Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Галя Мазуренко Між фронтами війни (Закінчення) УСПІХИ НАШИХ ВОРОГІВ НЕДОВГОВІЧНІ (Із наказу Дієвої Армії У HP) Вже пізнаю ніччю, всі засипані мокрим снігом, голодні і виснаже ні, вони троє 'пересиділи до ран ку в якогось знайомого, десь на задніх дворах коло стадії. А завтра треба було непомітно просковзнути в потяг. На ранок, перед тим, як скочити до вагону, один сказав потиху Лізі: — Не їдьте з нами — так кра ще! Сідайте до окремого вагону... І оглянувся. — Запам’ятайте! Вулиця, чи сло дому... Прізвище і ось лист. Мусите передати ви, бо за мною здається хтось слідкує... Лист іперейшов з рук до рук. Здивована і горда своїм нечека- ним завданням, Ліза їхала собі серед жінок і дітей. Вона не зна ла, що ті старшини вже арешто вані й коли живі, то тільки тому, що немає при них ніяких ,,улік“ Доїхавши, Ліза вийшла на ву лицю, повну військовиків і рап том крикнула, зупинившись. Щось мов голкою, прокололо мозок і почався тупий головний біль — антихрист знайшов і її. Треба бу ло поспішати. Он і вулиця й бу динок. Двері відчинив старий со бі чоловік. — Привезла листа! далеко не так. Я роблю понад свої сили, а жінка немічна, то ходить же брати, де хто дасть кусок хліба, де хто 'копійчину. Головне хліб“. Прочитавши такий лист, чи мож на заперечити, що кожний укра їнський емігрант на чужині має обов’язок, який мусить сповняти до кінця свого життя, або до хви лини визволення України? І влас не в час, коли кожна молода лю дина перебирає обов’язки дорос лої, коли починає працю в про фесії, до якої чує покликання, її почуття українства не може ли шитися пасивним, тільки словом, записаним на папері і на тому кі нець. (Докінчення буде) — Хто ви? — Український козак, дивіть ся. І на світ з’явилась посвідка з іншої кишені. — Добре, козаче. Йдіть до ха ти, а тепер давайте читати листа. Лист написано по-німецьки і про щось незрозуміле. Чи треба ховати такого дивного листа й нести через кордони? — Ті, кому треба розберуться. І ті розібрались. Через кілька днів, коли чиста, відмита від ан тихристів Ліза зустрілась із го сподарем, той сказав їй поважно: — Скажіть нашим, щоб ще протримались. Ми — піднімаємо повстання. Листа вам давати не безпечно, бо ви вже раз їхали по тій дорозі. Ліза встала й захиталась. Знов тупий головний біль. Господар схвильовано запитав: — Чи ви не хворі? Може в вас тиф? Тут він зробив помилку, як ба гато Лізиних приятелів. Він ска зав, що їй годі їхати... дівчині і т. д. — Так, але що з вісткою для наших? Я вам оповідала, що там жах. їду. І Ліза, тепло зодягнена в вій ськові штани (подарунок госпо даря) і селянську свитину, поїха ла. На голові в неї була все та сама улюблена хустка, а в душі чомусь сумна галицька пісня: Там серед поля Гнеться тополя Та й на стрілецьку могилу... Вагон був переповнений Оде ськими жуліками, що їх призвали на фронт і зодягли в салдатську уніформу. В повітрі весело бринів незрозумілий жаргон і хтось на співував пісню. Жваві виходці з іншого світу відразу звернули увагу на Лізу. А вона почувала себе білою во роною серед цього суспільства і, щоб трохи попасти в лад, стала говорити про Мішку Японця, що організував і бився, тільки з ким? Одеські жуліки в салдатських уніформах весело пили самогон і намагались і її частувати. Ліза ■відмовлялась, як могла, а від ди му з махорки в неї навіть голова перестала боліти, так стало їй раптом страшно... Що буде, як прийде ніч? На середині теплушки стояла пічка-буржуйка. В ній було якесь рідне тепло серед цих людей. Хто вони? Раніш вона зустрічала дру зів, ворогів — вони були відверті, а це щось інше... Дрова в буржуйці радісно го ріли, мов казали: — Не журися, якось буде! Думка чіплялась за думку. В кишені лежав ще один документ — перепустка на виїзд дсґПоль- щі, що виставила ще Денікінська влада. Вона ж хотіла дібратися до Галичини», бо боготворила Франка... А думки, плутаючись, снувались далі... листів у неї не має, боятись ніби нічого... І знову щось вкололо мозок. І враз буржуйка попливла далеко, далеко. Ліза побачила себе вдо ма, а там надворі Різдвяна пого да з дідом Морозом і прозорими везерунками на вікні. Раптом щось невидиме 1 ніжно торкнулось її. Це був її янгол. Поки Ліза спала, він чатував. Ви не вірите, що він міг тут з’явитись? Його справді важко було побачити серед диму того часу. Але для Лізи ця ідея сиділа в шкільнім ранці, разом із істо рією й комерційною аритмети- кою, а Гоголь із Андерсеном і мама були ближче! А мама бачи ла дитиною янгола. Навіть цапну- ла ручкою, коли він сидів у голо вах... і він розійшовся у місячно му сяйві... Чатував янгол коло Лізи й про нього ніби відали Одеські жуліки, зодягнені в денікінські шинелі.... Тільки один із них вже нічого не відчував. Самогон увійшов у кожну краплину його крови, влад но випхнувши з тіла людину. Він рішуче встав і підійшов до засну- лої дівчини. В його горлі пекло, а потяг перестерігаючи стукотів: — Люди, люди, люди...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
