Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
дила-сь, сказала, що в,іін сам чорт, а мрім того, воїн профан і „ні чорта“ не 'розуміє в мистецтві -і тому я його більше бачити не хочу. І ми розійшлись у різні боки, зовсім, як діти. Проте, коридор ви ставки був круглий, ми обійшли навколо і зно-в зу стрілися. Тоді, весело засміявшись, ми пішли пити каву з тими знаменитими пундиками. Проте., it тут нас чекало розчарування: пундики вже хтось і без нас поїв, і нам лишилися тільки гатдоґи. Підкрі пившися так-сяк, ми пішли ;на другий поверх огля дати картини. Деякі з них були просто шматки дошки з двома плямами: чорното і зелено-червоною, або ж із хиткою мережею плутаних ліній, але Пі- кассо був цікавий, а „аівто-Шній" Салватор Далі — божевільню-оригінальний. Звертали на себе увагу і картини Генрі Руссо, що вражали прекрасно, ви- мальоіваяими пейзажами джунглів з дуже цікавими кольорами... Але що в тих .джунглях водилося, якби ви знали! Посеред хащів стояла плюшева канапа, на ній, в чім мама 'народила., лежала жінка з дуже гарним тілом і дуже! поганим лицем, а на жінку дивився з кущів тигр. Я не могла (відірватися від цього видовища, і мене не дивувало те, що гола жінка лежить собі на канапі і ні трохи не боїться тигра; інше мене мучило: як ту канапу в такі джун глі притарабанили і для чого вюна тут здалася? Мабуть для якогось голшвудського фільму... Надивившись на картини, ми ще прогулялись музейним садом, де більш умірковані статуї при крашають водоймища і відстрашують від берега золотих риб. 'Коли мій вийшли з музею, Андрій ви словив припущення, що одну із таких статуй і він хотів би поставити в своїй садибі, за пугало. 7. ЗУСТРІЧ До зустрічі з другою половиною нашої експе диції лишалося півгодини, і ми вирішили трохи по бродити біля Сентрал Парку. Там, біля гарного фонтану з квітами, стояла кавалькада візників у чорних фраках і циліндрах: — Чи це кого ховають? — тривожно запи тала я, бо вже після справдження деяких нещасли вих прикмет, зустріч із похоронами мене трохи непокоїла. •—- О, ні... Це в нас тут візники (возять людей кіньми, по Сентрал Парку... Романтика і таке інше... Дві старших пані саме сіїдали. на віз, і візник запобігливо їх обмощував та нащось, в таку спеку, вкривав попоною їм ноги. — От, якби, скажімо-, я був закоханий у тебе, то і я б тебе взяв на таку прогулянку. На мене наїпав такий сміх, як ще ніколи в житті. Ні відвідини міодерністичного музею з „чор тами", ні читання бітніківських віршів такої реак ції викликати не змогли б. Андрій, дивлячись на мене, теж сміявся, але я відчувала, що моє став лення трохи його вжалило. Справді ж, я сміялася тому, що ніколи не могла би уявити жадного- ро ману між нами. Що завгодно, тільки не це. І не том-у, що Андрій був поганий із себе, чи що. Нав паки, -він був дуже милий, із своїми невинними ди тячими небесно-блакитними очима і б^зпомічно- лу кавою білозубою усмішкою. Але мені відразу пе ред очима стала картина з наших дитячих літ, коли із хати вилетів Андрійко в самій нічній сорочині, а за ним мама з віником. Андрійко, плачучи;, тричі оббіг навколо хати, а мама гналась за ним, щоб від лупцювати за якусь нову шкоду. Я ж із зацікавлен ням стежила за цією .сценою, висунувши голову із наших сіней, і кожного разу, як Андрійко пробігав повз мене, показувала йому язика. Мама, врешті, махнула рукою і пішла в хату, посварившись паль цем на сина, а Андрійко, ще раз хлипнувши, повер нувся в мій бік і, на відплату, заспівав мені вига дану ним приказку: Гандзя дура, Замазура, Полюбила щикатура. Щикатур не дурак, Продав Гандзю за п’ятак. Ця дражнилка завжди виводила мене з рівно ваги. Поіперше, всі добре знали, а в тім числі і я сама, що- я —- зовсім не дура. І не завжди я була замазурою. Крім того., я ніколи в -світі не полюби ла б „щикатура“. А коли б уже і полюбила^ то він не продав -би- мене. А коли б вже- й продав,, то. не за п ятак, а багато дорожче. Отож, зачувши таке, я кидалась на Андрійка з кулаками., і починало ле тіти пір’я. От, який же роман міг би бути у мене з таким типом?! — Та не тому, дурненька, — заперечив Ан дрій, коли я йому пригадала. -—- Справа в тому, що за- цю прогулянку візники, таку ціну деруть, що всяка романтика скисне. От слухай! В цей час повернулася з прогулянки літня вже пара, чоловік із своєю жінкою, а може й ні. По чувши ціну, що' їм скаазв візник, обидвоє почали сваритися на -два фронти: з візником і- одне з одним. — От бачиш, — тріюмфував Андрій. — За ці гроші ми можемо- піти до театру, ще й повечеряти. А ти думала, що я скупий або трухлий... Підійшли нарешті наші, і ми почали наперебій розповідати про -свої вражіння. -—- Що ж доброго, ви бачили на Ем-пайрі? — запитала я. -—- Що там. було за велике чудо? ■—- Найбільше чудо, — відповів мій чоловік, — була- одна українська пані з п’ятьма дітьми. — Ну й чудо! Чим же вона така цікава? — Тим, що- всі діти, у віці від п’ятнадцяти до восьми, прекрасно говорять -по-українськи між со бою і з мамою. Я вперше чув від дітей таку багату, щиру і невимушену українську мову. Слава такій мамі. (Продовження' буде) МОЛОДИЙ ТАЛАНТ 1965 Р. Розгляньтесь між молодим ж і ноцтвом Вашої околиці Чи є в них осяги в мистецькій, професійній або громадській ділянці? Подайте нам життєписні дані зі світлиною! Редакційна Колеґя Н. Ж. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
