Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
в сутінках ґотицьких святинь, не підходив до про менистого каліфорнійського дня. При тому Ганна підсвідомо відчувала, що не підійшла під смак о. О’Браєна. Вона механічно дійшла до кінцевого акорду і зідхнула з полегшенх Отець О’Браєн піді йшов ближче. Його обличчя не виражало нічого крім коректної ввічливости. — Добре, добре . . . гарно . . ., але знаєте, — він усміхнувся запобігливо, — Баха важко слухати. — Так. Щ об зрозуміти Баха, треба . . . щось пережити, я думаю . . . пережити якесь горе . . . Ганна раптом обірвала, пригадуючи, що її ре марка не зовсім зручна в присутності людини свя- щ еничої професії. — О, це правда. Ви напевно пережили багато. За вами напевно важке життя. Він подивився уважно на Ганну. Ганна мовчала. — Пробачте мені. Я, очевидно, не маю ні якого права встрявати в ваші особисті справи. Я думаю, загалом ви всі жертви воєнного лихоліття. Але все буде краще тепер. Чи не хотіли б ви грати на органах . . . Я думаю, в нашій церкві під час Богослужень . . . Ми потребуємо органіста. Ганна ледве стримала усмішку, що мимовільно тиснулася їй на уста. — Я ніколи не грала на органах. При тому, отче, ви вже знайшли мені працю. — Так, очевидно. Але ранками ви могли б грати. Це не перешкоджало б одне одному. Отець О’Браєн глянув на годинник. — Ми ще домовимось про те. І загалом я маю ще інші пляни. Він відклонився. — Пробачте, в мене багато справ по суботах. Ганна не грала далі. Несподівані відвідини о. О’Браєна змінили її плян. Упродовж кількох днів вона перестала цікавитися музикою. Вона ходила на дальші проходи, обминаючи шкільний будинок. Але згодом вона знов вернулася до своєї улю бле ної розваги. Зустріч з о. О’Браєном затерлася в пам’яті, як маловажний епізод. IV. Одного суботнішнього ранку Ганна залиши лась у своїй кімнаті, читаючи котрусь із моногра фій Ґ. К. Честертона. Але інтелектуалістичні мірку вання не підходили до її настрою. Вона включила радіо. Із апарату ринула потужно хвиля світової скорботи, безмеж ної, майже космічної. Надавали Сьому Симфонію Бетовена. Ганна думала, які нєзбагнені закони керують людиною, коли тільки із терпіння народжуються справжні глибини. Хтось енергійно постукав у двері. Ганна не вспіла відповісти, коли в дверях з’явилася кремезна постать о. О’Браєна. — Д оброго ранку! Як почуваєтеся? О, як тут затишно . . . прекрасна кімната . . . Ну, що доброго? Його звучний баритоновий голос і мускулярна постава контрастували з його несміливістю. Він намагався надати своїй поведінці якнайбільше при роди о сти. — Я до вас з ділом. Він присів на беріжку стільця, потім швидко підвівся і хотів пройтися по кімнаті, але мала кім ната не давала досить простору для його кроків. Він знов сів. — Я думав, чи не могли б ви дати концерту для місцевого клюбу. — Концерту? Ганна щиро розсміялася. Ви розвеселили мене, отче. — Я думаю поважно. Це дало б вам змогу поробити знайомства. . . — Я ніколи не виступала з самостійними кон цертами. Автім моя рука вийшла з вправи. При моїй праці майже . . . — - Такий концерт якраз дасть вам нагоду, щ об змінити працю. З вашою освітою ви зовсім добре можете стати вчителькою музики. — Які несподівані пляни! Хай буде так, як є. Я не маю наміру змінювати працю. Ніщо не дає мені приводу до цього . . . — Ви зайво аргументуєте, і я прошу пере думати мою пропозицію. Це дуж е проста справа. Значить, ви не відмовляєтесь. Ганна думала, як переконати о. О’Браєна, щ об він залишив свої пляни. Вона спостерігала його ткпічне, ірляндське, кругле обличчя з очима барви морської води, думаючи, що спонукало цього кре мезного американця одягти священичу рясу й від ректися звичайних людських радощів. Була це примха молодости, чи справжній голос душі . . . З вікна падала соняшна смуга, відсвітлюючись рефлексом темної іржі на його гладкій причісці і на дрібних волосинках його дужих долонь. — Так, ми домовилися. Коли зачнемо приго тування до виступу? Тільки, будь ласка, дайте в програму трохи легкої музики . . . М оже, якісь американські пісні або вальси Штравса . . . Отець О’Браєн підвівся з свого місця. Він усмі хався, дивлячись згори на значно нижчу від себе Ганну. — Але ж, отче, про це загалом не може бути мови... — Ганна розгубилася. — Хвилинку, сі дайте ще. Отець О’Браєн був першим гостем у її кімнаті, від коли вона поселилася тут. Як радо вона хоті ла б продовжити його візиту, щ об поговорити з ним про звичайні буденні людські справи, але не про музику і ці нереальні пляни. Перша жива людина в її кімнаті, не враховуючи добрих черниць, з яких тільки Марія Феліцітата вряди-годи, відхиливши двері, інформувала її про ділові справи. Отепь О’Браєн не затримався довше. Він швид ко вийшов, наче б відчував, що маленька кімната давала не досить простору для його потужного тіла. Але після його відходу в кожному кутку кім нати ще відчувалася недавня присутність цієї рух ливої і сповненої життя людини. Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Б Е Р Е З Е Н Ь , 1 9 6 5 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
