Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галина Лащенко Зінаїда Мірна мала на це свій погляд. Талант, на її думку, зобов’язує. Треба, щоб іне лиш сама талановита людина розвивала свої здібності, але й щоб суспільство берегло' талановиту людину. Коли молодий студент X. захворів і виявилось, що це початки туберкульози, затурбована тим, пише за границю до його матері, попереджає її, щоб звер нула !на це увагу. Лякається, що по молодечій без журносте він занедбає своє здоров’я, а. далі буде запізно. Молоденьку 17-літню дівчину бере до себе жити, хоч у той час ;має лиш одну кімнату, бо по смерти чоловіка інші кімнати -винаймала. Але дівчи на одна у великому місті, мати її у Києві і до при їзду матері, -— а через труднощі воєнного часу це довго тривало, —- опікується нею. Вона здібна, ми стецьки обдарована, але часто- спізнюється. Зінаїда Василівна турбується нею, не лягає спати, гріє ве черю, але вважає своїм обов’язком тримати її в себе до того часу, поки не передасть матері. Зінаїда Василівна Мірна була, відома й як журна лістка. Дописувала до журналів, як Літературно- Науковий Вісник, „Ж інка", „Нова Хата“ й інших. Пише на різні теми, зокрема жіночі, як наприклад, про взірцево розгалужену діяльність сен. Пламін- ко'вої. У 1934 р. канадійський часопис „Український Голос11 видав календар, присвячений праці україн ського жіноцтва. Там є стаття Зінаїди Мірної „Ви знання хатньої жіночої праці". Про працю 3. Мір ної „Історія жіночого руху на Придніпрянській Україні" вже згадувалось раніше. У 3. Мірної була риса характеру, що зустрі чається тільки в непересічних людей: вона весь час старалась доповнювати свої знання. Це відчувалося в ній —- оця постійна внутрішня духова праця. Цю наполегливу працю над собою відмічує в ній і М. Рудницька в статті „Зінаїда Мірна“ і додає: ,, А втім її сила, як у більшості видатних жінок, що їх знає історія, лежала не їв інтелекті, а в характері. Її внутрішня дисципліна, її залізна воля, її обов’я з ковість і акуратність були подивугідні". V. На другу еміграцію 3. Мірна не поїхала. Була стара, самотня і хвора. Не хотіла в ненормальних умовах емігрантських подорожувань нікого обтя жувати. Горда і сильна духом жінка не хотіла бути ні для кого затримкою на хреснім шляху вигнання. Може прийдуть НОВІ бомбленим, може прийдеться тікати з потягу, переховуватись у ярах, мандрувати пішки десятками кілометрів там, де залізничі шляхи були розбиті бомбами . . . Цього вона вже фізично не могла. А затримувати в дорозі інших не хотіла. І справді, для багатьох українців прийшли нові важкі переживання. Одні лишали, свою вужчу бать ківщину і ставали емігрантами. Другі їхали на другу еміграцію. Треті міняли недавнє совєтське пекло на невідоме. Карти перемішалися. Для кожної україн ської родини це був дуже важкий час. Зінаїда Мірна знала- це. Не хотіла' лишати могили чоловіка — при чина, чому лишилась у Празі і вдова, О. Олеся, Віра Антонівна Кандиба. Вона теж у ці страшні для української еміграції дні, коли кожна, родина з великими труднощами серед бомбардувань і хаосу 1945 р. старалась дістатися на, терени, зайняті за,- хіднім'и альянтами, стара і хвора, не хотіла нікого обтяжувати. І та і друга, такі різні, в цей трагічний час мали спільні переживання і мужність просто ди витись подіям в очі. Останні роки життя Зінаїди: Мірної були дуже важкі. Коли прийшло совєтське військо, почався розгром українських установ. І ось тоді „коли насу нулась на Прагу та, страшна азійська сарана“, — пише в листі до редакторки Лідії Бурачинської пані Н. Н. — „червона армія зі своїм жахливим НКВД, пані Мірна, була дуже відважною і хороброю люди ною, сконцентрувала, біля себе всіх нас, потерпілих від енкаведистіз, себто- тих жінок, чоловіків яких повикрадали ті „ескулапи” та повивозили, до дале ких країв північного Сибіру, щоб там їх замор дувати". Те саме свідчить Катерина Антонович, яка через недугу чоловіка виїхала з Праги вже за со- вєтських часів. Вона пише в статті „Зінаїда. М ірна“ таке: „Її мешкання було' тим центром, де ми. сходи лися. Вона щотижня у призначений день приймала нас у-сіх і потішала". В цей час 3. Мірна терпіла від високого тиснення, ходила по лікарях, що відбирали їй кров, що на короткий час їй помагало, —• згадує далі в листі пані Н. Н. І тоді вона — „перебирала очолювання деяких організацій, провідників яких визозили". 3. Мірна перебрала головування і в Укра їнському М узеї, у цьому випадку через важку не дугу голови. Музею Визвольної Боротьби проф. Дмитра Антоновича. В цей час енкаведисти натра пили на адресу 3. Мірної. О. Лятуринська пише у статті „Червоний колір", що- до 3. Мірної „при ходили в гості совєтські майори н і бито знайомитись із історією української еміграції". Інші, що їм уда-- лось уже за, совєтів -вирватись на захід із Праги, оповідали, що 3. Мірну особливо часто відвідував один совєтський майор. На його численні запити 3. Мірна відповідала дуже дипломатично — гово рила, про тих, що вже померли, а про живих казала, що мало їх знає чи незнайома з ними, Про всіх го ворила дуже добре, всіх хвалила, аж майор звернув на це увагу: — Як слухаєш вас, то всі ваші українські емі гранти були прекрасні люди . . . НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1966 31
Page load link
Go to Top