавитися вовченятами, і забрала їх з собою. Діти, справді, зраділи цій новій забавці і тішилися зві рятками. Вовченята незабаром звикли і до дітей, і до дорослих. Вони при- телювали з усіми мешканцями пе чери, але гарчали на чужих лю дей, коли хтось до печери підхо див. Це людям сподобалося: тепер вони могли спокійно спати вночі, бо мали вартових, що охороняли їх від ворогів. Пізніше люди при вчили цих вовченят ходити з ни ми на полювання, приходити на поклик і свист. Тяжко було, мабуть, приручи ти дикого коня. Дикі коні боялися людей і не підходили до них близько. Вони були дуже сильні, бігали дуже швидко і не підпу скали до себе людини. Але й коня людина теж приручила. Було це, мабуть, так: Людина ставила пастки на ди ких тварин. Викопувала глибокі ями в лісі і так ловила звірів. Од ного разу до такої глибокої ями впало мале лошатко і не могло з неї вискочити. Коли до тієї ями підійшла людина, лошатко пере лякалося, затремтіло й захропло. Людина сіла біля ями, стала ла скаво гладити лоша, щось тихо й ніжно до нього говорити. За я- кийсь досить довгий час лоша пе рестало боятися й тремтіти. Тоді людина принесла йому води на питися й трави поїсти. А сама зно- ту сіла коло ями й дивилася, як голодне лоша їло. Вечоріло. Людині шкода було залишити таку малу тваринку на ніч у ямі -— вона знала, що вночі дикі тварини з’їдять її. Тому лю дина запалила вогнище і сиділа коло того вогнища цілу ніч, вог нем захищаючи тваринку від ди ких звірів. На ранок людина знову погодувала й напоїла лоша, а то ді викопала рівчак з одного боку ями, щоб лоша могло з неї виліз ти. Скінчивши свою роботу, лю дина відійшла геть і дивилася, як лоша помалу з ями вилазило. З ями воно сяк-так вилізло, але бігти не могло, бо, падаючи до ями, воно підвередило ногу. Це дало людині змогу підійти до ньо го і забрати його з собою до пе чери. Там людина прив’язала його і заходилася лікувати йому хвору ногу. Час ішов, і помалу людина й кінь стали приятелями. А коли кінь став дорослим, людина стриб нула йому на спину. Кінь пере лякався, зірвався з прив’язі і по біг щодуху. А людина притулила ся йому до спини і трималася за нього руками й ногами. Так людина вперше поїхала верхи на коні і з часом зовсім приручила його. Минав час, і людина поступово приручила багатьох диких тварин: корову, вівцю, козу, дикого каба на тощо. Незабаром біля печери людини ходили кури, гуси, кач ки... Людина доглядала, годувала й лікувала їх, коли вони хворіли. А приручені тварини допомагали людині, хто чим міг. У ДИТЯЧИЙ САДОК У дитячий садок їдем щосуботи. Цілий день, Цілий день маємо роботу. У садку навчимось гарно малювати, заспівати пісень, вірші проказати. Вже уміємо ми маршувати жваво. Нам робота іде весело й цікаво. У садку цілий день як нам не радіти! Ми в гурті тут усі — українські діти. JI. Гадай Петро Кізко ХТО ЦЕ? Жовта сукня, синя хустка, Зелені черевички. Сукня — з листя, хустка — з неба, З трави -— черевички. Ходить пишна, пребагата Пані в цім одінні Й роздає дарів багато, Вся в яснім горінні. Хто це? Хто, скажіте, мовте ••— не баріться. Та це ж осінь наша, мила — зо лотиста... 26. 6. 1966. ЧИ ВИ ПРИЄДНАЛИ В ЦЬОМУ РОЦІ ОДНУ ПЕРЕДПЛАТНИЦЮ? 22 НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
