Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Ви кажете, що в нас, у Ню Йорку, громад ське життя кипить? — заперечив Андрій. — Якраз! Примітив, нудота та'ка, що на ті збори та академії хіба що за кару ходити! Весь час те саме, всіє : в одну дудку трублять! А що вже суперечок партійних та загумінкових, мабуть, що тільки в Ню Йорку такі вистави бувають! Оля додавала свої аргументи: вона ввесь час працювала з дітьми при парафіяльній школі та в пласті, але місцеві кумасі заїли її до того, що мусіла покинути. — От тепер вибралися на хутір, та й маємо спокій. Професор лагідно заперечував. Як не як, куль турне життя тут прогресує. Літературно-мистецький клюб працює регулярно,, малярські виставки бува ють пречудові, доповіді готуються ЗМІСТОВНІ й фа хові, ну, і діти не відстають. Зокрема, Богдан то вже (мабуть усього Шевченка напам’ять зінаїє, бо на кожнім концерті деклямує . . . ■— Андрію, я тебе не пізнаю, — заатакувала я свого друга дитинства. -—- Звичайно, в ґетті жити не дуже приємно, та щеі коли з усіх боків негри- тянсько-порторіканська навала, обступає, але що. ж би то було, коли б усі отак, як ви, на хутори повті кали? Що ж би тоді від української справи зали шилося? На кілька хвилин всі ніяково замовкли. Про довження такої розмови приївсяо> би ДО) неприємно стей з нашими найкращим,и друзями, що ми з ними мілька рокіїв не бачились і хто :зна коли зноїв поба чимось... Тому, погомонівши ще трохи на „нев- тральні“ теми, мій вийшли просвіжитись на Бродвей. Вночі Бродвей був справді чу'доівий: свіжіє прохо лодне повітря з океану, ласкава, теплота лиіпінеївоіго вечора, яскраві вогні, що ми. до них вже звикли, здавались веселими й 'прекрасними;... Ми творили досить солідну розміром „процесію“: спереду — я з чоловіком, як гості, а між нами професор, за нами — Оля з Андрієм. Андріія мій навантажили всіми закупами, непомітно всовуючи йому до рук пакунок за пакунком, а він, захоплений розмовами, вісе це на себе приймав,. Ззаду плентались діти : моя дочка з Богданом. Воїни, почувались незручно, бо не знали, про що говорити, а йти повільно позаду старших, та ще й парою' —- це найбільша для них мука. До, того ж, моя дочка була на цілих шіїсть місяців старшою «ід Богдана, і він її вважав мало не старою дівою... Ситуацій трохи покращала, коли добрячий Андрій здогадався купити їм моровива,. Невеселі думи не покидали: мене... Ну що, ж, тепер у нас ідуть незчисленні академії, вистави іі по- писи, всі їх критикують, скаржаться, що> зачасто-, занудно, по-аматорськи... Як би там не було, справа йде: в парафіяльних і осередкових школах Мартусі й Богданчики вчаться читати й писати по- українськиї, готуються 'до Шевченківського/ Свята1, дають Різдвяні вистави... А що ж воно: буде, коли їх батьки пороз’їжджаються на хутори? Звичайно, на важливу імпрезу кожен свідомий українець приїде, для того ж і в нас авіто... Але чи будуть ті Богдаїн- чики щосуботи в школі, чи буде хор після роботи приходити на співанки,, чи зможуть пластуни Підго туватися добре до показу гаїївок? Ох, біда наїм з тим хуторянством! „Моя хата скраю", -—• і так собі можна на своїм хуторі від усього* світу ізолюва тися. Але попробував бій хтось сказати, що вони —- не добрі патріоти1! 5. СЕПАРАЦІЇ Наступного ранку Андрій, як він нам пообіїцяв, „дужіз захворів", і прій телефоні, пояснюючи свою „недугу “ шефові, так корчився з уявіних болів, що ми почали сміятися. Андрій поспішив повісити слу хавку : —- Хай ,вам хрін! Малої не зіпсували мені всієї комедії! Не гаючи часу, ми почали збиратися. Спер шу -—- ДО/бра яешня „ІПОі-ЧернІГІВСЬКіИ", потім: -—- Обговорення пляїну дая: Спершу •—- на Коні Айленд (мамаі називала його, по-своєміу, „Коніячий Острів"), потім — Радіо Ситі, Статуя Свободи, Будинок Об’ єднаних Націй, Музей Модерного' Мистецтва:, Бм- пайр Білдііінґ... Гай-гай, та й великий же той Ню Йорк!.. Ми з Олею, крім того, змовилися якось іще прошмигнути доі крамниць та купити собі на пам ять нашої зустрічі, кілька сукенок, блюзочок та ша- лиіків. Але чоловікам нашим про те покищо ні слова1, бо на. них такі речі діють, як на бика червоний колір. Ось ми й готові, всі в легких спортивних убран нях, бо день заповідаіється пекельно-гарячим. Ан дрій ще встиг виходячиі крикнути до старенької: — Мамо, спечіть нам пирога з вибрикоісами! Ми і не вчулися, як прибули на Порт Оторіті, вихідне місце всіх наших мандрів, а далі, підзем кою, поїхали просто на „Конячий Острів". Коні Айленд — єднання сомця, океану і піску. Тисячі ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
