Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Щось за вікном тупотить Одного дня річка, -що над нею жили хлопчики, Гнатко і Андрусь, нагло стала якась така велика, широка і ,розлога, та, на диво, що раз більшала. Такою вони її ще ніколи не ’бачили. Ха.таї, де вони жили, їхній сад та поля були ви ще, дальше від ріки. А все таки, як ріка підступала щораз ближче ха ти — хлопчики затривожились. — Мамо! Чому наша ріка стала така велика? — спитав молодший Андрійко. -—- Чи вона допливе аж до нас? — Може Бог дасть, що ні. Це така повінь. — А що воно таке пов і нь, мамо? А з чого воно? — На це мама взяла тарілку, підста вила її під кран і пустила воду. Тар'ілка вмить наповнилась і вода поплила понад береги. — Бачиш, синочку, це так повстає ,,повінь4'. На горах заскоро топиться сніг, або всюди подають рясні дощі — тоді вода скоро заповнює ріку по береги і понад береги. А Гнатко й Андрусь тривожно спостерігали, як їхня ріка прибу вала і не лиш це, -—- але й те, що вони тепер у її каламутних водах бачили: пливли якісь дошки, де рева, навіть і буда, а на ній собач ка, бреше та скавулить. Далі напів розвалена хата і потоплені якісь звірята. Навіть серну добачили, як вона боролась із хвилями, навіть голубник із живими голубами. А тут дощі падають і падають, а ріка прибуває. Вечером тато з сусідами пішли на міст. Може їм вдасться дещо врятувати. Пізно хлопчики пішли спати. А як поля гали, старшенький Гнатко сказав: — Андрійку, помолимось, щоб рі ка більше не підступала! — І вони вдвох почали молитися. По молит ві поснули. Аж тут, серед ночі почувся я- кись шелест, щось наче шкрябало по стіні, щось стукотіло, тупоті ло надворі. Перший збудився Ан дрійко. Став слухати. Пригадав собі повінь і вже хотів крикнути, але зі страху не міг добути голо су. Причаївся. Слухає. Думає: — Ні, це не повінь. Таж татко і су сіди над рікою. Вони не дали б дітям загинути. Врятували б. Ну, а що це таке? Відважився розплю щити очі. Перед образом блимало слабе світло ляімпадки. І знов- по чувся шелест, тупіт. ■— Боже, що це таїш? І Андрійко зважився шеп нути; Гнатку, ти спиш? Та на ди во Гнатко також не спав. — А що, ти боїшся? — спитав. — Ой, бо юся! Ти; чуєш? — Чую, то щось є під ха'тою, під вікном. •— Я та кож боюся! Ходи до мене! Андрійко миттю вискочив з ліж ка і побіг до нього, всунувся під братове покривало і пригорнув ся до нього. А воно там далі щось тупотить, наче ходить по-піід вік ном, шкрябає, стукнуло чимсь у шибку а вона задзвеніла. (Врешті хлопчики не видержали, цікавість перемогла. Гнатко пер ший сказав: — Ану, загляньмо у вікно! Що буде, те й буде! І вже вискочив з ліжка, та тривожно, навшпиньках підікрався до вікна. А Андрійко обережно за ним. Гнатко підняв крайок завіски. Тем но — нічого не видно. Пильно вдивляєтьс'я в темінь . . . і . . . ба чить: — Звірятко! О, Боже! — шепнуві, -—• напевно вовк. — Та й мов ошпарений, відскочив від вікна. — Ой, Гнатку! --— з плачем брат чик — та ж він може збити шиб ку і дібратись до нас! Ходімо до мами! Тай побігли. У спальїні мами не було. Побігли до кухні. А там ма ма сидить при столі і молиться з книжечки. Побачила хлопчиків і злякалась. -— А ви чого тут діти? А вони тремтючи пригорнулись до неї і вигукнули: — Ой, вовк, вовк, мамо! Вовк під нашим вік ном! — Ой, ви боягузи, боягузи! — засміялась мама, коли ліхтаркою посвітила крізь вікно. — Та, ж не вовк це, о ні! — А що таке? — То мале лошатко, коник! А яке збі ловане! Шерсть наїжилась, а на ноженятах ледве держиться! Бідне воно, заблукалось, мабуть втрати ло у повені маму, а само придиба ло під хату, до1 людей. І вже ніз спа лось дітям. На радощах вибігли з хати. Та до лошатка: — Кось-кось! Не бійся, маленьке! Ти з нами! Не скривдимо тебе! І голублять і обіймають, і виносять йому то хлібця, то молочка. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1965 ЛЕСИКОВА КАЗОЧКА Лесик має книжечку гарненьку, Він щодня прохає любу неньку: „Ой, зробіть мені, матусю, ласку, Прочитайте Лесикові казку!" „Добре, сину! — каже люба мати. — Прийде вечір, будемо читати". Добра мама казочку читає, Лесь очей з матусі не спускає. Слухає уважно казку Лесик, Сіра киця і кудлатий песик. Новіть жовта Лесева папужка В хатці-клітці наставляє вушка. За вікном холодний вітер дує — Лесик має казку, не нудьгує. Роман Завадович ВЕСЕЛІ ЧЕРЕВИЧКИ А у мене черевики Самі чують, де музики, Самі в коло Ідуть, Мої ніжки Ведуть! Черевики-танцюристи, Чи дасте мені присісти? Через вас, Через вас, Я танцюю весь час! Інна Кульська І так лошаткої лишилось жити при їхній хаті. Хлопчики щиро за йнялися лошатком-сиріткою. І во но, пізніше, виросло в ставного коника. А на, спомин цієї події назвали його ,,Вовчиком".
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
