Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
відкрите піаніно, але вона не торкала його. Воїна бездільно милувалася з вікна видом стрункої паль ми, що грайливо1 сковзалася віялами листків по ви- блідлому небі. Тиша вистелювала м’яким килимом кожен клаптик простору. Гайна любувалася нею, як найкращою музикою. При входових дверях хтось коротко подзвонив. Ганнина уява знов, вернулась до світу реальних явищ. — Певно двірник прийшов перевірити, чи всі вікна зачинені, — подумала Ганна, відкриваючи двері. — Добрий вечір, Ганно! — Ох я не сподівалася бачній вас сьогодні, отче . . . — Пробачте, ЩО' турбую вас. Мені треба ді стати декілька книжок. Ганна розсвітила світло в бібліотеці. Вона хо тіла вибачитися і вийти. Отець О’Браєн підійшов ближче. — Як почуваєтесь? Ви сьогодні зовсім самітні. Він подивився на Ганну і, не чекаючи її від повіді, повернувся ДО' полиць із книжками. — Може вам треба допомогти в чомусь? Я го ворив сьогодні з монсіньйором. Він також тієї думки, що ви не повинні залишатися на цій праці надалі. Він дуже задоволений вашою грою. Отець О’Браєн пильно розглядав написи на хребтах книжок. — Ви мене слухаєте, Ганно? — Так, отче. — Монсіньйор теж думає, що ви могли б стати вчителькою музики. У нашій школі якраз потрібна відповідна сила. Ми бажали б допомогти вам. Ду маю, що це дасться легко зробити . . . Ганна з приємністю сприймає тро>хи розтягнені голосівки ірляндсі.кої вимови о. О’Браєна, але її думки далеко відбігають від того, що він говорить. Вона мимовільно милується енергійними лініями його ралі єн. Навіть темний одяг і священичий комі рець не можуть пригасити розквіту тієї мужньої краси. Він може бути старший або й у тому самому віці, що Гаїнна, але Ганна почуває себе без пор і в няння старшою своїми переживаннями і своїм до теперішнім життям. Як мало знає вона про цю лю дину, як загалом про ціле середовище, в якому вона живе вже кілька місяців. їй важко уявити собі, що ці дужі руки, мабуть, найкраще пристосовані до керми автомашини, перегортатимуть сторінки теоло гічних трактатів . . . -—- Ви моївчзливі сьогодні, Ганно. Я власне не чув від вас ніодної думки про всі ці пляни. — Я покищо не маю ніякии плянів отче . . . Отець О’Браєн обернувся до Ганни. Він тримав у руках книжку і підкидав її легко вгору, наче б хотів перевірити її вагу. —• Це неправильно.. . якщо ваші слова справді передають ваші погляди. Ваше рішення залежить від вас. Я допоможу вам у всьому. Я хочу допо могти вам. Отець О’Браєн не' всміхається, як звичайно. Його обличчя поважне, наче б сумовите. В його погляді жевріє іскорка, що> несподівано сповнює теплом всю Іаннину істоту. Як довго Ганна не від чувала цієї благодатної теплоти від погляду очей другої людини. — Ви безпотрібно- прогайновуєте те, що ви повинні культивувати. Само заперечування може мати якунебуть доцільність тоді, як вона виправдана якоюсь вищою справою. Автонсгація ніколи -не по винна бути самоціллю . . . Ганна ще ширше відкритими очима дивиться на о. О’Браєна. Вона заскочена>. Вона не зовсім розу міє того, що він говорить. Це щось більше, як утертий шабльон конвенціональної чемности, щось, що розбиває її уявлення про йото особу. Воїна не може здобутися на ніяку відповідь, відчуваючи, що слова — незугарна форма для того-, щоб передати тонке плетиво душевних переживань. Мовчанка до сконала своєю багатомовністю. Ганна хоче пірнути в мовчанку, але вона, боїться її. —• Я не знаю, що ви хочете сказати, отче. -— Ганна судорожно чіпляється перших слів, що на сунулися їй на думку. — Я думаю про те, що ви просто марнуєте свій талант. Маючи освіту і такий хист, ви можете знайти відповідне становище. Ви ж живете в країні нагод. Я сказав вам, що самозаперечення . . . -—- А може, це не самозаперечення, а шукання шляхів до самоутвердження . . . —- До самоутвердження? — Отець О’Браєн подивився на Ганну. — Тепер я зачинаю не ро зуміти . . . — Це скомплікована історія, що вимагала б довшої дискусії. — Мої аргументи дуже прості. їх не, треба доказувати. У вашому віці ви надто відокремилися в самоті. Навіть сестри живуть у збірноті. Са мотність . . . — Самотність, — підхопила швидко Ганна, — найкраща приятелька філософів і святих. — До котрої категорії вас зачислити? — Я ще не вибрала. Воїни обидвоє зареготались щиро. Сміх, як ковток холодної води, освіжив Ганнині думки. Вона знов відчуває свою незалежність. Вона вже вихо пилася з тендітних тенет мовчанки, що крила в собі зерна небезпеки для неї самої і тієї атмосфери мрійного містицизму, в який паїхнуть прив’ялі тро янди і лямпадка кида« м’який рефлекс на образ Спасителя. Отець О’Браєн відклав на бік якусь книжку, розгорнув її, потім знов закрив. — Ви ще сьогодні не грали. Я не чув. Чи фі лософічні екскурси розходяться з музикою? Ганна знов усміхається. Вона сковзається зо ром по священичому комірці о. О’Браєна, і в цій хвилині вона не бажає нічого більше, як того, щоб о. О’Браєн всеціло вростав у цю атмосферу, що її вона не зовсім розуміє і, мабуть, не розумітиме ні коли, але якої вищість над усім їй знаним вона від чуває. (Продовження буде) 40 НАШЕ ЖИТТЯ — (КВІТЕНЬ, 1965 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
