Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Та кому було яке діло до того, що стукотів вагон за вагоном своїми бездушними колесами? Всі напружено чекали драми і ніхто з них не відав, що може статися йнакше, ніж звичайно бувало: од ним пасажиром менше буде в ва гоні, а чи живий, чи мертвий ле жатиме на шпалах, байдуже! І цей пасажир буде Ліза... А Ліза, почуваючи, як її заби рав тиф, спала. І раптом прокину лась і так закричала з переляку, як ніколи! їй бо здавалося, що то не одеський жулік, а сам нечи стий, ледве покинувши пекло, наближується до неї! І гнів і якесь обурення охопи ло її. Підскочила вона, кинулась до розпаленої буржуйки і знов несамовито закричала. При світлі вогню, що палахкотів та чорних тінях навколо, що перебігали три вожно, дівчина стала жахлива для жуліків. Вони замовкли, охоплені своїм, незрозумілим нікому іншо му містичним переляком. А Ліза вже хотіла вхопити якогось роз паленого „друга", коли раптом наміри її спіткнулись об камінь сумніву: — Щ о робити? Не кричати ж так без кінця! Охрипну, а тоді що? Тут сталося чудо. Таке звичай не, бо ніхто навіть не міг перед бачити його. Потяг не витримав і зупинився. А може просто була стація, про яку всі забули? А мо же давно він стояв на стації та на дикий Лізин зойк збігся весь Денікінський штаб до вагону? Схвильовані старшини витягли Лізу, мов мішок із теплушки. По несли, бо н£’ могла йти та й поса довили до штабного вагону. її денікінську перепустку з Криму перечитали і, не питаючи більше нічого, повезли з собою далі. У штабному вагоні, сухий, із англійським обличчям генерал дав їй сам склянку чаю і мимоволі Ліза відчула ніжність до тих лю дей, її ідейних недругів. І чого б нам усім не жити в мирі? Зі сво го кутка (вагон третьої кляси) вона бачила їх усіх. Особливо людяне враження справляв сухий генерал із відкритим обличчям. Видно, що все залежало від нього і Ліза подумала, як віддячитись цій людині за свій рятунок. Чи не віршом? Чи не тим із четвертої кляси? Його виправляв вчитель росій ської мови і поставив 5. Значить добрий. І вже воскрес на клапти ку паперу її вірш із тих часів, коли вона ще вірила в братерство всіх слов’ян. їй так дуже хоті лося миру й тишини... Генерал із сухим обличчям увіч ливо подякував за вірша і роз сіяно сховав його до кишені. Дум ки його були чимсь іншим зайня ті. Чимсь дуже важливим, що да вало... Але про це потім. Лізина голова вже почала знов розвалюватися від болю. Вона так нестерпно боліла, що Лізі було байдуже, коли вона серед штаб них побачила те саме обличчя, що його колись злякалась вона й її, потім арештовані, супутники. І це знайоме обличчя впізнало її... — Я вже бачив цюу дівчину! Сказав малий чоловічок у ши нелі сухому генералові. Той втом лено і трохи відразливо відповів: — Ви знов за своє... У нас важливіші справи, ніж оця дити на! „Хто б вона не була", поду мав він, скоса глянувши на се лянський одяг і згадавши віршик, що все таки прочитав був... І дійсно — справи були куди важніші — двері до штабу відчи нились і в вагон увійшли посли від галицького штабу... Ліза так і закам’яніла. Вона везла вістку до Петлюри про по встання німецьких колоністів. Во но могло б врятувати їх. Але як сказати делегатам, щоб не гово рили тут про братерство слов’ян? Щоб повернулися! Щоб не від кривали фронту! Пригноблені й мовчазні гали чани стояли зі своїм папером, і один із них читав його. І не слова сепаратної угоди чу лися Лізі, а малюнок за малюн ком: босі, голодні, без амуніції люди, військо з возами тифозних, а на Збручі границя! І ніде нема виходу й допомоги! Наддніпрян- ців ще помилують там, але гали чан? І велика схизма — на довгі ро ки ворожнеча двох Україн почи нала своє існування в той страш ний день, коли відчинилися двері до третьої кляси вагону денікін- ського штабу. Сухий генерал теж розумів їх і нічого не казав. Потім він під писав щось і галичани вернулися до своїх. Лівий фронт відкрився для во рога... Потяг достояв на стації до ра на і Ліза якось зникла з штабу. Пустили, не розпитуючи. Свій чоловік, до якого зайшла, сам не знав, що робити. — Ви хворі, перебудьте у нас! — Чи я смію? І вони погодились, що тиф мо же почекати... ІЗ ЛИСТІВ ДО РЕДАКЦІЇ У 20-ліття Нашого Життя Щиро вітаємо наш журнал, що вже 20 літ трудиться для добра організації і складаємо 21 дол. на пресовий фонд. Членки 4 Відділу СУ А у Ню Иорку З нагоди 20-ліггя Нашого Життя бажаємо успіхів у майбутньому і скла даємо 20 дол. на пресовий фонд. Управа 13 Відділу СУА в Честер, Па. З нагоди 20-ліття Нашого Життя шлемо сердечний привіт і пожертву 20 дол. на пресовий фонд. Управа 70 Відділу СУА З нагоди 20-ліття Засилаю якнайщиріші побажання Ред. Колегії журналу за так добре редагований журнал, в якому можна знайти статті на різні теми. Не маю слів, щоб виявити Вам моє щире при знання за Вашу невтомну працю. Сер дечно бажаю Вам витривалости у Ва шій праці на користь Союзу Українок Америки та СФУЖО. Анастазія Королишин членка 23 Відділу СУА в Дітройті Вж е більш як 20 літ Мило мені привітати Наше Життя в його 20-ліття. Але я передплачую на шу пресу вже більш, як 20 літ, бо ще діставала її, коли це був „Вісник СУА“ при газеті „Америка". А членкою СУА я вже є 32 роки. Думаю підтримувати Наше Життя, доки зможу, що дай Боже! Євдокія Кахній, Дітройт Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
