Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ОБНОВА Ганна Черінь Двері розчинилися, і Надійка влетіла в хату разом із вихром веселих білих сніжинок. —• Мамо! Мамо! —- закричала шу. І нагло чує зразу далекий, згодом щораз голосніший спів, такий милий, солодкий, наче ма мин.І в стайні стає ясно, немов удень. Щось світле починає мига ти понад голівку хлопчини. Він протирає очка: — Що це? А! Ма ленькі янголятка, літають висо- соко аж попід дахом. Ах! Та ж це їх солодкий спів, то їх голосочки. А до цього співу ще якась дивна музика якісь дзвони дзвонять... Здивований хлопчик розглядаєть ся. Не знає що з ним діється... Невже ж це правда?.. Він поба чив власними очима якесь диво- чудо: недалеко нього, на сіні у сніжно-білій постільці лежить Во но... Все сяюче, немов, те сонечко, Боже Дитятко, Ісусик! Всміха ється, підіймає і витягає рожеві ручки. Таке чудове Дитятко, яко го не побачити і в найкращому вертепі. І живе, живе! Хлопчик такий щасливий. Від радости за таїв у собі дух, боїться щось ска зати, засміятись. Ах! Бо сповни лось його бажання: побачив Боже Дитятко. А тим часом у хаті мама і Ма руся все приладили до Свят-Ве чері. Тато вніс до кімнати сніп пшениці „дідух". Маруся скінчила •накривати до столу. Смерклося. — Мамо, час нам вечеряти, вже появилась перша зірка на небі! -—- пригадала Маруся. Та тут же ■спохватилася: — Де наш Михась? Ніде його не бачу! І побігла шукати. Пропав десь ■—- даремне всі розбіглись, кличуть, гукають. Не має. Врешті не знали, що робити і вечеряти ке сідали. Аж як тато пішов до стайні давати худобі сі на — дивиться, а синочок Михась спить собі солодким сном на сіні. Тато взяв сплячого на руки і при ніс до хати. А Михась, як лиш пробудився, скрикнув: — А я таки побачив живе Бо же Дитятко, Ісусика на сіні! І ще довший час не міг повіри ти, що це все йому снилося. вона. — У нас в школі на Різдво буде знаєш що? — Не з-наю, доню, — засмія лась мама. —- Не можеш вгадати, матусю? — Що ж. справді? Може ялинка? —- О, звичайно, Різдво без ялинки не буває, але ще що? —- Гостина з цукерками? —• Так, і це буває щороку. Та вже я тобі скажу: цього року в нас буде вистава про Різдвяні звичаї різних народів світу. Так, як ми бачили в Музеї Науки й Ін дустрії, але так, як ми, діти вміє мо. То знаєш, ким я буду в цій виставі? —■ 'Ким же? Може японкою або китайкою? —- От і не вгадала. Я буду тим, що я є: українкою! А крім мене гратимуть ще всі українці, що є в нашій клясі, ще й дві американ ські дівчинки. —- Добре, доню. А чи вже маєш свою ролю? —• Ось тут, — вийняла Надій ка з течки листок паперу. Тільки оце і оце треба сказати по-укра ХУТРЯНИЙ ЗАЙЧИК У ляльковім магазині На осяяній вітрині Звірі стовпились юрбою: — Заберіть нас із собою! — Слоник дириґує, Мавпочка танцює, Лис на дуді грає, А котик співає!.. — Дрібу-дрібу-дрібушечки, Хочем ліжка й подушечки, Хочем звідси в хату — До дітей на свята! Ми вітрину обступили, Швидко звірів розкупили! Залишився в магазині Тільки зайчик на вітрині. Я собі його купив, Під ялинку посадив, Буду бавитися з ним — Із зайчиком хутряним! (Хоч скакати і не вміє, Але все він розуміє!) Леонід Полтава їнськи. Ти мені допоможеш пере класти, гаразд? —-Добре, добре. Може б ти нарешті плащик скинула? В хаті не холодно! —- Ох, а я думаю, чого мені так гаряче, — засміялась Надій ка. Але ще не роздягнувшись, знову запитала, трохи стурбо вано: •—- Мамо, а що я вдягну? Щось я тепер стала така, велика, що вже мій український стрій на мене не налізе... — Справді! — згодилась маг ма. — Ну що ж, сідай, пообідай, а тоді подивимось удвох, що з твоїм убранням можна зробити. Попоївши, як можна швидко, але так, щоб мама не розсерди лась за „глитання", Надійка при міряла свій костюм. О леле! Со рочечка тріснула в плечах, кор сетка не защіб'алаоя, спідничка була на два цалі вище колін, а. фартушок годився хіба на ляльку. -—- До Різдва півтора місяця, —- міркувала мама. —- Сорочку я вже маю вишиту, тільки пошити треба. Якщо будеш допомагати, я постараюсь закінчити. —- Я рада тобі помагати, мамо, але ж я не вмію шити... — за смутилася Надійка. —- Але ти вмієш мити посуд і замітати хату! Роби це щодня без загаду, а я шитиму. Надійка дотримала слова. Вона охоче мила посуд, витирала пил, замітала підлогу, поливала квіти і навіть виносила сміття. В мами робота ладилась швидко, і одного соняшного дня Надійчин стрій був готовий. Надійка так хапалася його вдягнути, що не могла по пасти в рукави і врешті вдягнула корсетку задом наперед. Та вже якось усе опинилося на місці. Останнім Надійка надягла віночок із штучних квітів, що виглядали як живі, тільки не пахли і не в’я нули. —- А що це із твоїм волоссям, дочко? — незадоволено спитала мама. — Зніми вінок і причешися. До квітів у вінку начесане на чо ло волосся не пасує. Причешися гладенько, побачиш, як буде гар но. Надійка послухалася, і люстро їй сказало, що так справді гарно. (Докінчення на обгортці) 1 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
