Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Доркова пригода Дорко був хлопчик цікавий, не лінивий, добре вчився, але при тому був дуже розсіяний. В 'К О Ж Н И Й час він чомусь спішився, ку дись біг, щось забував — робив довкола себе галас і замішання. А вже .ніяк іне .міг звикнути склада ти свої речі в порядку: тут роз- ложив книжки, побіч одяг, або заболочені черевики на килимі лишив. То спер на стіл леще- та, то на підлозі лишив недокін- чений малюнок і фарби. Потім за бувши про те, напотемкиі вбігав до кімнати, все це 'перевертав, а зачепившись за крісло чи стілець, падав і набивав собі ґудза. В'се робив .поспішно на гадай — на бал ай! Тому товариші і .назвали його вітрогоном... ;У батьків Дорка була дуже гарна хата. Довкола хати вели кий город із травникЗіМи, грядка ми квітів, деревами. Весело тут улітку жилось хлопчикові. А те пер прийшла осінь, 'похолодніло, все пожовкло, під деревами і на травниках повно зів'ялого листя. — Листопад, ■—- сказав тато до Дорка, коли він сьогодні іприйшов зі школи — .мусимо, синку, зро бити з листям порядок у городі! Ходи, будеш мені помагати! І почалась робота. Граблями згрібали з травників листя і .скла дали на купки. Тато вилами клав листя на малий візок і вивозив до скрині .на кінці саду. Дорко у всім помагав. Вже смеркалось, коли татко сказав: — іНу, годі, робота скінчена! Тепер Дорку, позбирай усе зна ряддя і до гаражу з ним! Чуєш? Вже мама кличуть на вечерю! Бу де нам смакувати! Хлопчик на скору руку все по ховав і з поспіхом вбіг до хати. Ледве іпомив руки, як уже борщ парував на столі. По вечері бать ки пішли до театру, а Дорко ли шився дома зі своїм, -набагато старшим, братом Андрієм. Поважний 'брат Андрій відразу заглибився у свої книжки. А Дор ко складав свої шкільні причан дали у торбину на завтра до шко ли. Вже збирався йти спати., коли нагло пригадав собі, що лишив у саду свій св'етер, на лавчині. А він же йому на завтра потрібний. Миттю псбіг до заднього виходу крізь кухню і темні сіни. Відчи нив двері на двір і лише велів зробити один крок... як його щось нагло і несподівано зі всієї сили вдарило, мабуть палицею, в чоло. Хлопчик захитався, крикнув з бо лю і миттю завернув назад до сі ней. Та хоч від удару почув біль і заворот голови, вспів прибігти до брата. Припав до нього без духу з плачем: —■ Ан-'Ан-Андрію! Розбійники! Бандити! О, як страшно! Дивись! — і показав на чоло, де вже ви бігла отака гуля! Брат зірвався на рівні ноги: — Щ о? Де? Хто тебе вдарив? А Дорко: — Отам, за дверима хтось є! Телефонуй по поліцію! Але Ан дрій став перше прислухатись. Скрізь тихо! Тоді свиснув на со баку: — Неро! До ноги! — і випу стив його на двір. ■—• Лови, лови Неро! Але Неро чомусь ні разу не за брехав і по хвилині спокійно вер нувся. Видно не стрінув нікого. Тоді Андрій взяв ліхтарну, побіг на другий поверх і обережно по під завіски у вікнах освітив цілий город і подвір’я. — Ніде ні живої душі, — ска зав до Дорка. — Наші сусіди спокійно гуторять собі на веран ді. То ходім ще на задні двері! І пішли. Андрій попереду світя чи ліхтаркою, а Дорко назирцем за ним. Брат відхилив двері обе режно зразу лиш на малу щілину, потім ширше. Посвітив. А тоді відразу давай свистати: — Фюю, фюю! На це Дорко з плачем: — То ти собі свищеш, а мені розбійник голову розбив! То ти такий брат! —■ Цить Дорку! Я свищу, бо радий, що знайшов розбійника. —■ Де ж він? — наблизився хлопчик. — Покажи і мені! — Ось, поглянь! — так Ан дрій і підняв щось тяжкого із землі. — Та це ж граблі! — крикнув Дорко — ніякий робійник! —■ Так, ■—■ сказав брат, —■ ці граблі ти покинув сьогрдні під порогом, зубцями до гори. Ну, і коли ти недавно поночі вибіг і з розмахом станув ногою на зубні — держало граблів, себто палка, миттю піднялась угору і зі всієї сили вдарила тебе в чоло. Це ста лось у миг ока-. Ось і твій розбій ник. Ой ти! Ти! Дорко стояв хвилину здивова ний, задуманий. Так, це була правда, признав у душі. Потім сказав: — Андрію, я знаю, що ти хотів би ще назвати мене „вітрогоном" Але це вже більше не буде по трібне. Від сьогодні вже я таким „вітрогоном" не буду. І додержав слова. У ЦЕРКОВЦІ У неділю та у свято Кажуть мама, кажуть тато: „Підем, діти, по дорозі Ген, до церковці, до і Б о з і !“ Дуже я люблю у свято Із сестричкою і братом В нашій церковці молитись, На Ісусика дивитись. А з-лід бані янголята, Білі, наче голуб’ята, На трубках тихенько грають І до мене все моргають. Р. Завадовіич Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
