Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
РІК XXII КВІТЕНЬ, 1965 Ч. 4 Ірина Шуварська Снідання На травах тінь конвалії, — і скатерка гаптована; розлитий м ед по листячку щ е раніш ньою повінню . Н асуш ного, — колоссячком хилився в пісню мамину, і кош ик міцно сплетений з бадиллячка і променів. Передранішнє Х реститися! Л иш голову схилила; здавалось, ти, дитино, на руках. Із незбагн ен н ого початку привикав ш укати вияву і слух в розцвілім , -— ім ’я тобі. — Н айкращ е щ е не називало того, щ о у мені засвіч ує вівтар: Ти мала бути. Д о хліба риз, гарячі тулились маки в мовчанці святій, як я м олилась. З біж ж я — на ланцю ж ках хрести, зняло п р о зо р і руки з коню ш инок сонце і передраніш нє ж иття тв оє обняти хоче. Вертались з паш і вівці, і втіш ений, нове ягнятко ніс вівчар. М олилась я за ненародж ене щ е серце. Із збірки ..Співуче світло'' В і стка з України Замість привіту на Свято Матері в травні, подаємо вісті з України. Вони прийшли не через „культурні зв’яз ки", не через „зустрічі4*, ані „Радянську Україну". Таких вістей не передають „представники народу**, ані їхня преса. їх привезла одна з матерів, що приїхала до дітей- еміґрантів. Коли вона відповіла на різні запити, такі, як „чи правда, що життя покращало**, „чи правда, що діти хо ваються без молока й без молитви**, що селяни живуть у гірших умовинах, як за панщини, що в містах не при писують українців на мешкання, хтось запитав про мо лодь; чи праівда, що українська молодь говорить уже лиш російською мовою, Це був перший запит, що зустрінув заперечну від повідь. Гостру й обурливу. — Як можна таке казати?! — кликнула старенька жінка й її змучені очі блиснули живим вогнем. — Наша молодь! Я бачила її востаннє на двох святах. їх улашто вують Молоді Художники. Одне було Шевченківське. Як знаєте, у нас вільно виголошувати лиш деякі вірші Шевченка. Молодого рецитатора публіка викликала ще раз оплесками й він несподівано продеклямував „Роз риту могилу**. Заля завмерла, а коли він скінчив, публіка попала в екстаз; оплески й сльози всуміш. Якась неві дома жінка вийшла на сцену й обняла мистця. А зараз за нею з’явився на сцені представник влади. Він сказав: — За речі, які не були в програмі, виконавець буде потягнений до відповідальности! Хдотця взяли. Удруге бачила я їх на Святі Лесі Українки. Зійшлося багато людей, але Свято в останній хвилині заборонили, мовляв, „не бачать причини до святкування Лесі Укра- їнки“. Старші розійшлися домів. Та не така молодь. Пішла до парку. Немов з-під землі прибувало її. Кілька тисячів. Довго тривало, поки міліція розігнала розбур хану молоду товпу. У товаристві запанувала мовчанка і щойно по довгій хвилині хтось запитав: — Скажіть, чому завдячувати таке наставлення мо лоді? Стільки літ терору... Старенька глибоко зідхнула, дивилася перед себе... Немов бачила пройдені роки неволі... — Коли я від’їздила — промовила вкінці — мене провожала й одна жінка. Чоловіка її забрали в 1945 р. Найстаршого сина замучили на очах матері за службу в УПЛ, дочку вивезли до Казахстану в 1952 році, а най молодшого сина забрали тепер... за трійку. І коли ми цю жінку розважали в її безмірному горі, вона сказала: — Я не жалію. Якби в мене була ще одна дитина, я б і її віддала Батьківщині... НАШЕ ЖИТТЯ — 'КВІТЕНЬ, 1965 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
