Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Аня має борг Олена Цегельська —- А що1 це таке цей „борг"? — питаються діти;. Це така, спра ва: Ан'я винна, комусь гроші. І що? Ну, і воїна! мусить їх відда ти? А так, мусить! —- А 'навіщо ж .воїна брала від когось ці гроші? Та ж вона мала повну, власну скарбонку-свинку наскладаних грошей. —- Ба! Що з того, коли цілої свинки грошей було замало! — Було це так: Розбила свинку, за брала. в,сі гроші і пішла до апте ки, де продають пахощі, щоб к у пити пляшечку для мами. Виси пала аптекареві ці гроші на при лавок. А цей порахував, і каже: ХИТРА ЛИСИЦЯ Лисиця хитра, як завжди, Накоїла в курнику біди: Аж трьох курей геть чисто з’їла, А п’ятеро, лихая, задушила. Але і їй тут скрутно повелось: Людей тьма-тьменна ізійшлось, Хто з вилами, а хто з колами Та ще й з розлюченими псами. Лисиця круть, Лисиця верть, Невже ж це смерть? І враз придумала: навзнач Упала, мертва мов. Чи бач? Повірив люд лисичій штуці, За хвіст її й — у кущ на луці. А там лисиця підвелась, Нюхнула раз, удруге й — подалась... Тепер в новий курник спішиться, Таких лисиць ви — бережіться! Петро Кізко ЗБІРКА ВІРШИКІВ І ОПОВІДАНЬ Золота Бджілка упорядкувала Марія Юркевич — Ціна 50 центів — Замовляти в Централі СУА -—- Замало! Треба щ е пів. доля- pa. Йди додому і принеси! Добре йому казати „принеси"! А це ж має бути в тайні — це ж несподіванка на „Мамин День". Щ о йото робити? Сумна, вертаєть ся додому. По дорозі плаче. П е ред хатою стрінув її брат Левко*: — Ти чого розхлипалась? — питає. А вона розказала; йому всю справу, та ж брат не зрадить тайни. —- Аню, — каже він, — то чо го ж ти аж так плачеш? Я тобі доложу цього пів доляра. Йди і візьми цю пляшечку! — Ні, О', ні! — закликала Аня. — Не хочу! Бо тоді це вже був би дарунок від нас обоїх, а я хо тіла б, щоб цей дарунок був тіль ки від мене. — Гмм! — задумався Левко, ■—- то знаєш що? Я тобі позичаю цього пів доляра. Ти будеш мені винна ці гроші. Добре? А якщо наскладаєш цього пів доляра, то не видавай грошей на ніякі ви требеньки! Памятай, що маєш у мене борг! Так вони 'погодились. Аня мо гла подарувати мамі ці пахощі. Добре. А чи ж то- конечно було купувати аж таку дорогу пляшеч ку пахощів, що цілої свинки гро шей було замало? — спитаєте. Але нам треба знати .справу з початку. Треба сказати, що Аня дуже непосидюща дівчинка, В ха ті ніщо перед нею не встоїться: •вона, то полізе до бібліотечної шафки, постягає з полиць поваж ні таткові книги, поперекладає своїми дитячими книжечками, на робить неладу і не поскладає... То в комоді з білизною щось там господарить. На запит мами: — Аню, ти вже знову бу шуєш? — Я складаю, мамо, -—- відпо відає. Ой поскладає ж вона, що по жаться Боже. Все переверне ДО'- гори коренем, перемішає „горох з капустою" — мамину білизну з татковою так, що в комоді від так нічого не можна знайти на своєму місці. То полізе до шухляди мамино го туалетного столика, порозси- пує пудру, поотворяє слоїчки з кремами, розмаже шмінку, пона мальовує собі уста, нігті. Мама прибіжить з кухні і на вид А:ні сама, вже не знає чи сміятися, чи покарати дівчинку... Бо, і кара вже не помагає... її от, одного разу ©вечорі мама збиралась на вечерниці. Татко кликав, що вже час іти. Мама вже була1 зібрана, лиш хвилину задер жалась біля свого туалетного сто лика. В цю хвилину Аня приско чила до столика, відсунула з гур котом шухлядку, вхопила пля шечку з пахощами, щоб подати мамі. Аж тут і сталось!.. Маню сінька. пляшечка вихопилась їй із рук і бабах! Впала на підлогу і розбилась. Аня так злякалась, що з переляку не могла, рушитись — бож шкода, була 'велика. Ці пахощі колись татко подарував мамі на іменини. А мама? Мама нічого' не сказа ла, лиш так сумно -сумно подиви лась в очі Ані... О! Цього сумного погляду дівчинка не забуде! -— відвернулась мама, і пішла за, тат ком... Аня щ е довго., мов укопа на стояла1 на місці. Потім прийшла їй якась думка,. Побігла по щіт ку, замела побите скло, а частин ку пляшечки з написом сховала у своїй кімнатці. Навіщо? Це ж ясно! Вже тоді постановила собі таку саму плящечку пахощів по дарувати мамі на її „День". І таїк сталося — купила і по дарує. Ну і тепер має борг. А ми д у маємо, що; мама дуже втішиться подарунком. А Левко незабаром дістане зворот своїх грошей. О, бо Аня знає: Позичка, це дуже важна річ. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1966 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
