Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
і жовк. Від якось нидів на очах, як мореля, що: псується. Сіль ський лікар, єдиний, щоі висмівав відьом і людську забобонність, вважав єдиним ліком для Пепета -—- розлуку з дружиною. Але мо лодих «є сила була роз’єднати. Вони цього не могли зробити. Й жили вони далі —- він жалюгід ний, а вона — квітуча1, що не в силі була розвіяти спліток своїм гордовитим виглядом. їм народив ся -синок, але аж два місяці після батькової смерти. Пепет умирав повільно', як світло', щ о згасає, останнім своїм диханням зверне ний до дружини, витягаючи до неї свої худі руки. А що діялося в селі! Всім були очевидні наслідки чарів. Стара за чинилась зі страху перед людьми в халупці, дочка не виходила зі своєї хати, звідкіля до сусідів до носився її лемент. Тільки згодом, скрадаючись пізної вночі вийшла з дитиною « а цвинтар. Зразу почувала якийсь острах перед шурином Теуляї, що для нього вбивство' було іграшкою. До- того він нахвалювався в та верні, щ о поріже на шматки бра тову та її матір. Але минув уже місяць, як Теуляї зник. Був оче видно зі своїми опришками в го рах, а може справи затримали йо го в другому кутку провінції. Т о ж Марієта відважилася врешті виїхати з селаї до Валенсії — по робити закупи за гроші, що їх чимало залишив їй бідний Пепет. І стояв у вагоні неприхильний шепіт, погляди! її палили, але Ма рієта1 підвела свої горді очі і по гірдливим рухом; повернулася до вікна, де втікали оливкові сади, біленькі хати й поля кудись на зад, а обрій при останній зустрі чі з сонцем, що' заходило, пото пав у золотистому тумані. П оїзд затримався |иа маіл|і!й стан ції й жінки, що’ базікали цілу до рогу про Марієту, поспішили до виходу. Дехто залишився на міс ці і прощався з сусідками Маріє- ти, щ о їм була година- ходу до1- дому. Вродлива, удова, притискаю чи до грудей дитинку, і тримаю чи в руці клунок із накупленим добром, вийшла; поволі зі станції, їй хотілось залишитись позад'у тих некликаних супутниць, щоб вони не сколихували злими язи ками її спокою. На довгих нерівних вулицях із великими деревами було мало світла. Останні хати протягнулись вдома1 рядами вздовж дороги. На кінці їх лежали поля, ш о накри вались уже синіми тінями ночі. В далині, як вервиця з мурашок, видніли постаті жінок, що випе редили Марієту, досягали вже се редини села з вежею, покрівля якої блистіла самоцвітом в остан ніх сояяшних відблисках. Н агло молодиця почула неспо кій, побачивши себе одинокою на далекій дорозі. Щ е був добрий шмат шляху перед нею й западе темна ніч, заки вона опиниться в хаті. Над одними дверми коливалась оливна гал'узка, суха й запорош е на, показуючи вхід до таверни. Біля воріт спиною ДО' Марієти стояв малий чоловічок, заклавши за пояс руки. Марієта здригну лась. Коли віні повернув голову, побачила, що це брат її чоловіка. Боже мій, який жах! Але врахо вуючи ще деяку віддаль до> -нього, стала думати про зустріч, якої не уникнути... І дрож пробігла, по спині при думці, що це він, Теу ляї стоїть на воротах таверни. Пройшла мимо', не підводячи очей. -—- Добрий вечір, Марієто! Так, це 'був він. Коли вона ствердила це, вже не боялась так, як перше. Це був він, той варвар із зрадливим усміхом, що своїми очима прошивав її більше ніж словами. Вмліваючи ледве шепнула ,,оля“ ця велика і сильна жінка. Почу вала, ЩО' ноги їй слабнуть і їй потрібне зусилля, щоб втримати дитину на руках. Теуляї усміхався таємниче. Чо го їй боятись? Хіба вони- не ро дичі? Він радий, ЩО' зустрів її, проведе її до села, а по дорозі поговорять про деякі справи. — Пішли, пішли, — підганяв її. 'І Марієта слідкувала; за. ним, покірна як вівця. Це так перечи ло її могутній поставі! Здавалося вона заворожена тим Те'уляї, ху дим, миршавим, нікчемним, про вдачу якого свідчили хіба його колючі очі, ЩО' випромінювали дивне світло. Марієта знала, що він може вчинити. Багато силь них та відважних мужчин знищи ла ця комаха. Біля останньої хати передмістя якась бабуся замітала поріг. — Гей, 'бабо! — крикнув Теу ляї. Ж інка підійшла до нього, ки нувши мітлу. Лиха1 слава' Марієти- ного шурина лунала занадто го лосно, щоб йому та не послужи ли негайно'! Вихопив дитину з рук Марієти і не дивлячись на неї, немов вона не була гідна того, передав до рук старої, наказуючи пильнува ти... Справа забере пів години, не більше, повернуться і заберуть дитину... Марієта заплакала і нахилилась до дитини, щоб її поцілувати. Але він потягнув її за: руку. — Пішли, пішли! Жінки, щ о доходили вже до села, були ледве видними крапка ми на білій дорозі. Важкі пахощі линули з піль, а на темному небі, що мало кольор фіялки, тремтіли перші зорі. Ішли мовчки якийсь час, аж Марієта, захлинаючись від стра ху, постановила обізватись. Те, що мав їй сказати, може зробити тут так само, як у другому місці... Здалеку скрипіли колеса якогось воза, чиїсь голоси перекликались у нічній тиші. Марієта дивилась із натугою на дорогу. Нікого там не 'було. Тільки вона і він. І він заговорив із пекольноіЮ' усміш кою. Все, щ о мав їй сказати, б у ло, щоб вона молилася..., а коли боїться, хай закриє лице запас кою. Такому чоловікові, як він — безкарно не вбивають брата... Марієта відступила взад, як тварина, щ о знайшлася в обличчі небезпеки. Ч екала найбільшого знущання — що' її жахливо по б’ють, що рватимуть волосся, по товчуть тіло, але... молитися й закривати обличчя? Умерти! І про це говорять із таким жахливим спокоєм! Холодніючи, останками сил на магалась переконати страшного Теуляї. Все, щ о люди говорять •— це жахливі сплітки. Любила цілою душею свого покійного чоловіка', його кохає й досі. Помер, бо не вірив їй, а вона не мала сил бути холодною і жорстокою з люди ною, що її так безмежно кохала.. Слухав її з усмішкою, що о- гидної викривила його лице. (Докінчення на ст. 10) 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1966 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top