Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Помста М авра Із Конгресу Міжнар. Жін. Ради в Тегерані: Делегація Нац. Ради Ж інок Америки на летовищі в Ню Йорку. Четверта від ліва п-ні Рабінс, голова Нац. Ради. На найвищому східці стоїть п-ні Стефанія Пушкар, голова СУА. D elegation of th e N atio n al C ouncil of W om en of U. S. at th e a irp o rt in N ew Y ork leav in g fo r T eh eran . Iran . F o u rth from th e left M rs. R obbins, P resid en t. H ighest on th e rig h t, M rs. S tep h an ie P u sh k ar, U N W LA P resid en t. Переклад, відзначений на 6. Літ. Конкурсі СФУЖО Майже всі пасажири третьої кляси знали Марієту, красуню у важкій жалобі з дитиною на ру ках, що сидячи біля вікна, уника ла' .поглядів та розмов із сусідами. Старі селянки дивились на неї з зацікавленням і ненавистю. На неї та її 'великі клунки з покуп ками, що їх поробила у Валенсії. Мужчини ж не могли відорвати від неї жаіПучих поглядів, хоч як це намагались приховати. Це вперше Марієта відважилась вийти з хати ПО' смерті свого чо ловіка. Три місяці минули з того часу... Без сумніву через Теуляї, молодшого брата покійника, від важного двадцятип’ятилітнього о- чайдуха, постраху цілої провін ції. Теуляї, бувши з багатого ро ду, покинув село, щоб жити в мі сті, коли на> це дозволяв алькальд, або в горах, коли ставало „га-ря- че“... На вигляд Марієта' була спокій на. Та це лиш так. Під виглядом королеви ховались у неї непев ність і страх. Хто вперше поба чив її, не міг зостатись байду жим. Вона була., як Мадокни-опі- кунки містечок — бліда', аж про зора, якби викупана в рожевому олійку з чорними очима та дов гими віями. Струнка висока по стать у чорній сукні носила го лову на високій шиї. Так, вона була дуже вродлива і зрозуміле було всім божевілля її бідного чоловіка. Нісенітними здались даремні заходи Пепе- товсї родини проти цього по дружжя. Але ж одружитись бага тому з бідною було подвійною нісенітницею. До того всі знали, що дівчина була дочкою чарівни ці і від неї успадкувала різні ві дьомські штуки. Та П епет уперся. Мати його гтсмерла- з жури, бо, як казали сусідки, воліла- покинути цей світ, як побачити в своїй хаті дочку Брухи... Теуляї сам не шанував родинної слави і висмівав свого брата.. Не міг погодитись із дум кою, що матиме за братову красу ню, .про яку говорили в таверні (а те, що там говориться — свя те!), що сама приготовляла о- труйкі напилки, помагала матері відбирати молоко коровам, а в суботи разом із матір’ю вилітала кудись опівночі крізь димар... Пепет не вірив нікому. Всупе реч усім він наважився одружи тись із Марієтсю і внаслідок то го відьомська дочка, стала власни цею розлогих винниць, садів, ве ликої хати при вулиці Мажор та мережив, що його мати зберігала в стародавніх скринях. Збожеволів! Ці дві вовчиці да ли йому напитись якогось зілля і ще якихось порошків, що за думкою всіх діють із пекельною силою ціле життя. Стара, поморщена відьма, з по ганим оком, ке могла й вулиці пе рейти, щоб її не обкинули камін ням хлопчиська. Вона, залишилась сама у своїй халупі край села, в халупі, проз яку ніхто ке нава жився би пройти, .не поклавши на грудях знаку хреста. Пепєт вивів Марієту з цього багна', щасливий, що має за' дружину найгарніш’у дівчину в околиці... А як зони жили! Сердешні се лянки й досі згадують цей сором. Кожному було видно, що це по дружжя — штука Лихого. Пепет із хати майже не виходив. Забу вав про свої поля, залишав най митів, якби боявся й на хвилину відійти від своєї жінки. І люди на. дорозі відвертались від їх ха ти, коли бачили крізь відчинене вікно; їх обійми й пестощі. А во ни, немов сп’янілі від щастя, за бували про цілий світ. Це ж не було по-Божому! Немов скажені собаки, вони переслідували сане одного з ненаситної споаги... Ох, що ця дівчина й її мати пороби- з Пепетсм! А Пепет щораз більше худнув НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1966 5
Page load link
Go to Top