Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Іван Франко Щ у к а В похиленім у воду корчі при березі, обслснена- крутими лозо вими гілляками, лежить здорова щук 2 . Вона спить. Помаленьку во на рознимає свою пащеку і випу скає воду зівами. Лежачи животом на м’якім намулі, вона легесенько грає у воді червонуватими крила ми і хвостом. її відкриті очі не бачать нічого. Вона спить, як до бре поліно, а в її риб’ячім мізку мов легесенькі хмарки пролітають невиразні мрії. Ось в її уяві мигнув учорашній клень. Бестія собача! Як добре вона, засіла була на нього в шу- варі! Цілком укрилася. І він не бачив її. Риючись своїм тупим ротом, у намулі, він наблизився до неї зовсім, зовсім... І вона рап том кинулася на нього, та що з того! В однім перечислилася. Клень був крихітку завеликий для її пащеки. Вона на хвилинку почу ла його голову між своїми зуба ми. Але в тій хвилі клень махнув хвостом, крепко вдарив ним воду і торкнувши її головою в живіт, шмигнув у корч. От поганець! Щука крізь сон гнівно замахала підчеревними крилами і посуну- нулася пів цаля наперед. При тім вона наторнулася носом на гіл лячку і прокинулась. Риб’ячий мозок не івдержує вра жень так, як наш. Прокинувшися, щука вже не тямила того1, що їй снилося. Не рушаючися з місцяг вона повела тим оком, що гляді ло до плеса. Що то там чувати? Чи не воює проклята видра? При згадці про видру у щуки затремтіло' хребетне крило. Там на хребті в неї ще болів шрам від видриних зубів. Щука вже не тямить докладно, коли це було, її пам’ять не сягає дальше вчо рашнього дня, але страх перед видрою, це в неї не нинішнє або вчорашнє враження, а відвічна, родова традиція, що разом із нею викльовується на світ із матір- ньої ікри. В тому страху щука родиться й виховується. Той страх гонить її весь вік, не покидає ні вдень, ні вночі. Правда, вдень цей ворог не такий страшний, удень він і сам звичайно мусить хова тися перед іншими, сильнішими ворогами, то й щука вдень у воді пан. Але вночі! Вночі щука спить, а видра гуляє. І ось від тисячних поколінь у неї набирається му дрість, як хоронити себе ВНО'ЧІ від видри.. Хоч яка приятелька широ кого ПЛЄС21, глибоких 'ВИрІ'В, віль ного водяного простору, щука на ніч з нужди та з мусу ховається попід береги, в шувар або в ло маччя та гіллячя, шукає таких криївок, де б видра не могла до бачити її, або навіть добачивши не могла б несподівано дістати її в лапи, мусила б продиратися до неї, бовтатися -—■ і збудити свою жертву та нагнати її до втеки. Недвижно лежить щука на своїй м’якій постелі, ослонена крутими лозовими гілляками. В плесі ти хо. Не чути нічогісінько. Ні один найменший рух не ворушить во дяного спокою. Дрібнесенькі риб ки, що вдень тисячами снуються під поверхнею води і щохвилі ви тикають свої ротики на повітря, тепер ще сплять по криївках. Он тут безпосередньо1 під щукою, на гладкому глинястому дні дрімає ціла череда товстопузих ковблів. Вони лежать один коло другого, грубенькі і красенькі, мов куря- та на сідалі. Щука ширше розні має рот, побачивши їх. Смачні бестіони, нема що казати! Але їй ще не пора снідати. Ще вода хо лодна, в жолудку ще чує решту вчорашньої плотиці, а в холодній воді вона; не травиться так швид ко1. А проте сам вид тих невинних, товстеньких та повільних ковблів розрадував щучине серце. Що за приємні сотворіння! Щуці ро- риться сентиментально на душі. Вона любить ковбликів — не мен ше щиро, не менше ніжно, як па ни своїх підданих, як пастухи своїх овець. Тепер, поки ще не голодна, вона готова б притиснути до свого серця першого-ліпшого з них, або і всіх. Коли б тільки далися! Та гов! Щось хлюпнулося в во ді. Пішла легенька хвиля і полос котала щуку по боках. Що це таке? Щука не рушається з місця, але надслухує. Сонна лінивість ще держить ув обіймах її тіло. Що це таке хлюпається в воді? Це не видра. О, видрине хлюпан ня вона знає! Видра чалапкає по всді так грубо, голосно, а потім дає нурка і щезає зовсім, бігаю чи по дні, — а тут щось інше. Щука лежить на своїм місці, о- бернена мордою проти води, і не бачить нічого. Вона чує себе без печною в своїй схованці з по плутаних, круглих гілляк, пеньків і коріння. Який ворог побачить її тут? Хто може досягти її? Хто буде надіятися, що вона тут? А ось коло неї хіба не лежить гру ба вербова гілляка, так само сіра, так само слизька, бо обросла во дяним мохом, так само проста і острокінчаста, як щука? Скільки разів поліно, занесене сюди по вінню, було найліпшим захистом для щуки! Здалека дивлячися — два поліна лежать під берегом. Навіть старий рибак Сарабрин пару разів спіймався на цю хи трість. Раз навіть, утомлений дов гим і даремним лаженням по річ ці, він ідучи повз цього корча і побачивши ті два поліна, гнівно торкнув їх бовтом і пробуркотів: —■ Ось іще помана не поліно, зовсім подібне до щуки! І яка ж була його гризота, ко ли та1 ,,помана не поліно" при до тику його бовта що сили вдарила хвостом і зігнувшися в півколесо, кинулася стрілою навпростець, гупнула його в живіт мов добрий цуцик і вдаривши ще раз хво стом по воді, скрутилася і щезла в глибокім плесі. — Тьфу та пек на тебе! — бурчав Сарабрин. — Ото! А це й справді щукаї була1, Бог би її побив! Ото! А я дурень ще й торкаю її бовтом під ніс, а сак на плечах держу. Ну, чи видів хто такого дурня, як я, га? Таку здо ровенну щуку самохіть із рук пустити! Старий Сарабрин міг легко поті шитися. Таких дурнів, як він, було і є далеко більше на світі, ніж йому здавалося в хвилі пересердя.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
