Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Олена Цегельська М а л е н ь к а Н а д я в т а б о р і Сьогодні наука в школі закін чилась раніше, бо ж це вже кі нець шкільного року. Надходять вакації. Мелася бігла скоро зі шкали додому. Вже в дверях ха ти спинилась, бо почула у віталь ні голос своєї вчительки, панни ІІІуМ'СЬКОЇ. Скоро побігла до своєї кімнат ки, зложила книжки і вернулася, щоб привітатись. Ще на, сходах чула, як учителька говорила до мами: — Мелася вдумлива і поважна дівчинка. По вакаціях переходить до п’ятої клясіи. Думаю, що ви дозволите їй заопікуватись у та борі малою сиріткою Надею, куди ця дитина з нами поїде. Мелася ввійшла до вітальні, привіталася із мамою і панною Шумською, яка сказала: — Чуєш Меласно, тобі вже ві домо, що ми всі, деякі діти нашої школи і вчителі, їдемо на кілька тижнів до табору. З нами поїде також недалека твоя сусідка, мала сирітка Надя. їй щойно шість рочків, недавно вона втратила ма му. Чи то погодилася б дещо по магати мені в таборі —- зайнятись ТІЄЮ Д І’ВЧИНК о ю ? — Знаю цю дівчинку, прошу пані, — відповіла Мелася. — Що'- дня йдучи попри. її хаїту до шко- ли, бачу це дівчатко, або у вікні, або в огородчику, таке самітне і сумне, сумна... Знаю, вона не має нікого, крім чужої бабусі. О, я з великою охотою догляну її, розвеселю! Думаю, що їй буде з нами в таборі добре. А мама на ці слова всміхнулась і скаїзала: -—- Це мене тішить, Меласю! Нехай же вам обом Бог помагає у доброму ділі! Табір містився під лісом, над річкою. На лісовій поляні була велика площа до гри і теніс о вий корт, а там збоку — місце на ве чірню ватру. Рідкий ліс наічеі парк перетинав доріжки з лавками для відпочинку, а береги річки були покриті барвними камінчиками і жовтим іпісочком. Діти жили в дерев’яних, одноповерхових, дов гих будинках. Мелася дістала ліжко побіч На ді. А вчителька/, панна Шумська, жила тут також, у кіімнатці за д е рев’ я НО'Ю п е р е г ор о д к ото. По приїзді гостей, табір напов нився гамором і втіхою. Діти роз біглися, одні над річку, другі у молодий гайок, під лісом, де зби- Я нахилялась над нею і гладила її личко... рали квітки, плели віночки, смія лись, перекликались та: співали. Але серед тієї загальної втіхи, мала1 сиріітка Надя, все чомусь трималась осторонь, ніяк не дава ла втягнути себе до гри. Як не старались діти і Мелася — це їм не вдавалось. Христя, товаришка Меласі, допомагала у всьому, а одного разу сказала: — Меласю, що. ми порадимо з цією малою Надею? Вона все та ка сумна, а на всі запити лиш від повідає „так“ або „ні“ — і більш нічого. — Чи я знаю, — так Мелася — дивна вона., ніа така, як усі діти... Але одного дня сталася з ма лою Надею над звичайна переміна. Немов не та сама стала Із самого ранку розсміяна бігла з дівчатка ми ,ва. річку, боеталась, хлюпалась у воді, грілась на пісочку, плела з квіток віночки, сміялась, співа ла, щебетала. А з кожною дріб ничкою бігла до Меласі і — то тулилась до неї, то клала їй віно чок на голову, то обіймала, цілу вала, пригорталась до неї. Бачила це панна Шумська і спитала: —- Меласю, як це сталось, що мала Надя так відмінилась? А Мелася: — Ох, прошу пані, це від тієї пам’ятної ночі. —• Від якої ночі? Ану, розка жи, Меласю! І Мелася розказала: —- Одної ночі збудило мене жалісне хлипання, якась скарга, плач. При світлі нічної лямпки я побачила, що мала Надя не спить і то жалібним голосочком щось жебонить, жаліється, то схлипує. Я не знала що мені робити. Не хотіла, щоб від того розбудились другі діти. І вас мені шкода було будити, бо ви все такі змучені. Стала я думати-гадати, що мені робити. І тоді мені пригадалось: дома, коли нераз мій малий брат чик плакав чогось поночі, то мама нахилялась над ним, гладила,, шер стила', щось-там приговорювала до нього і братчик знов засип лив. Ану, подумала я, спробую так поступити з Надею. —- Я нахилилась над нею, гла дила її личко, ручки і говорила стиха: ,,'Цить, цить, Надечко, моя ти пташечко, моя зозулько, не плач, бо мені шкода тебе! Я тебе люблю!" І сталось диво: Надя втихла, закинула ручки мені на шию, пригорнулась до мене цілим тілом і я почула як її серденько забилось біля моїх грудей. Нсва- баром стала рівно дихати. Засну ла! — втішилась я. — Звільнила її ручки і уложила до сну. І від цієї ночі вона така весела стала — закінчила Мелася. — То знаєш, — сказала пані вчителька, — їй сирітці, не стало маминого серденька,, яке б дитину огріло і вона в’янула з туги, мов та бліда, квітка без сонця, бо ма мине серденько гріє мов сонце... Ти її приголубила, пригорнула, мов рідна сестра, розрадила ми лим словом. І вона відчула1, що є ще хтось, кому вона мила, люба і тому повеселішала. О, Меласю, моя ти помічнице! Яка ж це для нас обох радість! 14 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
