Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Помста М авра Із Конгресу Міжнар. Жін. Ради в Тегерані: Делегація Нац. Ради Ж інок Америки на летовищі в Ню Йорку. Четверта від ліва п-ні Рабінс, голова Нац. Ради. На найвищому східці стоїть п-ні Стефанія Пушкар, голова СУА. D elegation of th e N atio n al C ouncil of W om en of U. S. at th e a irp o rt in N ew Y ork leav in g fo r T eh eran . Iran . F o u rth from th e left M rs. R obbins, P resid en t. H ighest on th e rig h t, M rs. S tep h an ie P u sh k ar, U N W LA P resid en t. Переклад, відзначений на 6. Літ. Конкурсі СФУЖО Майже всі пасажири третьої кляси знали Марієту, красуню у важкій жалобі з дитиною на ру ках, що сидячи біля вікна, уника ла' .поглядів та розмов із сусідами. Старі селянки дивились на неї з зацікавленням і ненавистю. На неї та її 'великі клунки з покуп ками, що їх поробила у Валенсії. Мужчини ж не могли відорвати від неї жаіПучих поглядів, хоч як це намагались приховати. Це вперше Марієта відважилась вийти з хати ПО' смерті свого чо ловіка. Три місяці минули з того часу... Без сумніву через Теуляї, молодшого брата покійника, від важного двадцятип’ятилітнього о- чайдуха, постраху цілої провін ції. Теуляї, бувши з багатого ро ду, покинув село, щоб жити в мі сті, коли на> це дозволяв алькальд, або в горах, коли ставало „га-ря- че“... На вигляд Марієта' була спокій на. Та це лиш так. Під виглядом королеви ховались у неї непев ність і страх. Хто вперше поба чив її, не міг зостатись байду жим. Вона була., як Мадокни-опі- кунки містечок — бліда', аж про зора, якби викупана в рожевому олійку з чорними очима та дов гими віями. Струнка висока по стать у чорній сукні носила го лову на високій шиї. Так, вона була дуже вродлива і зрозуміле було всім божевілля її бідного чоловіка. Нісенітними здались даремні заходи Пепе- товсї родини проти цього по дружжя. Але ж одружитись бага тому з бідною було подвійною нісенітницею. До того всі знали, що дівчина була дочкою чарівни ці і від неї успадкувала різні ві дьомські штуки. Та П епет уперся. Мати його гтсмерла- з жури, бо, як казали сусідки, воліла- покинути цей світ, як побачити в своїй хаті дочку Брухи... Теуляї сам не шанував родинної слави і висмівав свого брата.. Не міг погодитись із дум кою, що матиме за братову красу ню, .про яку говорили в таверні (а те, що там говориться — свя те!), що сама приготовляла о- труйкі напилки, помагала матері відбирати молоко коровам, а в суботи разом із матір’ю вилітала кудись опівночі крізь димар... Пепет не вірив нікому. Всупе реч усім він наважився одружи тись із Марієтсю і внаслідок то го відьомська дочка, стала власни цею розлогих винниць, садів, ве ликої хати при вулиці Мажор та мережив, що його мати зберігала в стародавніх скринях. Збожеволів! Ці дві вовчиці да ли йому напитись якогось зілля і ще якихось порошків, що за думкою всіх діють із пекельною силою ціле життя. Стара, поморщена відьма, з по ганим оком, ке могла й вулиці пе рейти, щоб її не обкинули камін ням хлопчиська. Вона, залишилась сама у своїй халупі край села, в халупі, проз яку ніхто ке нава жився би пройти, .не поклавши на грудях знаку хреста. Пепєт вивів Марієту з цього багна', щасливий, що має за' дружину найгарніш’у дівчину в околиці... А як зони жили! Сердешні се лянки й досі згадують цей сором. Кожному було видно, що це по дружжя — штука Лихого. Пепет із хати майже не виходив. Забу вав про свої поля, залишав най митів, якби боявся й на хвилину відійти від своєї жінки. І люди на. дорозі відвертались від їх ха ти, коли бачили крізь відчинене вікно; їх обійми й пестощі. А во ни, немов сп’янілі від щастя, за бували про цілий світ. Це ж не було по-Божому! Немов скажені собаки, вони переслідували сане одного з ненаситної споаги... Ох, що ця дівчина й її мати пороби- з Пепетсм! А Пепет щораз більше худнув НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1966 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
