Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Оля й парасоля Ганна Черінь Квіти «а городі цвітуть так пишно! Серед них щось дзвінко співає, особливо надвечір. Оля думала, що то — пташки, але ко ли вона про де сказала мамі, ма туся якось сумно посміхнулася і заперечила: — Які то пташки, донечко?! То польові коники. Вони стреко чуть дуже голосно-... Сьогодні дощ. І саме в, той час, як мама йде з роботи. Оля дивить ся на годинник —- якраз мама десь в дорозі. — Почекай же, — думає Оля. — Я врятую матусю від дощу. Саме тепер я можу по казати, що я її дуже-дуже лю блю. Вдягнула: Оля синій дощовик, Гумові ботики взула, щоб ніг не промочити, а в руки взяла вели чезну парасолю — не свою, а та тову: що'б удвох із мамою під нею уміститися. Вийшла надвір — ні чого, не холодно, вітер не ш ар пає, та й дощ наче трохи пере став. Краплі падають великі, але не ряско. І повітря таке пахуче -—- то, мабуть, м’ята в садку так від дощу запахла. Якби не пла щик, що в ньому трохи тісно і за душно, було б навіть приємно бродити ПО' дощі. Краплини бара банять по туго нап’ятому шовку парасолі, і Оля під таку музику почала виспівувати: Дощик крапає поволі, Хоч краплини, мов квасолі. А у мене парасоля, І не буде мокра Оля. Пісня вийшла гарна, і Оля її заспівала вдруге, втретє, і вче тверте. Побачила на дорозі сміш ну витрішкувату жабку і почала з нею стрибати навипередки. Проте, жабка, мабуть, розсерди лась, що не може перегнати Олю, і втекла в канаву. Оля поскакала далі сама, вимахуючи на всі боки татовою пара солею. Раптом підкрався злий вітрище, махнув крилами і вихопив Оліну парасолю! Парасоля полетіла, як чорний парашут, а Оля від стра ху заплющила очі і вхопилася за кущ. Краплини зашуміли рясніше, і почалася справжня злива. На щастя, Оля встигла сховатися під дахом великої крамниці. Там во на стояла, намагаюч'ися крізь до щову завіску десь відшукати па расолю. А з другого боку от-от мала надійти матуся, що її тепер Оля не мала чим врятувати від дощу. Куди ж тепер іти? Вперед, ...Раптом підкрався злий вітрище, махнув крилами і вихопив Оліну па расолю!.. назустріч матусі, чи назад, ш ука ти парасолю? — Чом ти плачеш, маленька? —- Запитав її зненацька якийсь чоловік. Оля торкнула ручкою очі — вона й справді вже пла кала. — У мене вітер вирвав із рук парасолю, — поскаржилася вона. — Ось твоя парасоля, —- ска зав чоловік. — Я її зловив і не знав, чия вона. Досить далеко за- мандрувала! Тримай її міцніше, а я тобі дуже дякую, що під цією парасолею і я заховався від зли ви. Я в цім будинку мешкаю. До побачення. О, яка це радість для Олі! І па расоля знайшлася, і маму можна врятувати від дощу! Швидше по бігла Оля до автобусової зупин ки, цупко тримаючи парасолю. Надійшов один автобус, потім другий — мами не було. Аж із третього вийшла вона, в легень кій блакитній сукні, тримаючи над головою газету, щоб не змокнути. — Матусю, іди сюди, під па расолю! — скрикнула Оля. Вдвох вони пішли додому по тепер вже лагіднім дощі. Тримала парасолю мама, бо Оля була для цього занизенька. Краплини знов почали вигравати на парасолі свою пісню — для мами: Дощик крапає поволі, Хоч краплини, мов квасолі. В нас велика парасоля, І не змокнуть мама й Оля. ЛІЧИЛКА Гей хто хоче гру почати? Тут ми будемо навчати — не як борщик ізварити, як до кого говорити. Раз, два, три, чотири! До ягняток: бирі, бирі! До лошаток: косі, косі! А котята білоносі, до котяток: киці, киці, ох, які малі беркиці! До теляток: муні, муні, ви, корівочки манюні! До собачок: цюці, цюці, Не берімо їх на руці, мають лапки розчепири, кожен має по чотири. Цуценяті каже киця: Я біжу, тобі жмуриться. Г. Ч о р н о б и ц ь к а ХТО ЯК ГОВОРИТЬ? Все, що живе на світі — Уміє розмовляти: Уміють говорити Зайці і Зайченята, По-своєму говорять І риби серед моря, І у садочку пташка, І у траві комашка ... Говорять навіть квіти З блискучими зірками ... А як говорять діти? — Так, як навчає мама! Прийми ж, матусю, слово Подяки від дитини, За нашу рідну мову — За мову України! Леонід Полтава НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1966 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
