Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Леся Храплива Бідна, бідна дитина... На звук цих слів стає перед на шими очима якесь 'замурзане ма ля на кривих, кістлявих ніжках. Перелатаний одяг з когось стар шого, пальчикам завжди робота біля носика. Чиї ж почування не сколихнулися б на такий вид? А вже найбільше, мабуть, зворушує він жіноче серце. Після першого враження приходять, зрозуміло здогади: — Певно якась сирітка... Або дома якесь нещастя: недуги, нужда... Згодом долучується і злобне: — А може мати його така, що ;про бідне малятко не (подбає: не вмиє, не нагодує, не одягне... Тут, у країнах нового поселен ня цей образ якось ніби відходить у забуття. Приймаємо до відома, що десь там живуть такі налівнагі муринята, порторіченята, чи д'іти бездомних сільських зарібників на американському Півдні. Але ми, українці, завдяки нашій працьовитості, та запопадливості, зуміли добре використати нагоди, які давала нова країна поселення. І в дуже великій більшості, вла штувалися ми таки непогано. !Коли поглянете на наших, укра їнських дітей, особливо коли збе реться їх більше, в церкві, в шко лі чи на якійсь імпрезі, не можна нарадуватися їх здоровим, охай ним виплеканим виглядом. О так, українська мат», недаром про'слав- лігіна самим Шевченком, добив шись врешті потрібних матеріяль- них засобів, добре дбає, щоб її ди тина мала якнайкращі умовини розвитку! І це старанне піклуван ня дає свої наслідки, зрозуміло.! І не лише, коли йдеться про фі зичний розвиток! Хіба не пере конають нас численні сторінки ча сописів з переліком успіхів наших дітей та молоді в рі'зних ділян ках, що й тут батьки добре ви користовують дані їм можливо сті?! ■Справді, здавалося б, є причи на радіти без ніяких застережень. А одначе... На жаль, є і „одначе“: — Ігорчику, ти читаєш ,,Весел ку “? —- Ні, навіть ніколи не бачив! — Про'си батьків, щоб перед платили тобі! — Не можуть; саме купили ха ту в кращій дільниці, як досі! Або знов: —- Орисю, яку українську кни жечку купити тобі на іменини? — іКнижечку? Я вже маю о д - н у українську книжечіку! А поміж матерями: — А мій Тарасик зовісім не хо че читати українських книжок. Але за те англійські! Відірвати його ;від них не можу! Ось недав но мусіла знов купити ому цілу се рію, за кількадесять долярів! То знов добродушна бабуся: — ХІІба ж я жалувала <б Пе трусеві української книжечки? Я — свому внукові? Тільки лихо, що їх нема. Ось я хотіла купити йому цю книжечку, що мені по кійна бабуся завжди до сну чита ла — і нема її в книгарні! Ці припадкові розмови не зна чать, що так буває і всюди в нас. Але почуєте їх так часто, в зу стрічах з дітьми та з батьками, що годі не присвятити їм уваги. До того, ж надто видно вислід такої саме постави у батьків, а через те і в дітей: гори українських ди тячих книжок припадають порохом на книгарських полицях. А на скільки більше їх коротає свій вік безвихідно в авторських шухля дах, бо ніяк видати! А скільки про сто ніколи не написані, бо наві що писати, коли книжка і так лед ве чи дійде до молодого читача! Та не розжалоблюймося над до лею книжки! Вона — мертва річ, і ні жалю ні сорому не відчуває! Звернім увагу на нашу дитину. На ту, що змалку вчиться в батьків ському домі іпро вартість матері- яльних дібр, а на книжку там місця не стає. Чи на ту, яка ніколи не мала нагоди засмакувати в читанні рідної книжки. Яка навіть не знає, що кожна книжка — нове відкрит тя, новий, окремий світ, і що спра гу з*а тим новим можна гасити що раз новою книжкою —-в безконеч ність! І мати, яка майже хвалиться, що її дитина не хоче читати своєю мовою! Чи так само вона хвали лася б наприклад, що її дитина має недокрів’я від недостатньої відживи? А тут, очевидно, не вва жає вона цього гріхом і занед банням супроти дитини, що не на вчила вона її вже змалку читати українською мовою та знаходити в цьому приємність! Тимчасом же дитина росте! А тому, що українська дитина вже по своїй вдачі „голодна та жадна знання", вона жадібно втягає в себе все, що приносить їй окру- ження. Тільки чия це повинна бути турбота, щоб дитина вбирала в себе поряд з чужим теж і .своє? Чи не батьків?! А це ,,сівоє“ в дуже великій і. незаступимій мірі саме в українській книжці. Там той світ мрій, „звірів, що говорять", не бувалих пригод та героїв. Цього світа потребує до свого нормаль ного розвитку не менше, як їжі, одягу та материної' любови1. І коїли цей дитячий світ буде український, то й дитина виросте на українця. Бо українство буде тоді для неї першим, а тому й найсильнішим переживанням, і на ньому тільки може школа та виховники буду вати опісля справжню національну свідомість. Це завдання батьків — дати ди тині в руки українську книжку. Але справа громадянства, подба ти, щоб ця книжка була і могла дійти до рук батьків. Коли гово римо про громадянство, то це не лиш про письменників, мистців- ілю'страторів та видавціві. Тут мо ва і про Церкву, школи, молодіж ні організації, а в неменшій мірі й про жіночі, про нашу пресу, які спільно, повинні подбати, щоб батькам не забракло інформацій про кожну нову книжкову поя ву, та щоб могли вони її добути для своїх дітей. Поміж громадськими чинниками треба особливо згадати Об’єднан ня Працівників Дитячої Літерату ри ім. Леоніда Глібова. Ця неве лика горстка людей вже 20 років дбає, щоб була українська книж ка для української дитини у віль ному світі. Саме з початком но вого шкільного року це Об’єднан ня починає посилену дію за .поши рення нашої дитячої книжки. І НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1965 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
