Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Ще цього самого передполудня Ганна поїхала поза місто над самітнє гірське озеро. Вона довго лежала на березі, пустивши вільно свої думки. Короткий осінній день швидко наближався до за ходу. Ганна верталася дорогою поміж помаранче вими садами. В одному із садів ізвідкілясь заблука- ний клен, устеливши землю листом, простягав до неба оголене віття. Ганна зраділа ним, як рідним братом. Він був тут теж заблуканим чужинцем се ред не свого оточення. Ганні прийшло на думку, що саме в її бать ківщині полинув на південь останній журавлиний ключ, а по голих стернях снується срібне паву тиння. Небо вже засіялось зірками, як Ганна ввійшла в свою кімнату. З горішнього поверху доходив від гомін ритмічного повторювання „Пресвята Бого родице, молися за нас тепер і в годині нашої смер ти .. .“ Черниці відмовляли вечірні молитви. Не розсвічуючи світла, Ганна підійшла до фо теля і поклавши руку на поруччі, вона згадала со- няшну смугу на рудавій голові та на кремезній долоні свого сьогоднішнього гостя. їй стало смішно з його пропозиції грати Штравсівські вальси перед якоюсь випадковою публикою, але рівночасно, не сподівано для неї самої, тепле почуття вибачли- вости огріло її думки. Усі недотягнення цього ве ликого мужчини здались їй відрухами простодуш ної Д и т и н и . У саду на евкаліптусовому дереві засміялася дрібним сміхом сова. Ганна ніколи не відчувала нічого зловіщого в голосі цієї нічної птахи. Нав паки, від голосу живої істоти їй ставало відрадніше. Вона на почувала себе так самітньо в своїй оди нокій кімнатці. V. Короткі дні згаряли швидко-, зникаючи в сивій імлі океану, щоб уранці знов заблиснути сонцем і блакиттю з-поза синіх гір. Тільки те і повні коші доспілих овочів нагадували в цій країні вічної весни, що пізня осінь наближалася до свого завер шення. Абрикоси й виноград зронили покорчене ли стя, тоді, коли помаранчеві дерева знов заквітчу валися білими пуп’янками. Рівномірну рутину Ганниних днів не порушу вало нічого нового', хіба' те, що від деякого часу вона систематично підготовлялася до гри на орга нах. Вона не вміла пояснити собі до-кладно-, чому вона взяла на себе цей обов’язок. Коли одного дня о. О’Браєн підійшов до неї на залитому сонцем шкільному подвір’ї і ще раз повторив своє про хання грати під час Бого-служень, Ганна-, несподі вано для себе самої не відмовилася. Автім гра на органах давала їй нові емоції, особливо тоді, як передвечірні сутінки закутували церковні хори, і Ганна знала, що церква зовсім порожня. Ганна ніколи не припускала, що день, який вона вибрала-, щоб грати під час Богослужінь, за вершить цикль соняшних днів у цьому сезоні. У церкві були постійні відвідувачі ранішньої Служ би Божої. Кілька жінок з Апо-стольства молитви, мо лоденька вчителька місцевої школи, двох молодих чоловіків, що кожного ранку приймали Св. Прича стя, сивоволосі дідусь і бабуся. Хлопчики з вівтар ної дружини засвічували свічки біля престолу. За дзвонив дзвоник. Увійшов старенький парох, похи- туючися злегка і несучи обережно перед собою чашу . . . Ганна включила струм і стримуючи биття нег спокійного серця, думала, щоб гра її мала хоч ча стинно вартість молитви тих, що з такою вірою стоять навколішках перед престолом. Вона вибрала кантату Баха і кілька уривків з „Месії“ Генделя. Вже при перших акордах до неї повернулась ду шевна рівновага. Тони, що виходили з-під її паль ців, відбившися від склепінь церкви, ставали чимось окремим і незалежним від неї. І їй здавалося, що не тільки вона сама, люди й церква, але й цілий все світ гойдається, пливе на хвилях цих звуків, підій мається вище, щоб заспокоїти тугу за нескінче- ним. . . Вона була малим знаряддям чогось вели кого, що виростало понад неї і всіх. Коротка Служба Божа скоро закінчилась. Ганна зійшла- тихо з хорів і непомітно перебігла через дорогу до манастиря. Передягаючися в. робочий одяг, вона- з тугою дивилася на безхмаре небо і думала про захід сонця, коли вечір належатиме знов тільки до неї. Перед вечором черниці несподівано виїхали на кількаденний відпуск до своєї централі. Залишив шись самою в цілому домі, Ганна, відчула безмеж ну ■незалежність. Вона не мала ніякої окресленої програми на цей вечір. У гостинній кімнаті стояло НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1965 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
