Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
РІК XXII КВІТЕНЬ, 1965 Ч. 4 Ірина Шуварська Снідання На травах тінь конвалії, — і скатерка гаптована; розлитий м ед по листячку щ е раніш ньою повінню . Н асуш ного, — колоссячком хилився в пісню мамину, і кош ик міцно сплетений з бадиллячка і променів. Передранішнє Х реститися! Л иш голову схилила; здавалось, ти, дитино, на руках. Із незбагн ен н ого початку привикав ш укати вияву і слух в розцвілім , -— ім ’я тобі. — Н айкращ е щ е не називало того, щ о у мені засвіч ує вівтар: Ти мала бути. Д о хліба риз, гарячі тулились маки в мовчанці святій, як я м олилась. З біж ж я — на ланцю ж ках хрести, зняло п р о зо р і руки з коню ш инок сонце і передраніш нє ж иття тв оє обняти хоче. Вертались з паш і вівці, і втіш ений, нове ягнятко ніс вівчар. М олилась я за ненародж ене щ е серце. Із збірки ..Співуче світло'' В і стка з України Замість привіту на Свято Матері в травні, подаємо вісті з України. Вони прийшли не через „культурні зв’яз ки", не через „зустрічі4*, ані „Радянську Україну". Таких вістей не передають „представники народу**, ані їхня преса. їх привезла одна з матерів, що приїхала до дітей- еміґрантів. Коли вона відповіла на різні запити, такі, як „чи правда, що життя покращало**, „чи правда, що діти хо ваються без молока й без молитви**, що селяни живуть у гірших умовинах, як за панщини, що в містах не при писують українців на мешкання, хтось запитав про мо лодь; чи праівда, що українська молодь говорить уже лиш російською мовою, Це був перший запит, що зустрінув заперечну від повідь. Гостру й обурливу. — Як можна таке казати?! — кликнула старенька жінка й її змучені очі блиснули живим вогнем. — Наша молодь! Я бачила її востаннє на двох святах. їх улашто вують Молоді Художники. Одне було Шевченківське. Як знаєте, у нас вільно виголошувати лиш деякі вірші Шевченка. Молодого рецитатора публіка викликала ще раз оплесками й він несподівано продеклямував „Роз риту могилу**. Заля завмерла, а коли він скінчив, публіка попала в екстаз; оплески й сльози всуміш. Якась неві дома жінка вийшла на сцену й обняла мистця. А зараз за нею з’явився на сцені представник влади. Він сказав: — За речі, які не були в програмі, виконавець буде потягнений до відповідальности! Хдотця взяли. Удруге бачила я їх на Святі Лесі Українки. Зійшлося багато людей, але Свято в останній хвилині заборонили, мовляв, „не бачать причини до святкування Лесі Укра- їнки“. Старші розійшлися домів. Та не така молодь. Пішла до парку. Немов з-під землі прибувало її. Кілька тисячів. Довго тривало, поки міліція розігнала розбур хану молоду товпу. У товаристві запанувала мовчанка і щойно по довгій хвилині хтось запитав: — Скажіть, чому завдячувати таке наставлення мо лоді? Стільки літ терору... Старенька глибоко зідхнула, дивилася перед себе... Немов бачила пройдені роки неволі... — Коли я від’їздила — промовила вкінці — мене провожала й одна жінка. Чоловіка її забрали в 1945 р. Найстаршого сина замучили на очах матері за службу в УПЛ, дочку вивезли до Казахстану в 1952 році, а най молодшого сина забрали тепер... за трійку. І коли ми цю жінку розважали в її безмірному горі, вона сказала: — Я не жалію. Якби в мене була ще одна дитина, я б і її віддала Батьківщині... НАШЕ ЖИТТЯ — 'КВІТЕНЬ, 1965 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
