Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
оте призирливе ставлення Павлика до пані Франко, яке й позначилось у Павликових листах до Драгома- нова. Ми мали чомусь таке пере конання, що не тільки почування пані Анни залишились без взаєм носте, але що Франко взагалі не знав про них. Щойно ми надобре розмахну лись до науки, як наспіли листо падові події й перервали наше навчання. Тоді ми з таким же за палом почали працювати у кухні, де >наші львівські пані приготов ляли обіди для стрільців. Та як наші військові частини принево лені були покинути Львів, тоді то і ми вспіли ще якось дістатись до рідних сіл. Тільки дві наші това ришки, що не мали контакту із своїми місцевостями, змушені бу ли залишитись у Львові. УГА пе реформувалась і почалась затяж на облога Львова. Для тих укра їнців, що залишились у Львові, почалось важке життя. Мені ча сто приходило на думку, чи не голодують вони там. То ж, як тільки УГА залишила облогу Льво ва, я рвалась іти туди. А що по їзди не ходили, а кіньми теж годі було їхати, щоб поляки не забра ли, то я рішилась іти пішки. Мати побоялась пускати мене саму, то му звеліла -молодшому братові, щоб ішов зі мною і, 'наповнивши два великі наплечники харчами, виправила нас у дорогу. Як же радо вітали нас обидві мої подру ги та й пані Анна із своїми вихо ванками! Вони дійсно голодували. Зараз же розпочалась наука в школі і ми знов усі з’їхались та пильно забрались до праці. Тре ба ж було за дуже короткий час повторити потрібний до матури матеріял. Ми так наполегливо пра цювали, що кожна хвилина була для нас дорога. Саме у такий га рячий для нас час ми мали наго ду пізнати паню Ольгу Франко, що несподівано зайшла до пані Анни. — Пробач, Анничко, що може турбую тебе своїми відвідинами, але знаєш, як воно: оце вийшла я з лікарні та й сиджу сама одна в хаті. Нікуди мені йти, бо нікого у мене тут немає. Ти одна-єдина найближча мені. „Піду до моєї Аннички!" — рішила я. Та й оце прийшла — сказала. Вона довірливо поглядала на „свою Анничку“ і на її інтелі гентному обличчі появилась сум на усмішка. Та пані Анна якось не дуже ра да була своїй несподіваній гості. Говорила— щоправда — чемно, проте надто вже холодно. А гостя зніяковіла і чомусь скоро почала прощатись. — Сподіваюсь, що тепер ча стіше заходитимеш до мене, Олю! — сказала на прощання пані Анна. — Не знаю, Анничко... — від повіла пані Франко. її по тоні її голосу та по сум ній усмішці на устах ми так і від чули, що ледве, чи зайде вона ще колись. — А ви пані, були б хоч чаєм погостили паню Франко! — якось шорстко сказала наша подруга Маруся. Сказала і в цю ж мить вийшла до нашої кімнати, а ми всі — збентежені — пішли за нею. —■ Сама мусиш признати, Ма русе, що це трішки нечемно бу ло... — звернулась я до неї. — Авже ж нечемно! Можна ж було якось привітніше заговори ти до пані Франко та дещо теплі ше привітати її. — Та ні — не це, а те, що ти сказала нашій пані, що натякнула про чай. — Хіба ж я зле сказала?! По винна ж була таки погостити її. Адже харчів має тепер доволі. По важна старша жінка, а ще й досі не може приборкати своєї заздро сте. Якось не можу повірити в те, будьто би Франко без любови одружився. —■ Хто ж тобі таке казав? — зацікавились ми. — Наша пані казала.. А вод ночас оповідала, як то приїхала з Києва молода Франкова дружи на — гарна, освічена, поступова, цікавилась літературою. І невже це правда, що він не був закоха ний у стільки прикметниковій па ні?! А наша пані усім цим при кметам пані Франко протиставить одну свою господарність і запев няє, що інші порядки завела б у Франковій хаті. Ну, і цьому її за певненню я вірю. Була б заста вила Франка раз-у-раз перезува тись — то з черевиків у капці, то з капців у черевики та ходити на пальцях по кімнаті, як ми оце ходимо. Одним словом, завела б такий же „пантофлевий режим", як оце у нас. А на його письмовім столі день-угдень порядкувала б записані картки. Можна уявити собі, як опісля Франко мусів би був шукати за уривками з „Мой- сея“, чи „Івана Вишенського". Слухаючи Марусі та уявляючи собі це все, ми вибухли сміхом. — Та чого ви смієтеся?! — гарячилась вона. — Це ж жіноча заздрість та й годі. Бо ж кожна жінка, будь вона старомодна, чи поступова, завжди старається причепити латку іншій жінці. Та ка вже наша жіноча вдача і на це ради немає. Ну, і на цьому крап ка, бо нам треба вчитись. І може правду сказала тоді моя подруга Маруся, що така вже наша жіноча вдача. Бо ж ніде правди діти — у всіх тих споми нах жінок-авторок, що появились з нагоди роковин Івана Франка, критиковано його дружину: то неелегантна була, то негосподар на і т. ін. Так, наче б то у таких важких матеріяльних обставинах, у яких довелося їй жити та й че тверо дітей виховати, можна було ще чогось іншого доказати. Це і так дивно, як могла вона „по в’язати кінці до купи" Мимоволі приходить на думку народня по- словиця: „І миш господиня, коли повна скриня, але як порожня скриня, то не поможе і найкраща господиня". Є у нас гарний звичай — по минати тільки добрим словом тих, що відходять із цього світу. Чо му ж вийнятково до геніїв наро ду ставимось інакше: аналізуємо кожен їх крок, торкаємося їх найінтимніших почувань, одним словом —• ліземо з чобітьми їм у душу. Тому то приємно було мені прочитати в „Новому Шляху" спомин п. Лідії Лугової п. з. „Ольга Федорівна Франко". Аж відрадніше стало на душі, що знайшлась бодай одна авторка, яка в ці роковини українського Мойсея, згадала незлим-тихим словом і ту, кого він вибрав собі на дружину і матір своїх дітей. Бо ж не хтось інший, а саме вона була тією його справжньою му зою, що раділа його літератур ними успіхами та разом із ним мужньо сприймала важкі удари Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
