Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
і пояснює, чому численні святині ніколи не порожні, чому в Кам’я ній Брамі не вгасають перед чу дотворною Мадонною полум’я свічок, а людські постаті перед ними так і застиглі в щирому мо литовному скупченні. Люди на вулицях серйозні, вбрані корек тно, помічається багато расових облич. І саме місто, якого куль турний характер замарковує ве лике число різних інститутів, шкіл і книжних крамниць, нага дує собою втомлену, зубожілу, інтелігентну людину. Нагадується той прибитий війною, але духово завжди оживлений Львів. Це так зване нове місто. Безпосередньо над ним домінує найстарша ча стина —■ Кашітула. Маєстатичний, фортечного типу комплекс будин ків з готичною катедрою на роз логій площі. А ще вище Горішнє Місто. Колишні оборонні вали, завдяки яким переможці цілого Балкану -—■ турки, ніколи не за володіли Загребом, перемінені в парки й променади. З найстрімкі- шого боку — линвова залізничка. Просторість характеризує і ста ре місто, з важкими кам’яними будинками під критими черепи цею дахами. Нема в ньому зай вої декоративносте, бракує на віть тих характеристичних вузь ких, кручених вулиць, наче буду вали його спокійно, з розвагою. Подекуди цікаво, аритмічно аран жовані аркади, мальовничі закут ки в подвірях. Масивність мурів, присутність різної теплолюбивої рістні й дещо в самому стилі бу дівель нагадують про недалеку віддаль від Середземноморського побережжя. Характеристичні схо ди ще сполучають різні рівні те- рену. Могутні як водопади, яки ми одна площа переливається у другу, то знов вузенькі, як гір ські потічки, що збігають каска дами по збіччях або просовгу- ються поміж комплексами домів в своєму специфічному, застигло му кам’яному ритмі. І чорні, ко вані залізні брами, ґрати на вік нах, ліхтарі, що несподівано ви ростають із стін будинків. У всьо му заспокоююче почуття умірко- ваности й балянсу, а замряче- ність краєвиду надає ще й мелян- холійної, понадчасової краси... На кожній більшій площі ба зар, а головний товар на ньому це квіти. Так і нагадується один із висказів Магомета: „Як маю два хліби — продам один, щоб купити квітів і порадувати своє серце!“ На станках барвистою масою напіврозцвілі гвоздики, що здаються пуп’янками троянд, мох наті китиці золотистої мімози, в’язки білих, дрібноквітих нарци- зів і п’янко пахучі, гнучкі дикі гіяцинти. Харчеві продукти роз кладені мальовниче, як моделі для натюрморту, але їх здається надто мало, щоб заспокоїти по треби населення та оплатити дов гі години вистоювання на холоді гіродавниць. Окрім того дещо ви робів народнього мистецтва, над- до стандартизованих і через те нецікавих, та дрібних предметів щоденного вжитку. Всякого роду горби та кошики, домашнє взут тя, ручно вязані з грубої білої бавовни шкарпитки, шматяні ки лимчики та дитячі забавки1. І ніби раптом зустрінувши когось дав но небаченого, радісно витягаю руку до дорев’яного возика, зо всім такого, як колись у нас про давали на ярмарках. Але навіщо мені його? Діти нової генерації граються моделями міжпланетар- них ракет. Щ е мент спиваю до тиком контури нескладно виріза ної голівки зайвого коника й від ходжу пригашуючи тим вогник надії в очах крамаря. Філіґран — ніжну, як застигле срібне мере живо, біжутерію Балкану — про дають у спеціяльних краліницях, де теж трапляються ковані кора лі та інші унікатні зразки старо винних прикрас. По інших крам ницях товару доволі, але його якість і постачання невирівняні. Одягові матеріяли дрантиві й до рогі. Покупна сила гроша неве лика. Кажуть, що в останніх ро ках економічна ситуація погірши лася, можливо що загальна атмо сфера- тому пригнічена. Терору не відчувається, скоріше рези гнацію і втому. Можливо, одначе, що саме те насильне посіріння реальної дій- сности дає поштовх до поглиб лення її в інших вимірах і спря мовує людську енергію в бік спі- ритуальних ціннощів, бо окрім інтелектуального, відчувається теж посилення тонусу мистецько го життя. Театр, опера, концерти, мистецькі школи, з любов’ю й увагою влаштовані музеї й гале- рії, все доказує душевну живу чість і традицію безпереривного духового контакту з ширшим сві том. Звертає увагу прикрашення площ і парків добрими різьбами. Можливо, що воно має зв’язок із фактом, що тут жив і творив один з найбільших мистців сучас носте — скульптор Ян Местровіч. Домівка його перемінена тепер у музей його творчости. Через бі лий атріюм вступаю до неї вро чисто й зворушено, як до святи ні. В атмосфері місць, де відбу валася містерія людського духа, завжди залишається якийсь неви димий її слід... Користаючи з можливости, від- відуїю нашого архиєпископа, який очолює тепер і латинську Церкву в цілій державі. З приємністю пе реконуюся, що Владика — жива, людолюбива й рідна людина, яку можна не тільки шанувати, але й любити. При тій нагоді оглядаю портрети його численних попе редників — хорватів. їх історія, це тісний зв’язок з долею наро ду, якого деякі були володарями, а всі відданими синами. Українське життя тут небажа не й по недавніх гострих репре сіях, пригашене. Емігрантів неба гато, але зате великі суцільні ра йони давніх українських посе лень, з яких найбільші в Бачці й Банаті. їхня говірка зворушливо подібна до закарпатської, побут традиційний, а до болю рідна мен тальність — цілюща для мого „стоптаного" по світі серця. На ростаюча під подвійною пресією нова інтелігенція не має політич ної підготовки й вироблення, але зате в неї непохитна свідомість національної окремішности й при в’язання до свого підґрунтя, до рідної стихії. Джерело не пере стає існувати від того, що його засипано, — скорше чи пізніше його води зуміють промостити собі нові шляхи! Загребу не можна випити од ним ковтком, а тому важко роз ставатися з тим найменш ефек- товним, а найбільш близьким і зрозумілим із усіх міст чужини. Воно наснажило мене носталь гією споминів і теплом нових, не сподіваних надій. Балканський Експрес совісно додержує свою традицію якнайбільшого перепов- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
