Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Щось за вікном тупотить Одного дня річка, -що над нею жили хлопчики, Гнатко і Андрусь, нагло стала якась така велика, широка і ,розлога, та, на диво, що раз більшала. Такою вони її ще ніколи не ’бачили. Ха.таї, де вони жили, їхній сад та поля були ви ще, дальше від ріки. А все таки, як ріка підступала щораз ближче ха ти — хлопчики затривожились. — Мамо! Чому наша ріка стала така велика? — спитав молодший Андрійко. -—- Чи вона допливе аж до нас? — Може Бог дасть, що ні. Це така повінь. — А що воно таке пов і нь, мамо? А з чого воно? — На це мама взяла тарілку, підста вила її під кран і пустила воду. Тар'ілка вмить наповнилась і вода поплила понад береги. — Бачиш, синочку, це так повстає ,,повінь4'. На горах заскоро топиться сніг, або всюди подають рясні дощі — тоді вода скоро заповнює ріку по береги і понад береги. А Гнатко й Андрусь тривожно спостерігали, як їхня ріка прибу вала і не лиш це, -—- але й те, що вони тепер у її каламутних водах бачили: пливли якісь дошки, де рева, навіть і буда, а на ній собач ка, бреше та скавулить. Далі напів розвалена хата і потоплені якісь звірята. Навіть серну добачили, як вона боролась із хвилями, навіть голубник із живими голубами. А тут дощі падають і падають, а ріка прибуває. Вечером тато з сусідами пішли на міст. Може їм вдасться дещо врятувати. Пізно хлопчики пішли спати. А як поля гали, старшенький Гнатко сказав: — Андрійку, помолимось, щоб рі ка більше не підступала! — І вони вдвох почали молитися. По молит ві поснули. Аж тут, серед ночі почувся я- кись шелест, щось наче шкрябало по стіні, щось стукотіло, тупоті ло надворі. Перший збудився Ан дрійко. Став слухати. Пригадав собі повінь і вже хотів крикнути, але зі страху не міг добути голо су. Причаївся. Слухає. Думає: — Ні, це не повінь. Таж татко і су сіди над рікою. Вони не дали б дітям загинути. Врятували б. Ну, а що це таке? Відважився розплю щити очі. Перед образом блимало слабе світло ляімпадки. І знов- по чувся шелест, тупіт. ■— Боже, що це таїш? І Андрійко зважився шеп нути; Гнатку, ти спиш? Та на ди во Гнатко також не спав. — А що, ти боїшся? — спитав. — Ой, бо юся! Ти; чуєш? — Чую, то щось є під ха'тою, під вікном. •— Я та кож боюся! Ходи до мене! Андрійко миттю вискочив з ліж ка і побіг до нього, всунувся під братове покривало і пригорнув ся до нього. А воно там далі щось тупотить, наче ходить по-піід вік ном, шкрябає, стукнуло чимсь у шибку а вона задзвеніла. (Врешті хлопчики не видержали, цікавість перемогла. Гнатко пер ший сказав: — Ану, загляньмо у вікно! Що буде, те й буде! І вже вискочив з ліжка, та тривожно, навшпиньках підікрався до вікна. А Андрійко обережно за ним. Гнатко підняв крайок завіски. Тем но — нічого не видно. Пильно вдивляєтьс'я в темінь . . . і . . . ба чить: — Звірятко! О, Боже! — шепнуві, -—• напевно вовк. — Та й мов ошпарений, відскочив від вікна. — Ой, Гнатку! --— з плачем брат чик — та ж він може збити шиб ку і дібратись до нас! Ходімо до мами! Тай побігли. У спальїні мами не було. Побігли до кухні. А там ма ма сидить при столі і молиться з книжечки. Побачила хлопчиків і злякалась. -— А ви чого тут діти? А вони тремтючи пригорнулись до неї і вигукнули: — Ой, вовк, вовк, мамо! Вовк під нашим вік ном! — Ой, ви боягузи, боягузи! — засміялась мама, коли ліхтаркою посвітила крізь вікно. — Та, ж не вовк це, о ні! — А що таке? — То мале лошатко, коник! А яке збі ловане! Шерсть наїжилась, а на ноженятах ледве держиться! Бідне воно, заблукалось, мабуть втрати ло у повені маму, а само придиба ло під хату, до1 людей. І вже ніз спа лось дітям. На радощах вибігли з хати. Та до лошатка: — Кось-кось! Не бійся, маленьке! Ти з нами! Не скривдимо тебе! І голублять і обіймають, і виносять йому то хлібця, то молочка. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1965 ЛЕСИКОВА КАЗОЧКА Лесик має книжечку гарненьку, Він щодня прохає любу неньку: „Ой, зробіть мені, матусю, ласку, Прочитайте Лесикові казку!" „Добре, сину! — каже люба мати. — Прийде вечір, будемо читати". Добра мама казочку читає, Лесь очей з матусі не спускає. Слухає уважно казку Лесик, Сіра киця і кудлатий песик. Новіть жовта Лесева папужка В хатці-клітці наставляє вушка. За вікном холодний вітер дує — Лесик має казку, не нудьгує. Роман Завадович ВЕСЕЛІ ЧЕРЕВИЧКИ А у мене черевики Самі чують, де музики, Самі в коло Ідуть, Мої ніжки Ведуть! Черевики-танцюристи, Чи дасте мені присісти? Через вас, Через вас, Я танцюю весь час! Інна Кульська І так лошаткої лишилось жити при їхній хаті. Хлопчики щиро за йнялися лошатком-сиріткою. І во но, пізніше, виросло в ставного коника. А на, спомин цієї події назвали його ,,Вовчиком".
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
