Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пам’яті Ганни Чикаленко Вістка про смерть Ганни Євге нівни пройняла мене сумом. Я ні коли не була з нею особисто зна йома, але до родини Чикаленків відчувала велику пошану. Ще вія раннього дитинства, коли мої батьки жили на Далекому Сході (м. Владивосток над Тихим Океа ном та м. Хабаровськ над р. Аму ром) та передплачували1 ,,Раду“. Велике значення мала в- нашому житті ця газета». Вже значно- піз ніше, коли я читала „Щоденник" Євгена Чикаленка, мене дуже вра зив і застановив той випадок, що йому трапився в поїзді. Євген Харламповим їхав лікуватись „во дами" на Кавказ і розговорився з -одним залізничим службовцем. Той, довідавшись, що цей подо рожній є Чикаленко, кинувся ці лувати йому руки. Коли Євген Харлампович зі здивуванням спи тався, чому він це робить, то службовець відповів: —- Із вдячности, пане, за все, що ви для наїс робите. —- Що ж я роіблю такого? —- Ви нам показуєте шлях, ку- до'іо йти, ви видаєте „Раду". Чикаленко- був дуже здивова ний, що те діло, яке йому кошту вало стільки сил, здоров’я і гро шей і часто доводило до' зневіри — було не марне. Не дивлячись на всі утиски, заборони й інер тність української народньої ма си десь на. далекому Кавказі за лізничник передплачував, читав і цінив „Раду“. І ще десь більше здивувався б, коли б знав, що- ще дальше, в більшій „дичині" — в тайзі Сибіру, над Амуром, над Тихим Океаном читали його „Ра ду" і теж були готові за неї цілу вати його руки. І от, хоч я ніколи не бачила йо го дочки, проте дуже радої нав’я зала з нею листування в 1930 р. Допомогла в тому тєіж покійна сьогодні Зіїнаїда Мірна, що тоді жила в Празі і співпрацювала з Музеєм Визвольної Боротьби. Я часом посилала до Музею деякі матеріяли до історії визвольного руху на Зеленому Клині, на Д а лекому Сході, Амурщині та При- моїрщині. Так поволі заприятелю вала з 3. Мірною і з її добрим другом Ганною Чикаленко-. А в роках 1939-41 посилала я й хар чеві посилки — чаю, кави й ма сла. Після смсірти 3. Мірної наше листування з Гаїнною Євгенівною не перервалось і я, приїхавши з Китаю до вільної і багатої Аме рики, могла й посилати кращі па кунки, завжди дістаючи подяку за чай, медяники і за Великодні „бабки" (які нагадували їй ті „папушники", що їх вдома пе кли). Але найбільша її подяка була (і про те вона все пам’ята,- ла), що під час 2. світової війни я змогла переслати їй книжку Дмитра Дорошенка „Історія Укра їни". Вона переклала її на ан глійську мову, а канадійські украі- ї-нці видали' її з передмовою про'ф. Дж. В. Сімпсона. Велика була- вті ха Ганни Євгенівни, коли вона при кінці 1940 р. дістала, свою „дитину", що з Канади через ЗДА, Тихий Океан, Японію, Ки тай і Сибір, оминаючи всі кордо ни війни, таки дійшла до її рук. І так продовжувалось наше ли стування, аж до того часу, коли Гаяну Євгенівну прикувала до ліжка невил жувальна недуга-. То ді я ще подвоїла свою увагу до неї й бачила як це було потрібно, бо її дуже живо цікавило україн ське життя в ЗДА й Канаді. Я пи сала їй описи різних імпрез і по дій, а також, коли виїздила куди- небудь на вакації, завжди з кож ного місця (наприклад з Єллов- стонського парку чи Ніяґари, То ронто, чи Ню Йорку) посилала. їй картки з краєвидами й описами того-, що я бачила. А вона розпи тувала, як теї чи інше змінилося з того часу, коли вона була там і просила ще більше писати про те „нове" і нові досягнення украь їн-ців та українських жіночих ор ганізацій. Там далеко, серед чу жих, слаба. і самітня, вона душею була зі своїми і жила їх осягами. У серпні 1964 р. я дістала її останній і такий радісний лист, повний щасливого1 піднесення і захоплення з приводу відслонен ня пам’ятника Т. Шевченка у Ва шінґтоні. Я надіслала їй Пропа,- м’ятну 'Книгу і число „Свободи" з 27. червня (вона, згадувала мені, що п-ні Олена Залізняк теж їй дещо прислала) і вона була дуже щаслива все бачити і про все довідатись. Дарма, що- хвора й безсила і що рука майже зовсім відмовляла їй -служити і ледве- ледве виводила якісь кривульки замість літер, але лист починався і кінчався такими реченнями: „Я така рада, така, рада!" І був весь напоєний радістю і гордістю з тієї великої події, що оце її відсвят кували і вшанували десятки' тисяч українців у столиці ЗДА. Вона була щаслива, що дожила до- та кого моменту і побачила- такий величній пам’ятник („Я не уявля ла собі, що- він такий гарний бу де!"). Також дуже сподобався їй Прометей і вона все просила на писати мені про скульптора-, що такого могутнього Прометея ство рив. Я післала їй число „Нових Днів", де саме була: світлина і ко ротка- біографія JI. Молодожани- на, але... не знаю і вже ніколи не довідаюсь, чи встигла вона- це ді стати й прочитати. Оцей спогад нехай буде моєю квіткою на її далеку могилу. Мар’яна Мельник ЧИ ВИ ВЖЕ ПРИВЕЛИ ЧЛБНКУ ДО ВАШОГО ВІДДІЛУ СУА? 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ^ 1985 Ганна Чикаленко Hanna Chykalenko, prominent so cial leader, died recently in Hu- binger, Germany. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
