Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Малий Василько має щирого приятеля, власного дядю, Марти на. Дядя має авто і куди б не їхав на прогулянку, усе вступає по Василька. І я<к лиш потепліє, їдуть вони за місто, де, серед зелені, є великий хлоп’ячий табір. Там-то рай для Василька. Там дядя, зви чайно, займається якимись важ ними справами і полишає Василь ка самого собі, мовляв: — Ходи собі тут поміж хлопцями, пригля дайся до всього, лише! в ліс не ходи. І він слухається дяді. Там же таж багато цікавого' для нього! Там великі хлопці мають спортову площу і, звичайно, по полудні на ній відбуваються фут больні змагання. Василько під час змагань сидить смирненько між другими хлопчиками і стежить за грою. О, він бере живу участь у грі! Знає котра дружина як зветься і, буває, коли ,,наші“ стріляють ґоля, він з радосте пле- ще в долоні і кричить: Славно! Ба, а коли „наші" програють, то і Василько сумує. А відтак вдома не може нарозка'зуватись. А як він бажає бути вже вели ким, мати власний м’яч! Дядя Марткін знає ці тихі бажання Ва силька). І от, цього року в день іменин хлопчика., подарував йому футбольний м’яч. І то не якийне- будь там, а1 такий правдивий, шкі ряний, дорогий і гарний, гарний... хоч малий. Василько не міг досить натішитись ним... ...А сьогодні прегарний весня ний день, до того' „День Мами“. Із самого ранку Василько, його брат Федьо і найстарша сестра Маруся зложили мамі побажання і гарно -обдарували. ГІО' полудні обидвоє батьків поїхали кудись, а Маруся забрала братчиків до парку. Василько розуміється, зі своїм м’ячем, числить на важну гру з іншими хлопчиками. Хлопці скоро віднайшли собі рівну пло щу, яка від поблизької ріки від городжена дротяною сіткою. Ма руся сіла з книжкою на недалекій лавці, а братчики, не гаючись, розпочали з іншими хлопчиками свої футбольні змагання. Грають, немов великі, правдиві змагуни. Та тут, де не взявся на багато старший, сильний хлопець Семко. Він хвилинку постояв і пригля дався до їхньої гри. А відтак крикнув: — Та як ви граєте? Та бігаєте за тим м’ячем, мов тії вівці., ку пою. Ніякого толку у вашій грі. Стрівайте! Я з вами заграю. — Спинив гру і давай командувати: — Ти, Васильку, права, оборо на, а Федьо ліва, а оцей хлопець воротар, а я, атакую. Ну, увага! Тепер побачите1., як я стрілю ґоля. Увага! — І... як не розженеться, як копне м’яча із всієї сили. Ну, і тут не помогла ніяка оборона, ніякий воротар. М’яч полетів, по летів, понад голови хлопчиків, по над сітку над рікою... і... ба-бах... упав у ріку... Ой, стрілив же він, стрілив, на біду, на плач дітям. Хвилинку всі розгубились, немов затерпли від лихої несподіванки і жалю. Відтак знявся великий крик і плач. Надбігла Маруся, а з нею всі, до дротяної сітки над рікою, в слабій надії, що може ще вдасться врятувати м’яч. Та ба! Сітка висока, ріка глибока. — Ах, Ти Боже мій. Такий м’яч! Така краса! Шкода! Всі почіпались до сітки і з пла чем спостерігали, як їхній м’яч підскакує на хвилях річки. А Сем ко понурив зір, сумує, а далі, як не крикне: —- Я скачу в ріку. — Ледве Маруся його спинила. Стоять вони так всі, сумують. А м’яч? — Нічого'. Підскакує собі. Ой, попливе до моря, пропаде раз- на-завжди. Коли, ото, нараз промінчик на дії. Маруся несподівано спосте регла, як із далекав їхню сторо ну щось пливе. Вдивилась пильно й аж підскочила з радости: - - Діти, — крикнула, — он хтось пливе сюди каяком. І справ ді, каяк скоро наближався. Даймо йому знати, що ми у потребі. Дітям цього не треба повторя ти. Миттю ечинили великий крик, лемент, почали руками призивати весляра. Маруся замахала білою хустинкою. І... яке щастя! Весляр спостеріг, що його' кличуть. Спря мував човник у їхню сторону, та серед радісного крику, кинув че рез сітку врятований м’яч. А в подяку за це, Маруся скрутила свою хустинку у вузлик і кинула її весляреві... Радість, сміх, ви гуки дітей годі описати. Всі були такі щасливі — і весляр, що зро бив добре діло*, і хлопчики, і Ма руся, а найбільше Семко. Маруся замахала білою хустинкою.. 23 Пригода з м'ячем Олена Цегельська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
