Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Олена Цегельська М а л е н ь к а Н а д я в т а б о р і Сьогодні наука в школі закін чилась раніше, бо ж це вже кі нець шкільного року. Надходять вакації. Мелася бігла скоро зі шкали додому. Вже в дверях ха ти спинилась, бо почула у віталь ні голос своєї вчительки, панни ІІІуМ'СЬКОЇ. Скоро побігла до своєї кімнат ки, зложила книжки і вернулася, щоб привітатись. Ще на, сходах чула, як учителька говорила до мами: — Мелася вдумлива і поважна дівчинка. По вакаціях переходить до п’ятої клясіи. Думаю, що ви дозволите їй заопікуватись у та борі малою сиріткою Надею, куди ця дитина з нами поїде. Мелася ввійшла до вітальні, привіталася із мамою і панною Шумською, яка сказала: — Чуєш Меласно, тобі вже ві домо, що ми всі, деякі діти нашої школи і вчителі, їдемо на кілька тижнів до табору. З нами поїде також недалека твоя сусідка, мала сирітка Надя. їй щойно шість рочків, недавно вона втратила ма му. Чи то погодилася б дещо по магати мені в таборі —- зайнятись ТІЄЮ Д І’ВЧИНК о ю ? — Знаю цю дівчинку, прошу пані, — відповіла Мелася. — Що'- дня йдучи попри. її хаїту до шко- ли, бачу це дівчатко, або у вікні, або в огородчику, таке самітне і сумне, сумна... Знаю, вона не має нікого, крім чужої бабусі. О, я з великою охотою догляну її, розвеселю! Думаю, що їй буде з нами в таборі добре. А мама на ці слова всміхнулась і скаїзала: -—- Це мене тішить, Меласю! Нехай же вам обом Бог помагає у доброму ділі! Табір містився під лісом, над річкою. На лісовій поляні була велика площа до гри і теніс о вий корт, а там збоку — місце на ве чірню ватру. Рідкий ліс наічеі парк перетинав доріжки з лавками для відпочинку, а береги річки були покриті барвними камінчиками і жовтим іпісочком. Діти жили в дерев’яних, одноповерхових, дов гих будинках. Мелася дістала ліжко побіч На ді. А вчителька/, панна Шумська, жила тут також, у кіімнатці за д е рев’ я НО'Ю п е р е г ор о д к ото. По приїзді гостей, табір напов нився гамором і втіхою. Діти роз біглися, одні над річку, другі у молодий гайок, під лісом, де зби- Я нахилялась над нею і гладила її личко... рали квітки, плели віночки, смія лись, перекликались та: співали. Але серед тієї загальної втіхи, мала1 сиріітка Надя, все чомусь трималась осторонь, ніяк не дава ла втягнути себе до гри. Як не старались діти і Мелася — це їм не вдавалось. Христя, товаришка Меласі, допомагала у всьому, а одного разу сказала: — Меласю, що. ми порадимо з цією малою Надею? Вона все та ка сумна, а на всі запити лиш від повідає „так“ або „ні“ — і більш нічого. — Чи я знаю, — так Мелася — дивна вона., ніа така, як усі діти... Але одного дня сталася з ма лою Надею над звичайна переміна. Немов не та сама стала Із самого ранку розсміяна бігла з дівчатка ми ,ва. річку, боеталась, хлюпалась у воді, грілась на пісочку, плела з квіток віночки, сміялась, співа ла, щебетала. А з кожною дріб ничкою бігла до Меласі і — то тулилась до неї, то клала їй віно чок на голову, то обіймала, цілу вала, пригорталась до неї. Бачила це панна Шумська і спитала: —- Меласю, як це сталось, що мала Надя так відмінилась? А Мелася: — Ох, прошу пані, це від тієї пам’ятної ночі. —• Від якої ночі? Ану, розка жи, Меласю! І Мелася розказала: —- Одної ночі збудило мене жалісне хлипання, якась скарга, плач. При світлі нічної лямпки я побачила, що мала Надя не спить і то жалібним голосочком щось жебонить, жаліється, то схлипує. Я не знала що мені робити. Не хотіла, щоб від того розбудились другі діти. І вас мені шкода було будити, бо ви все такі змучені. Стала я думати-гадати, що мені робити. І тоді мені пригадалось: дома, коли нераз мій малий брат чик плакав чогось поночі, то мама нахилялась над ним, гладила,, шер стила', щось-там приговорювала до нього і братчик знов засип лив. Ану, подумала я, спробую так поступити з Надею. —- Я нахилилась над нею, гла дила її личко, ручки і говорила стиха: ,,'Цить, цить, Надечко, моя ти пташечко, моя зозулько, не плач, бо мені шкода тебе! Я тебе люблю!" І сталось диво: Надя втихла, закинула ручки мені на шию, пригорнулась до мене цілим тілом і я почула як її серденько забилось біля моїх грудей. Нсва- баром стала рівно дихати. Засну ла! — втішилась я. — Звільнила її ручки і уложила до сну. І від цієї ночі вона така весела стала — закінчила Мелася. — То знаєш, — сказала пані вчителька, — їй сирітці, не стало маминого серденька,, яке б дитину огріло і вона в’янула з туги, мов та бліда, квітка без сонця, бо ма мине серденько гріє мов сонце... Ти її приголубила, пригорнула, мов рідна сестра, розрадила ми лим словом. І вона відчула1, що є ще хтось, кому вона мила, люба і тому повеселішала. О, Меласю, моя ти помічнице! Яка ж це для нас обох радість! 14 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
