Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Ластівяче гніздечко Одного разу, коли вже після холоду сонечко пригріло, кілька .малих школярів верталося від ав тобуса додому, на фарму. Вже близько хат спостерегли, що вго рі, над їхніми головами, діється щ ось незвичайне: щось мигало, сичало у воздусі, наче хтось ви пускав стріли з невидного лука. Діти на мить замовкли, стиши лись. — Щ о це таке? Глянули вгору і . . . найстарша Муся кликнула: — ■ Ох, ластівки, ластівки! Справді, це були ластівки, що повертались із теплих країн, з вирію, до своїх гнізд. І так вони летіли понад самими голівками дітей, то поодиноко, то цілими хмарами і весело перекликались: — Дивіть, дивіть, Цівіть, цівіть! — Ох, — зрадів Андрусь. — Яка втіха! Вони знов у нас під крівлею стайні у старім гніздечку заживуть. Будуть мушок, комах ловити. — І в нас, і в нас, під крівлею хати! — так Муся. — Ой, багато праці будуть мати; старе гніздо вже розвалилось. Один Мірко, брат Мусі, не про являв ніякої радости. Похилив голову і йшов якийсь такий похмурий, набундючений. Муся штовхнула брата: — Щ о ти? Не тішишся? Не радий? А він: — Є чим тішитись? Та ластівками? Овва, їх усюди пов но! — буркнув. А то знаєте, той Мірко недо люблював ластівок. М инулого ро ку вони зліпили собі гніздечко під крівлею хати, якраз над Мірковим вікном. І все вранці, коли мама відкривала вікно, вони будили хлопця своїм щебетом. Ну, а Мір ко любив довго поспати. Не до сить, що пташки щебетали, то ще мама докоряла: — А вставай бо! Ти сплюху, час уж е до школи! Бач, як ластів ки вже працюють, будую ть гніз до! Сором так довго вилігуватись! Вставай! Тоді він щ ось бурмотів, обер тався на другий бік, але ще раз заснути не міг, ластівки не дава ли. Ні! Не любив він їх . . . І от цієї весни, зараз по при- леті, взялись вони знов ліпити над вікном Мірка гніздо. По цілих днях літали над річку, набирали в дзюбки болота, мішали зі сли ною і кожну грудочку старанно приліплювали до стіни. Та так майстерно, що незабаром із тих грудочок робилась заокруглена півкуля, приліплена до стіни. Це гніздечко, майбутнє житло їхніх В имахую чи гилякою , він нехотячи за- чіпив за гніздо. діток і цілої родини. О, як вони раділи, щебетали: — Дивіть, дивіть! Щ о ми зб у дували, цівіть, цівіть! Муся часто ставала під вікном, плескала з радости в долоні і кли кала: — О, вже половина гнізда! Або: О, вже отвір для входу! Як гарно! А Мірко? Ані не гляне, відвер тається! А то й коли ніхто не бачить, вилазить на підвіконня, махає вгору шапкою і проганяє пташок: — А киш, а киш, геть звідсіля, там до стайні! Забирайтесь! Геть! Ну, а ластівки думають, що він їх так вітає і ще дужче щ ебечуть. Аж одного разу чомусь дуж е роз сердився. Ухопив суху гиляку під ступив близько і давай проганяти ластівок від гнізда. Так тут не сподівано сталося нещастя. Вима хуючи гилякою, він нехотячи за- чіпив за гніздо, частина його ві- дорвалась і розсипалась грудка ми. Ластівки счинили страшний лемент: — Див-див-див! — ж а лібно дивуючись цій катастрофі. Літали кругом, чіплялись ніжками стіни. Н е могли повірити. — Ціві! Ціві! Заводили дивним голосом- плачем. Ох, ох! Та на цьому нещастя не скін чилось. В цю мить, коли Мірко, задерш и голову вгору, проганяв пташок і грудки з пош кодженого гнізда посипалися вниз — одна грудка поцілила хлопця прямо в око і вдарила так сильно, що ска лічила його. Це його дуж е забо ліло, наче вогнем запекло. Відра зу пустились сльози з очей. Він кинув гиляку, закрив очі руками і з криком побіг, сам уж е не знаючи куди . . . Перелякані батьки негайно від везли його до лікарні. Тут лікар, оглянувши око, заявив, що ліку вання буде затяжне і Мірко му сить залишитися у лікарні. Так і сталося. Лежить Мірко сам у лікарні в кімнаті, а забандажоване око бо лить. Лежить і сумну думку ду має . . . А надворі сонечко сві тить, а за вікном ластівки літа ють, щебечуть. Ох, як тяжко Міркові на сер ці! І він починає шептати, наче молиться: — - Пташечки мої любенькі, ла стівочки, ой, скривдив я вас ду же, простіть мені! Летіть високо високо аж до неба і щебечіть! Просіть добру Бозю, щ об моє око загоїлось, щ об я не став сліпим. Я вже ніколи, поки житиму, ні якого пташиного гніздечка не торкну: ні під крівлею, ні в полі, ні у лісі. Всюди вас охоронятиму! І видно пташечки понесли цю тиху молитву хлопчика високо перед Господа Бога, бо незабаром око стало гоїтись. А внедовзі на спіла від батьків з дому радісна вістка, що й домашні ластівки йо му простили. Вони відбудували своє пош коджене гніздечко над Мірковим вікном. НАШЕ Ж И Т Т Я — БЕРЕЗЕНЬ, 1965 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
