Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Галина Лащенко Зінаїда Васшіїївш) подивилась на ті два пор трети і звернулась заі вирішенням' до присутніх (д і я відбувалась під час обіду е їдальні УЖ С). Ясно, публ і ка1 вибрала; знайомий „освячений тради цією" портрет Марка Вовчка. „От, дійсно мудра, —■ пише О. Лятуринська. — Вона забила нараз двох зайців: скинула з себе відповідальність за вибір і задоволила публіку“. 3. Мірна була також членкою Українського Клюбу і відогравала там ролю. Головою Клюбу дов ший час був Максим Славінський, а мета — можли вість для виступів не лиш соціялістів, що на почат- ках еміграції в Празі захопили позиції, бо Громад ський Комітет був у своєму складі в більшості есе рівський. З роками ситуація мінялася, до голосу приходили інші, а молодь на початку 30-тих pp. за хопили ідеї націоналізму. Зінаїда Василівна бувала на засіданнях Клюбу і стала немов об’єднуючим центромі між тими дія чами. При влаштовуванні різних чаїв, дискусій, ве чірок із невеликою програмою, а також академій пам’яти Сим'она Петлюри Зінаїда Мірна виконувала обов’язки господині. Була головною організаторкою цих зустрічей і академій. Симона Петлюру особисто знала й дуже його1 шанувала. Сходини й прийняття 'Клюбу відбувались у готелі „Граф" на площі Петра Освободителя. Там виступали люди різних напрям ків, як Максим Славінський, Кость Мацієвич, Андрій Яковдів, Ольґерд Бочковський і навіть гетьманець Дмитро Дорошенко. „Дружина Івана Івановича Мірного, — пише про неї у статті „Зінаїда М ірна"*) Мілена Руд- ницька, — належала до тих рідких, на жаль, у нас жінок, що в них не тільки є зацікавлення політич ними справами і вроджений хист, але й зовсім офор млені політичні переконання. Її дім стає важним громадським 'осередком, місцем, де зустрічаються українські діячі для обговорення актуальних націо нальних справ, де родяться нові думки і пляни на ціональної праці". Багато людей, що приїздили до Праги на постійне чи часово, відвідувало її го стинну хату. 3. Мірна, вміла прийняти гостей, добре угостити, зробити й більше прийняття, хоч в емі грації вона не мала домашніх помічниць, як колись у Києві. Серед її гостей можна 'було бачити людей різного віку, від старого професора до молодої сту дентки, різних політичних угруповань, хоч сама вона належала до УНР. Зінаїда Василівна' не зовсім погоджувалась із політикою УНР-ївеького центру. Вона вважала хибною, при існуючій ситуації, орієн тацію на Польщу за її колоніяльну політику на землях України. Але змінити тієї політики не могла. *) „Свобода" з 29. серпня 1950. Основних своїх позицій, на які стала ще в Києві, не міняла. Пригадую літо 1936 р. на Карпатській Україні. У червні я закінчила університет, а в липні наша родина поїхала на Закарпаття до с. Бичкова на самому кордоні з Румунією. Ріка Тиса ділила село на дві половини: з чехословацького боку був Вели кий Бичків, а продовження його з румунського боку звалось Бакчіол Маре. В те літо з Праги; приїхали на літній відпочинок, крім моєї матері і вітчима, проф. І. Кабачкова, мого брата Олега і .мене з чоло віком, ще Зінаїда Василівна й Іван Іванович Мірні, проф. П. Феденко з дружиною і сином, Марина Антонович, часово Є. Приходько. Проїздом були й інші українці. Тому що готель у селі був дуже брудний, всі приїжжі винайняли кімнати: у заможні ших селян. Разом із нашою родиною п-во Мірні і Феденки щодня ходили через міст на Тисі, який і був чесько-румунським кордоном, обідати на р у мунський бік. Чеська корона стояла 'багато вище від румунської леї і за скромні гроші ми могли мати на румунському боці люксусовий обід. Дозвіл переходити ми діставали у пограничників і всі гур том поверталися на чеський бік. Ідучи, ділилися враженнями про> життя в Карпатській Україні, про звичаї „бойків", серед яких жили, про відношення чеської адміністрації до населення. Дехто їздив до Сигота (Сіґет), найближчого містечка на румун ському боці. Ходили на базарі, в неділю до церкви, яких було дві — греко-католицька і православна. Дні були соняшні, все навколо зеленіло, пахло- яб луками; село Бичків і околиці — це яблучний ра йон. Дівчата вбрали мене у свій бойківський стрій і я пішла по довгій Хабалевській вулиці до п-ва Мірних. Вони відпочивали по обіді. Іван Іванович мав на собі прекрасну вишивану сорочку, яку ку пила йому кілька днів тому Зінаїда Василівна. Я ди вилась на них і таким теплом і спокоєм віяло від виразу їх облич! Так буває, коли приходить по гідна осінь життя. З початком вересня всі дачники виїздили. „Село дивилось сумно левадами, садами й деревами“ за словами поета. І. Ірлявеького. Закарпатські краєвиди зникали і „обрій замикався". Швидко після повороту до Праги нас вразила вістка, що Іван Іванович поважно захворів. А далі ми довідались, що хвороба його смертельна. В нього була саркома. Трудно^ було цьому повірити, бо це не в’язалось із його недавно ще так квітучим ви глядом. Але сумніву 'бути не могло. В житті Зінаїди Василівни настав перелом. Її друг життя відходив від неї навіки. Особисте життя було1 скінчене. Не було в неї дітей, що могли її потішити. На цьому світі лишалась одна. Щ об не хвилювати хворого НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1966 59
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
