Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
дила-сь, сказала, що в,іін сам чорт, а мрім того, воїн профан і „ні чорта“ не 'розуміє в мистецтві -і тому я його більше бачити не хочу. І ми розійшлись у різні боки, зовсім, як діти. Проте, коридор ви ставки був круглий, ми обійшли навколо і зно-в зу стрілися. Тоді, весело засміявшись, ми пішли пити каву з тими знаменитими пундиками. Проте., it тут нас чекало розчарування: пундики вже хтось і без нас поїв, і нам лишилися тільки гатдоґи. Підкрі пившися так-сяк, ми пішли ;на другий поверх огля дати картини. Деякі з них були просто шматки дошки з двома плямами: чорното і зелено-червоною, або ж із хиткою мережею плутаних ліній, але Пі- кассо був цікавий, а „аівто-Шній" Салватор Далі — божевільню-оригінальний. Звертали на себе увагу і картини Генрі Руссо, що вражали прекрасно, ви- мальоіваяими пейзажами джунглів з дуже цікавими кольорами... Але що в тих .джунглях водилося, якби ви знали! Посеред хащів стояла плюшева канапа, на ній, в чім мама 'народила., лежала жінка з дуже гарним тілом і дуже! поганим лицем, а на жінку дивився з кущів тигр. Я не могла (відірватися від цього видовища, і мене не дивувало те, що гола жінка лежить собі на канапі і ні трохи не боїться тигра; інше мене мучило: як ту канапу в такі джун глі притарабанили і для чого вюна тут здалася? Мабуть для якогось голшвудського фільму... Надивившись на картини, ми ще прогулялись музейним садом, де більш умірковані статуї при крашають водоймища і відстрашують від берега золотих риб. 'Коли мій вийшли з музею, Андрій ви словив припущення, що одну із таких статуй і він хотів би поставити в своїй садибі, за пугало. 7. ЗУСТРІЧ До зустрічі з другою половиною нашої експе диції лишалося півгодини, і ми вирішили трохи по бродити біля Сентрал Парку. Там, біля гарного фонтану з квітами, стояла кавалькада візників у чорних фраках і циліндрах: — Чи це кого ховають? — тривожно запи тала я, бо вже після справдження деяких нещасли вих прикмет, зустріч із похоронами мене трохи непокоїла. •—- О, ні... Це в нас тут візники (возять людей кіньми, по Сентрал Парку... Романтика і таке інше... Дві старших пані саме сіїдали. на віз, і візник запобігливо їх обмощував та нащось, в таку спеку, вкривав попоною їм ноги. — От, якби, скажімо-, я був закоханий у тебе, то і я б тебе взяв на таку прогулянку. На мене наїпав такий сміх, як ще ніколи в житті. Ні відвідини міодерністичного музею з „чор тами", ні читання бітніківських віршів такої реак ції викликати не змогли б. Андрій, дивлячись на мене, теж сміявся, але я відчувала, що моє став лення трохи його вжалило. Справді ж, я сміялася тому, що ніколи не могла би уявити жадного- ро ману між нами. Що завгодно, тільки не це. І не том-у, що Андрій був поганий із себе, чи що. Нав паки, -він був дуже милий, із своїми невинними ди тячими небесно-блакитними очима і б^зпомічно- лу кавою білозубою усмішкою. Але мені відразу пе ред очима стала картина з наших дитячих літ, коли із хати вилетів Андрійко в самій нічній сорочині, а за ним мама з віником. Андрійко, плачучи;, тричі оббіг навколо хати, а мама гналась за ним, щоб від лупцювати за якусь нову шкоду. Я ж із зацікавлен ням стежила за цією .сценою, висунувши голову із наших сіней, і кожного разу, як Андрійко пробігав повз мене, показувала йому язика. Мама, врешті, махнула рукою і пішла в хату, посварившись паль цем на сина, а Андрійко, ще раз хлипнувши, повер нувся в мій бік і, на відплату, заспівав мені вига дану ним приказку: Гандзя дура, Замазура, Полюбила щикатура. Щикатур не дурак, Продав Гандзю за п’ятак. Ця дражнилка завжди виводила мене з рівно ваги. Поіперше, всі добре знали, а в тім числі і я сама, що- я —- зовсім не дура. І не завжди я була замазурою. Крім того., я ніколи в -світі не полюби ла б „щикатура“. А коли б уже і полюбила^ то він не продав -би- мене. А коли б вже- й продав,, то. не за п ятак, а багато дорожче. Отож, зачувши таке, я кидалась на Андрійка з кулаками., і починало ле тіти пір’я. От, який же роман міг би бути у мене з таким типом?! — Та не тому, дурненька, — заперечив Ан дрій, коли я йому пригадала. -—- Справа в тому, що за- цю прогулянку візники, таку ціну деруть, що всяка романтика скисне. От слухай! В цей час повернулася з прогулянки літня вже пара, чоловік із своєю жінкою, а може й ні. По чувши ціну, що' їм скаазв візник, обидвоє почали сваритися на -два фронти: з візником і- одне з одним. — От бачиш, — тріюмфував Андрій. — За ці гроші ми можемо- піти до театру, ще й повечеряти. А ти думала, що я скупий або трухлий... Підійшли нарешті наші, і ми почали наперебій розповідати про -свої вражіння. -—- Що ж доброго, ви бачили на Ем-пайрі? — запитала я. -—- Що там. було за велике чудо? ■—- Найбільше чудо, — відповів мій чоловік, — була- одна українська пані з п’ятьма дітьми. — Ну й чудо! Чим же вона така цікава? — Тим, що- всі діти, у віці від п’ятнадцяти до восьми, прекрасно говорять -по-українськи між со бою і з мамою. Я вперше чув від дітей таку багату, щиру і невимушену українську мову. Слава такій мамі. (Продовження' буде) МОЛОДИЙ ТАЛАНТ 1965 Р. Розгляньтесь між молодим ж і ноцтвом Вашої околиці Чи є в них осяги в мистецькій, професійній або громадській ділянці? Подайте нам життєписні дані зі світлиною! Редакційна Колеґя Н. Ж. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
