Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Для нашого села Щ об пригадати собі все, що торкалось Ірини Домбчевської в моїй пам’яті, я переглянула річ ники ,,Н ової Хати“. Там вона ко лись, розсипала свої спостережен ня про працю над селом. І справді! Із кількох спогадів і репортажів виринуло передо мною її оживлене обличчя. Таким воно ставало завжди, коли їй прихо- дилось говорити про наше село. Ірина Домбчевська мала й інші фази громадських зацікавлень. Вона влаштувала і провадила за хист УСС-ів у Львові, в якому жив і помер Іван Франко. Вона допомагала своєму чоловікові у праці над полоненими з рамени Союзу Визволення України. В часі українсько-польської війни вона працювала медсестрою у шпиталі УГА. Але я пізнала її вже в тому часі, коли вона була службовиком Т-ва ,,Сільський Го сподар" і спеціяльно дбала про сільськогосподарський жіночий відтинок. Ось вона вчить куховарення на курсі інструкторок сільського го сподарства у Львові. У білому очіпку й халаті стоїть перед груп кою молодих дівчат, що з’їхались з усіх кінціз галицької землі. Лек цію- веде впевнено й обдумано. Метушню молодих курсанток впо рядковує одни.м-двома словами. Пильно слідкує за працею моло дих дівчат і найдрібніший про мах не сховається перед її очи ма. А найважнішим аргументом в її устах це те, що „кожна з вас буде колись вчити селянок вари ти". Тут треба солідно й добре знати свій фах! А потім — поїздка на село. Ра нок на провесні холодний, сніг ще не попустив. Сьогодні Кру жок Сільських Господинь прово дить конкурс чистоти хати у се лі. Пані інструкторка приїхала зі Львова. Село розлоге й обхід хат затягається. Знов треба великої уваги до найменшої дрібниці. Привітатись із господинею, роз питати про здоров’я і дітей. Вже на подвір ї можна збагнути спо сіб господарювання. А в сінях (Пам’яті Ірини Домбчевської) чи в хаті все ясно ставало. П о хваливши вишивані завіски чи подушки, можна було висловити непомітно таку чи іншу критичну заввагу. Н ер:з Ірині Домбчевській дово дилось промовляти. Наприклад при заснуванні Кружка Сільських Господинь чи при відкритті яко- Ірина Д ом бчевська Late Irene Dombchevsky worked successfully on the professional skill of farm housewives in Ukraine. гось курсу. Її ділсвість, зр озу мілий підхід, увага для кожної справи відразу зискали їй слу хача. Вони відчували, що „пані інструкторка" знає свсє діло. її запал — це не пусте захоплення, не принагідна примха. Це є твер да настанова допомогти нашому селові. А чого треба було, окрім цієї діловости? Читаю початок одно го її репортажу п. н. „Враження і пригоди" (Нова Хата, 1937): Чи знаєте ви подорож і в незнані сторони таки наш ої рідної зем лі? П о дорож і всіми •можливими й нем ож ли вими комунікаційними засобам и. П о чинаючи від звичайної о бідного га лицького воза з в’язкою соломи до з а лізниці, автобуса і — власних ніг. У мовлена поїздка. Н а рогачці ж дуть санки. Без драбинок і соломи. Сідай як хочеш і їдь, як хочеш , щ об лиш у пору заїхати. Або — заїдете на залізничу стацію . Коней нема. Відваж но пакуєте міські черевики в болотнисту дорогу й д о х о дите вкінці до цілі. Вас не очікували, бо щ ойно тепер післанець приніс к арт ку з міста. Або — об’їзди те повіт. Д ень за днем, село за селом. У горах впали дощ і, ріки прибрали. Д оїздите над воду. Візник випрягає коня, пробує, чи м о ж на проїхати. В ода ш умить, хвилі к р у тять возом, кінь зноровився, не хоче далі йти. Зупинились по-середині ріки на розбурхани х хвилях. М усите бути відваж ні, як пристало кооператорці. А дж е візник стрілець УГА, вм іє дати раду. Кінь почув тверду руку, ш арп нув кілька разів возом і м и в ж е на березі. Часом бувало, щ о трійка коней пря мо пливе по болоті. Віз грязие. Ви за горнулися 15 бунду, мовчите і снуєте нитку сво їх дум. Про село р озу м ієть ся. Як його витягнути з темноти, як поправити його зд о р о в ’я... А тут спа даєте разом із возом, кіньми й в ізн и ком у глибокий рів. В изволю єтесь із бунди, пробуєте, чи м ож ете рухати ногами. Значить щ е цілі. Темно. З б и раєте з візником, щ о дасться. Сиджен- ня, течку, коц. Б ідні кониська тягнуть віз із рова. Але п оїзд у вж е немає. Т реба ночувати. Такі були умовини праці „па ні головної інструкторки" зі Льво ва. Тільки з великим завзяттям і твердою вірою у своє покликання можна було провадити її, збері гаючи погоду духа. І в тому часі вирізьбилась у моїй пам’яті бл. п. Ірина Домбчевська, як невтомний сівач доброго зерна знання в сільських садибах. Кожен етап нашого будівництва висуває свої потреби і творить своїх праців ників. Вона була однією з тих, що знаменито це відчули і своїм гнучким умом до того до сто су ва лись. Л. Б. Не маєте змоги активно працю вати в Відділ і СУА? Вступіть все ж таки, бо Ваша приналеж ність і Ваша вкладка скріплюють жіночий рух. Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Б Е Р Е З Е Н Ь , 1 9 6 5 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
