Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв’ю Одна з піонерок З нагоди 40-л іття Союзу Укра їнок Америки прочитали ми в ,,Свободі" статтю Ірини Книш „На світанку українського жіночого руху", де з’ясовані перші кроки нашого жіноцтва в заранні нашо го громадського життя. Першим організованим ви ступом було жі ноче віче V Ню Йорку, що від булось дня 4. червня 1905 р. Підготову до цього віча провів ряд статтей у „Свободі". Першою промовила Аніна Курила 2. лютого 1905 р. Своєю 'статтею вона за кликала до засновання жіночої організації, яка допомогла б ч лей кам стати освіченими громадянка ми і добре виховати молоде по коління. Засобом для тієї цілі во на вважала видавання свого ча сопису та осягнення єдности жі ноцтва, помимо віроісповідних чи т е риторіял ЬНИ X р 03X0 дж єн ь . Анна. Курила увійшла до ініція- тивного' комітету, де належали ще Емілія Струтинська, Олена Кон- станкевич, В. Стеткевич і Хромов- ська. Вона ж відкрила віче і на вечірньому концерті мала вступне слово-. У висліді віча, що стягну ло около' 1500 жінок, було засну вання жіночої організації, змаган ня до створення власного часопи су та Дому для українських дів чат у Ню Йорку. Всі ці постанови не знайшли здійснення тоді „на світанку жі ночого руху". Але ціль визначено й дорогу намічено. А Аніна Кури ла, авторка першого заклику у „Свободі" та. ініціяторка віча, жи ве ще між нами. Ось що пише вона, про свої дитячі й юнацькі роки: —- Я народилась у Лесівіл, Па , у 1883 р. У родинному домі я сприйняла, перші відомості про Україну, як далеку Батьківщину, що вимагає й моїх сил. Рівночасно з навчанням англійської мови я вчилась читати й писати по-укра- їнськи. Мене й брата, вчив дяк із нашої церкви. Тому, коли я під росла і школи не було, то я зби рала, в нашій хаті сусідських ді тей і вчила їх українського пись ма. Взагалі я дуже радо допома гала батькові в його громадській роботі. Наприклад, він звичайно зустрічав та допомагав заробітча нам-емігрантам', що тоді численно прибували. Отже мене звичайно посилали з ними до' міста чи то лікаря, а я охоче служила за пе рекладача. Тому й. знала всі їх потреби, а нераз і по лагоджу вал а складніші ^справи. — У нашому родинному домі часто бував тодішній редактор „Свободи" о1. Ардан, Отже й у розмові ЗО' мною він зачепив спра ву організації жіноцтва та заохо тив мене до- написання статті. Скоро після того ми порозумілись із іншими членками ініціятивного комітету. Про перебіг віча та його, вислід вже згадано. А яким шляхом пі шла дальше його- ініціяторка? Анна Курила одружилась у 1907 р. із о. Олександром Бичинським, пастором євангелкіцької церкви. Подружжя перенеслось до- Кана ди, де проживало' в Кенорі, Саск. та інших місцевостях. Як дружина священика і мати п’ятеро дітей воїна не могла, здійснити своєї давньої мрії —■ засновання жіно чої організації. Але її дім був дальше пристановищем для всіх, що прибували з Рідного Краю. Тут усі зустрічались, тут відбу вались наради й дискусії над усі- ми починами. Працюючи в паро- хії молода жінка добре пізнала свою громаду. І їй прийшла дум ка приложити своїх сил до того, щоб окруження, себто канадій- ське суспільство навчилось розу міти і цінити українців. Бо- вона зауважила тоді різку лінію поді лу, до якої вона в Америці не привикла. — Для того скоро трапилась нагода, коли мене запросила ве лика церковна громада .в Ріджай- ні з доповіддю, —- розказує Анна Бичинська. — Я розказала про початки нашого поселення в Ка наді, коли наші піонери корчу вали ліси, щоб приспособити зем лю для вжитку. При то:міу згадала про хліборобські традиції Укра їни, перенесені на Канаді йські степи. А потім дальше про труд нощі українських поселенців та їх завзяття. І повільну розбудо ву церков та народніх домів, що допомагали їм гуртуватись. Даль ше про звичаї й народне мистец тво, що свідчать про давню на- рсдню культуру України. Це все промовляє за тим, що ці посе ленці можуть дати цінний вклад у культуру Канади. — І від того часу я промовляла багато разів. Мене запрошували в дсвколичних містах до шкіл і церковних грсміад. А що' я почала вчити у школі нашої парохії Ке- нора та долучила навчання до машнього господарства для діз- чат, то шкільний інспекторат ви магав від мене пляну на таке нав чання. Шкільні круги, зацікави лись також моїм підходом. Коли ми виїжджали з Канади, то вже був проломаний лід, принайменше в нашій околиці. — Коли мої діти доросли до віку студій, ми перенеслись до Ан Арбор, Миш. І тоді то я до зволила собі на здійснення мрії, що її віддавна плекало моє сер це. Я стала вчитися малювати. Оце бажання виявляти: лініями й кольорами красу, що нею Бог скружив нас, жило в мені завжди. Нераз уже давніше я пробувал.1 малювати, зберігаючи в кухні свої НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, “і 966 9 П-ні Анна Бичинська M rs. A n n e B y c h in s k y g a v e in itia tiv e to th e f ir s t U k r a in ia n w o m e n ’s r a lly in 1905 in N e w Y o rk C ity
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
