Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв’ю Одна з піонерок З нагоди 40-л іття Союзу Укра їнок Америки прочитали ми в ,,Свободі" статтю Ірини Книш „На світанку українського жіночого руху", де з’ясовані перші кроки нашого жіноцтва в заранні нашо го громадського життя. Першим організованим ви ступом було жі ноче віче V Ню Йорку, що від булось дня 4. червня 1905 р. Підготову до цього віча провів ряд статтей у „Свободі". Першою промовила Аніна Курила 2. лютого 1905 р. Своєю 'статтею вона за кликала до засновання жіночої організації, яка допомогла б ч лей кам стати освіченими громадянка ми і добре виховати молоде по коління. Засобом для тієї цілі во на вважала видавання свого ча сопису та осягнення єдности жі ноцтва, помимо віроісповідних чи т е риторіял ЬНИ X р 03X0 дж єн ь . Анна. Курила увійшла до ініція- тивного' комітету, де належали ще Емілія Струтинська, Олена Кон- станкевич, В. Стеткевич і Хромов- ська. Вона ж відкрила віче і на вечірньому концерті мала вступне слово-. У висліді віча, що стягну ло около' 1500 жінок, було засну вання жіночої організації, змаган ня до створення власного часопи су та Дому для українських дів чат у Ню Йорку. Всі ці постанови не знайшли здійснення тоді „на світанку жі ночого руху". Але ціль визначено й дорогу намічено. А Аніна Кури ла, авторка першого заклику у „Свободі" та. ініціяторка віча, жи ве ще між нами. Ось що пише вона, про свої дитячі й юнацькі роки: —- Я народилась у Лесівіл, Па , у 1883 р. У родинному домі я сприйняла, перші відомості про Україну, як далеку Батьківщину, що вимагає й моїх сил. Рівночасно з навчанням англійської мови я вчилась читати й писати по-укра- їнськи. Мене й брата, вчив дяк із нашої церкви. Тому, коли я під росла і школи не було, то я зби рала, в нашій хаті сусідських ді тей і вчила їх українського пись ма. Взагалі я дуже радо допома гала батькові в його громадській роботі. Наприклад, він звичайно зустрічав та допомагав заробітча нам-емігрантам', що тоді численно прибували. Отже мене звичайно посилали з ними до' міста чи то лікаря, а я охоче служила за пе рекладача. Тому й. знала всі їх потреби, а нераз і по лагоджу вал а складніші ^справи. — У нашому родинному домі часто бував тодішній редактор „Свободи" о1. Ардан, Отже й у розмові ЗО' мною він зачепив спра ву організації жіноцтва та заохо тив мене до- написання статті. Скоро після того ми порозумілись із іншими членками ініціятивного комітету. Про перебіг віча та його, вислід вже згадано. А яким шляхом пі шла дальше його- ініціяторка? Анна Курила одружилась у 1907 р. із о. Олександром Бичинським, пастором євангелкіцької церкви. Подружжя перенеслось до- Кана ди, де проживало' в Кенорі, Саск. та інших місцевостях. Як дружина священика і мати п’ятеро дітей воїна не могла, здійснити своєї давньої мрії —■ засновання жіно чої організації. Але її дім був дальше пристановищем для всіх, що прибували з Рідного Краю. Тут усі зустрічались, тут відбу вались наради й дискусії над усі- ми починами. Працюючи в паро- хії молода жінка добре пізнала свою громаду. І їй прийшла дум ка приложити своїх сил до того, щоб окруження, себто канадій- ське суспільство навчилось розу міти і цінити українців. Бо- вона зауважила тоді різку лінію поді лу, до якої вона в Америці не привикла. — Для того скоро трапилась нагода, коли мене запросила ве лика церковна громада .в Ріджай- ні з доповіддю, —- розказує Анна Бичинська. — Я розказала про початки нашого поселення в Ка наді, коли наші піонери корчу вали ліси, щоб приспособити зем лю для вжитку. При то:міу згадала про хліборобські традиції Укра їни, перенесені на Канаді йські степи. А потім дальше про труд нощі українських поселенців та їх завзяття. І повільну розбудо ву церков та народніх домів, що допомагали їм гуртуватись. Даль ше про звичаї й народне мистец тво, що свідчать про давню на- рсдню культуру України. Це все промовляє за тим, що ці посе ленці можуть дати цінний вклад у культуру Канади. — І від того часу я промовляла багато разів. Мене запрошували в дсвколичних містах до шкіл і церковних грсміад. А що' я почала вчити у школі нашої парохії Ке- нора та долучила навчання до машнього господарства для діз- чат, то шкільний інспекторат ви магав від мене пляну на таке нав чання. Шкільні круги, зацікави лись також моїм підходом. Коли ми виїжджали з Канади, то вже був проломаний лід, принайменше в нашій околиці. — Коли мої діти доросли до віку студій, ми перенеслись до Ан Арбор, Миш. І тоді то я до зволила собі на здійснення мрії, що її віддавна плекало моє сер це. Я стала вчитися малювати. Оце бажання виявляти: лініями й кольорами красу, що нею Бог скружив нас, жило в мені завжди. Нераз уже давніше я пробувал.1 малювати, зберігаючи в кухні свої НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, “і 966 9 П-ні Анна Бичинська M rs. A n n e B y c h in s k y g a v e in itia tiv e to th e f ir s t U k r a in ia n w o m e n ’s r a lly in 1905 in N e w Y o rk C ity
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
