Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Н а а к т у а л ь н і т е м и З а т р и в о ж л и в е п и т а н н я Д.: Точно не знаю, але напевно більше як триста шістдесят п’ять. P.: А то чому? Д.: Бо мама казала, що за мало є днів у році, щоб кожна наша органі зація могла влаштувати своє свято. P.: Що то, то правда. А як там із жіночими організаціями? Чи орієнту єтесь, як вони працюють? Д.: Союз Українок Америки пра цює тепер, можна сказати, навіть дуже добре. P.: Як це розуміти „тепер44? Д.: Ну, від коли голови деяких Відділів СУА навчились вести при мирливу політику. От, наприклад, на пікніки СУА минулого року прихо дили люди різних політичних пере конань і всі дружньо ставали побіч себе до перегонів у мішках. P.: А чи знаєте ще якісь жіночі організації? Д.: О, так, знаю, але боюсь їх за чіпати, бо то з бабами, як каже мій дядько, не легка справа. P.: А чим ви хочете бути? Д.: Астронавткою. Першою жін кою, що полетить на Місяць. (Усмі хається). Мама вже навіть мені до зволила. Казала тільки (надуває губ ки), що мушу вертатись що вечора додому на ніч. P.: А хто є вашим ідеалом жінки? Д.: Бабця Чайковська. Виховує вже третє українське покоління, до бре дає собі раду з мужчинами, на віть духовними, ще досі співає „ці- сареву44, а до того вміє розказувати, як каже Юрко Лаврівський, „голодні кавалки44 навіть зі сцени, якщо треба дати імпрезу на добру ціль. Ну, а на світлині з ґрадуантками в „Нашому Житті44 виглядає сама, як ґрадуантка. P.: Чи ви, як представниця молодо го покоління, маєте якесь укрите ба жання? Д.: О, так, і то до Президента А- мерики: як почне вже висилати лю дей на Місяць, хай перше вишле провідників наших політичних пар тій. Тоді, може, ми тут, на землі, легше відітхнемо й об’єднаємось. P.: А може це вдалось би якійсь жінці? Д.: Гм... доброю кандидаткою на те є Мері Душник. Вона добре грає теніс і якщо якийсь мужчина ї ї не послухає, то може дістати ракетою по голові. P.: Ви, молоді жінки, знаєте тепер багато про плекання жіночої краси. Кожного року, коли зближається свято Великодня, починає мене не покоїти одне питання і я шукаю від повіді на нього, але не знаходжу її. Йдеться про те, що рік-річно наші писанчарки витрачають багато часу, щоб у публичних місцях навчати „всіх і вся44 писання наших писанок. Роблять це переважно Союзянки, але вже й деякі не-членки взяли собі за своє „габбі44 і на тому навіть, як зачуваю, непогано заробляють, про даючи при тому свого виробу пи санки. Діється це, як кажу, в різних де- партаментових крамницях, бібліоте ках і т. д. Минулого року пішла я до бібліотеки в нашому місті, щоб зблизька приглянутись такому пока зові. Заля бібліотеки була заповнена дітьми й матерями. Переважали чор ні обличчя, а решта були поляки^ бо це було в польській дільниці. Все сиділо при столах і вчилося писати писанки. І я тоді знайшла відповідь на те, чому щороку у вітринах крам ниць бачу перед Великоднем вистав лені на продаж писанки з україн ськими взорами і написом „польскє пісанкі44... Коли я дискутувала на цю тему з Союзниками, то вони виправдували свої покази тим, що при тій нагоді роблять пропаганду української спра ви, бо говорять про Україну. Скажіть, що, на вашу думку, треба робити, щоб виглядати молодим? Д.: Приставати завжди зі старими. P.: А як там зі студентами? Д.: Дуже зайняті. Збирають гроші на Фонд Катедри Українознавства. P.: Ну? Д.: Так, як виглядає, то може їхні правнуки будуть із неї користати. P.: А ви заміряєте стати членом Студентської Громади? Д.: Коли? P.: Ну, колинебудь. Д.: Ні, я думаю, коли перестанете мене нудити цими питаннями, а зі мною і цю надзвичайну публику, яка була така мила, що навіть засміяла ся кілька разів із наших дотепів. P.: Ах, маєте рацію, тож дякую вам і до побачення (прощаються й виходять). Кінець. Я далека від того, щоб жартувати собі або кпити з цих жертвенних жі нок, що стільки часу посвячують на ці покази в добрій вірі, що роблять велике діло. Я їх навіть подивляю, але мене непокоїть питання, чи вони роблять потрібне і добре діло. Бо ж Америка є власне тим „кітлом44, що переварює всі культури світу. Почин до того дають у більших осередках Інтернаціональні Інститути. А нам же досить уже того „кітла44 в Україні, що змагає до злиття всіх культур і має успіхи в тому. До того я не є певна, чи всі ті, що при таких показах говорять про У- країну, є покликані до того, чи зна ють, як треба говорити, щоб нашу справу подати в належному насвіт ленні. Знаю конкретно, що бували несподівані питання з боку публики і доповідачки не вміли собі з ними дати ради. Або їх відповідь не вдо волила питаючого. Наприклад, в а- мериканській свідомості не може по міститися, чому такий культурно ба гатий 40-мільйоновий народ, про що звичайно говорять доповідачки, дав себе взяти в неволю, яка так довго триває. І що тих, що поневолювали й поневолюють — було багато. На таке питання треба глибоких студій! Повертаючись до справи навчання писання писанок, вишивання чи тан ку на публичних місцях, вчимо до слівно „вулицю44, яка потім спотво рює те, чого навчилася. Тим ми зб ід нюємо українську культуру, знеці нюємо її, розсипуємо повними при горщами її дорогоцінні перлини. Не знаю, чи слушна ця моя думка. Тому прошу, коли хто думає йнакше, по дискутувати зо мною. Може дискусія на цю тему заспокоїть мене і пере конає, що так треба робити. Але я надто високо ціню нашу народню культуру і її мистецькі ви яви, щоб я могла спокійно глядіти на її спотворення. У мене кілька зразків писанок із такого курсу. Од на з них навіть написана малим чор ним хлопчиком, до речі писанка зо всім гарна й оригінальна, але вона зовсім не українська, хоч як таку мені її продали. Чи українській справі з того ко ристь? Дарія Бойчук 10 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top