Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Ви кажете, що в нас, у Ню Йорку, громад ське життя кипить? — заперечив Андрій. — Якраз! Примітив, нудота та'ка, що на ті збори та академії хіба що за кару ходити! Весь час те саме, всіє : в одну дудку трублять! А що вже суперечок партійних та загумінкових, мабуть, що тільки в Ню Йорку такі вистави бувають! Оля додавала свої аргументи: вона ввесь час працювала з дітьми при парафіяльній школі та в пласті, але місцеві кумасі заїли її до того, що мусіла покинути. — От тепер вибралися на хутір, та й маємо спокій. Професор лагідно заперечував. Як не як, куль турне життя тут прогресує. Літературно-мистецький клюб працює регулярно,, малярські виставки бува ють пречудові, доповіді готуються ЗМІСТОВНІ й фа хові, ну, і діти не відстають. Зокрема, Богдан то вже (мабуть усього Шевченка напам’ять зінаїє, бо на кожнім концерті деклямує . . . ■— Андрію, я тебе не пізнаю, — заатакувала я свого друга дитинства. -—- Звичайно, в ґетті жити не дуже приємно, та щеі коли з усіх боків негри- тянсько-порторіканська навала, обступає, але що. ж би то було, коли б усі отак, як ви, на хутори повті кали? Що ж би тоді від української справи зали шилося? На кілька хвилин всі ніяково замовкли. Про довження такої розмови приївсяо> би ДО) неприємно стей з нашими найкращим,и друзями, що ми з ними мілька рокіїв не бачились і хто :зна коли зноїв поба чимось... Тому, погомонівши ще трохи на „нев- тральні“ теми, мій вийшли просвіжитись на Бродвей. Вночі Бродвей був справді чу'доівий: свіжіє прохо лодне повітря з океану, ласкава, теплота лиіпінеївоіго вечора, яскраві вогні, що ми. до них вже звикли, здавались веселими й 'прекрасними;... Ми творили досить солідну розміром „процесію“: спереду — я з чоловіком, як гості, а між нами професор, за нами — Оля з Андрієм. Андріія мій навантажили всіми закупами, непомітно всовуючи йому до рук пакунок за пакунком, а він, захоплений розмовами, вісе це на себе приймав,. Ззаду плентались діти : моя дочка з Богданом. Воїни, почувались незручно, бо не знали, про що говорити, а йти повільно позаду старших, та ще й парою' —- це найбільша для них мука. До, того ж, моя дочка була на цілих шіїсть місяців старшою «ід Богдана, і він її вважав мало не старою дівою... Ситуацій трохи покращала, коли добрячий Андрій здогадався купити їм моровива,. Невеселі думи не покидали: мене... Ну що, ж, тепер у нас ідуть незчисленні академії, вистави іі по- писи, всі їх критикують, скаржаться, що> зачасто-, занудно, по-аматорськи... Як би там не було, справа йде: в парафіяльних і осередкових школах Мартусі й Богданчики вчаться читати й писати по- українськиї, готуються 'до Шевченківського/ Свята1, дають Різдвяні вистави... А що ж воно: буде, коли їх батьки пороз’їжджаються на хутори? Звичайно, на важливу імпрезу кожен свідомий українець приїде, для того ж і в нас авіто... Але чи будуть ті Богдаїн- чики щосуботи в школі, чи буде хор після роботи приходити на співанки,, чи зможуть пластуни Підго туватися добре до показу гаїївок? Ох, біда наїм з тим хуторянством! „Моя хата скраю", -—• і так собі можна на своїм хуторі від усього* світу ізолюва тися. Але попробував бій хтось сказати, що вони —- не добрі патріоти1! 5. СЕПАРАЦІЇ Наступного ранку Андрій, як він нам пообіїцяв, „дужіз захворів", і прій телефоні, пояснюючи свою „недугу “ шефові, так корчився з уявіних болів, що ми почали сміятися. Андрій поспішив повісити слу хавку : —- Хай ,вам хрін! Малої не зіпсували мені всієї комедії! Не гаючи часу, ми почали збиратися. Спер шу -—- ДО/бра яешня „ІПОі-ЧернІГІВСЬКіИ", потім: -—- Обговорення пляїну дая: Спершу •—- на Коні Айленд (мамаі називала його, по-своєміу, „Коніячий Острів"), потім — Радіо Ситі, Статуя Свободи, Будинок Об’ єднаних Націй, Музей Модерного' Мистецтва:, Бм- пайр Білдііінґ... Гай-гай, та й великий же той Ню Йорк!.. Ми з Олею, крім того, змовилися якось іще прошмигнути доі крамниць та купити собі на пам ять нашої зустрічі, кілька сукенок, блюзочок та ша- лиіків. Але чоловікам нашим про те покищо ні слова1, бо на. них такі речі діють, як на бика червоний колір. Ось ми й готові, всі в легких спортивних убран нях, бо день заповідаіється пекельно-гарячим. Ан дрій ще встиг виходячиі крикнути до старенької: — Мамо, спечіть нам пирога з вибрикоісами! Ми і не вчулися, як прибули на Порт Оторіті, вихідне місце всіх наших мандрів, а далі, підзем кою, поїхали просто на „Конячий Острів". Коні Айленд — єднання сомця, океану і піску. Тисячі ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
