Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ОБНОВА Ганна Черінь Двері розчинилися, і Надійка влетіла в хату разом із вихром веселих білих сніжинок. —• Мамо! Мамо! —- закричала шу. І нагло чує зразу далекий, згодом щораз голосніший спів, такий милий, солодкий, наче ма мин.І в стайні стає ясно, немов удень. Щось світле починає мига ти понад голівку хлопчини. Він протирає очка: — Що це? А! Ма ленькі янголятка, літають висо- соко аж попід дахом. Ах! Та ж це їх солодкий спів, то їх голосочки. А до цього співу ще якась дивна музика якісь дзвони дзвонять... Здивований хлопчик розглядаєть ся. Не знає що з ним діється... Невже ж це правда?.. Він поба чив власними очима якесь диво- чудо: недалеко нього, на сіні у сніжно-білій постільці лежить Во но... Все сяюче, немов, те сонечко, Боже Дитятко, Ісусик! Всміха ється, підіймає і витягає рожеві ручки. Таке чудове Дитятко, яко го не побачити і в найкращому вертепі. І живе, живе! Хлопчик такий щасливий. Від радости за таїв у собі дух, боїться щось ска зати, засміятись. Ах! Бо сповни лось його бажання: побачив Боже Дитятко. А тим часом у хаті мама і Ма руся все приладили до Свят-Ве чері. Тато вніс до кімнати сніп пшениці „дідух". Маруся скінчила •накривати до столу. Смерклося. — Мамо, час нам вечеряти, вже появилась перша зірка на небі! -—- пригадала Маруся. Та тут же ■спохватилася: — Де наш Михась? Ніде його не бачу! І побігла шукати. Пропав десь ■—- даремне всі розбіглись, кличуть, гукають. Не має. Врешті не знали, що робити і вечеряти ке сідали. Аж як тато пішов до стайні давати худобі сі на — дивиться, а синочок Михась спить собі солодким сном на сіні. Тато взяв сплячого на руки і при ніс до хати. А Михась, як лиш пробудився, скрикнув: — А я таки побачив живе Бо же Дитятко, Ісусика на сіні! І ще довший час не міг повіри ти, що це все йому снилося. вона. — У нас в школі на Різдво буде знаєш що? — Не з-наю, доню, — засмія лась мама. —- Не можеш вгадати, матусю? — Що ж. справді? Може ялинка? —- О, звичайно, Різдво без ялинки не буває, але ще що? —- Гостина з цукерками? —• Так, і це буває щороку. Та вже я тобі скажу: цього року в нас буде вистава про Різдвяні звичаї різних народів світу. Так, як ми бачили в Музеї Науки й Ін дустрії, але так, як ми, діти вміє мо. То знаєш, ким я буду в цій виставі? —■ 'Ким же? Може японкою або китайкою? —- От і не вгадала. Я буду тим, що я є: українкою! А крім мене гратимуть ще всі українці, що є в нашій клясі, ще й дві американ ські дівчинки. —- Добре, доню. А чи вже маєш свою ролю? —• Ось тут, — вийняла Надій ка з течки листок паперу. Тільки оце і оце треба сказати по-укра ХУТРЯНИЙ ЗАЙЧИК У ляльковім магазині На осяяній вітрині Звірі стовпились юрбою: — Заберіть нас із собою! — Слоник дириґує, Мавпочка танцює, Лис на дуді грає, А котик співає!.. — Дрібу-дрібу-дрібушечки, Хочем ліжка й подушечки, Хочем звідси в хату — До дітей на свята! Ми вітрину обступили, Швидко звірів розкупили! Залишився в магазині Тільки зайчик на вітрині. Я собі його купив, Під ялинку посадив, Буду бавитися з ним — Із зайчиком хутряним! (Хоч скакати і не вміє, Але все він розуміє!) Леонід Полтава їнськи. Ти мені допоможеш пере класти, гаразд? —-Добре, добре. Може б ти нарешті плащик скинула? В хаті не холодно! —- Ох, а я думаю, чого мені так гаряче, — засміялась Надій ка. Але ще не роздягнувшись, знову запитала, трохи стурбо вано: •—- Мамо, а що я вдягну? Щось я тепер стала така, велика, що вже мій український стрій на мене не налізе... — Справді! — згодилась маг ма. — Ну що ж, сідай, пообідай, а тоді подивимось удвох, що з твоїм убранням можна зробити. Попоївши, як можна швидко, але так, щоб мама не розсерди лась за „глитання", Надійка при міряла свій костюм. О леле! Со рочечка тріснула в плечах, кор сетка не защіб'алаоя, спідничка була на два цалі вище колін, а. фартушок годився хіба на ляльку. -—- До Різдва півтора місяця, —- міркувала мама. —- Сорочку я вже маю вишиту, тільки пошити треба. Якщо будеш допомагати, я постараюсь закінчити. —- Я рада тобі помагати, мамо, але ж я не вмію шити... — за смутилася Надійка. —- Але ти вмієш мити посуд і замітати хату! Роби це щодня без загаду, а я шитиму. Надійка дотримала слова. Вона охоче мила посуд, витирала пил, замітала підлогу, поливала квіти і навіть виносила сміття. В мами робота ладилась швидко, і одного соняшного дня Надійчин стрій був готовий. Надійка так хапалася його вдягнути, що не могла по пасти в рукави і врешті вдягнула корсетку задом наперед. Та вже якось усе опинилося на місці. Останнім Надійка надягла віночок із штучних квітів, що виглядали як живі, тільки не пахли і не в’я нули. —- А що це із твоїм волоссям, дочко? — незадоволено спитала мама. — Зніми вінок і причешися. До квітів у вінку начесане на чо ло волосся не пасує. Причешися гладенько, побачиш, як буде гар но. Надійка послухалася, і люстро їй сказало, що так справді гарно. (Докінчення на обгортці) 1 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
