Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Оленка Гікава-Сацюк Завдання української професіоналісті Тема моєї сьогоднішньої допо віді*) це „Праця української про- фесіоналістки на терені Америки" Не буде вона базована на науко вих фактах і статистичних дослі дженнях, а на моєму світогляді, на моїй праці студентки й учи тельки еспанської мови в амери канській гімназії — ,,гайскул“ Я не вважаю, що тільки моє розу міння завдання молодої україн ської професіоналістки є правиль не, бо багато залежить від індиві- дуальности кожної людини. Кожна організація, кожне су спільство висуває, часом і непи сані закони, згідно з якими вони бажали б, щоб їхні члени пово дилися в даних ситуаціях, але ви конання й успіх цих правил зале жить від індивідуального підходу, оригінального зрозуміння чи ін терпретації цих законів даною людиною. Це лише по-людськи, що кожна людина, залежно від свого темпераменту і здібностей, виконує якнайкраще обов’язки, на кладені на неї суспільством. З та кою людиною можна працювати, можна їй помогти, дати напрямні, вказати на її помилки і можна помогти їй знайти кращий спосіб себе саму змінити. І власне з дум кою про таких людей я хочу пе редати свій досвід, подати свої поради, піддати думку з надією, що вона комусь придасться. Може ці напрямні праці, яка належить до сьогоднішньої молодої іпрофе- сіоналістки, стануть напрямними котроїсь із моїх молодих слуха чок яка тількищо вступила на цей шлях і ще не думала над собою, над своєю ролею, або яка ще не усвідомила собі, що хоч ніде нема написано, що вона мусить так чи інакше поступати, то однак є не писані закони, які до неї відно сяться, якщо вона чується части но Доповідь, виголошена на Зустрічі з молоддю, що її влаштувала Окр. Рада СУА дня 15. жовтня в Шикаґо. ною української спільноти в Америці. Є такі молоді українки, що вже знайшли свій шлях і знають, що від них вимагає українська спіль нота та виконують цей обов’язок в міру своїх сил. Може я буду відгомоном їхніх вчинків, або змо жу показати ще один спосіб, якусь нову можливість, якої вони ще не пробували. Але треба почати з зовсім ін шого боку. Є одна група моло дих жінок, які вивчилися певного фаху, мають свої становища, але не признають ніяких обов’язків супроти української громади, з якої вони вийшли, бо вони не від чувають приналежносте до неї. Це ті молоді жінки, які на їх власну думку досконало пере йшли процес асиміляції і свідомо стараються затерти якийнебудь слід, що міг би вказати на їх по ходження з українського середо вища. Нема що дивуватися, що така молода професіоналістка не хоче керуватися почуттям обо в’язку супроти своєї української громади, коли вона не чується членом цієї громади і навіть не хоче сама собі признатися, що вона з неї вийшла. Чия це вина, в те не будемо входити, бо це проблема, якої ще жадна нація поза межами своєї держави не розв’язала. Скажім собі, лише що в кожній нації є такі, що відріка ються свого суспільства, свого народу і тоді уважають, що вони не є зобов’язані виконувати за кони даної громади. Під час війни коли людина ламає закони свого народу, її називаємо зрадником і караємо смертю. Коли в час ми ру людина покидає свій нарід і йде до другого, беручи на себе його закони, звичаї, культуру, це ніхто не карає. Дивно однак, що мимо всіх старань людини, яка відрікається від народу свого походження, та кий перехід, з малими вийнятками, для неї самої не виходить на ко ристь. Це так щось якби дика гуска, осівши на озері між лебе1- дями не дивилась у плесо, як вона дивовижно між ними виглядає, а тільки вперто вдивлялась у від- зеркалення лебединих постатей у воді і думала, що це вона так само, мабуть, виглядає. Але це їй лише так здається. Молода українка, що відрікається україн ства і стає американкою, пристає з американським товариством і старається затерти сліди свого по ходження, нікого не дурить, лиш саму себе. Американці її прий муть до свого товариства, але зав жди будуть відчувати, хочби тіль ки підсвідомо, що вона нЄ/€ та кою, як вони. Якщо вони знати муть про її запал стати стопро- центовою американкою, будуть з неї сміятися поза її спиною і ка зати: ,,Вона, бідна, так стараєть ся!“ Така втрата болюча для кожного народу, спеціяльно коли втрачена людина належить до групи професіоналісток. Але це трапляється в кожного народу, навіть американцям, хоч Америка цього не надто відчуває, не так як ми тут, на еміграції. Коли хтось вивчиться, дістане станови ще в своєму фаху, а тоді забу ває хто він, тоді цей факт гірко приходиться відчувати українській спільноті. Тепер перейду до властивої те ми своєї доповіді, себто до про фесіоналісток, що з ними маємо зв’язок. Це є велика група моло дих жінок, що вивчившись -— працюють за своєю професією і на тому крапка. Тих є найбільше і до них за всяку ціну треба ді статись і якось їх приєднати. До цієї групи належать молоді люди, що не заперечують, що вони українці і не відмовляються від участи в громаді, але не знають, що це має до діла з ними чи їх професією. Вони переважно вже не цікавляться українським жит У 40-ліття СУА кожна членка приєднає в дарунку нову передплатницю Н. Ні.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
