Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Суспільна о п і ка СУСПІЛЬНА ОПІКА В УКРАЇНІ Суспільна взаємодопомога (не су спільна опіка в сучасному розумінні) існувала в Україні від давних даївен. Перші писані відомості про неї знахо димо в грецьких джерелах, які опису ють напади кочовиків на наших осілих предків антів, подивляючи зорганізо вану допомогу жертвам тих нападів, та опіку суспільства сиротами по по- ляглих і їхнім майном, аж до повно ліття тих сиріт. Ця первісна зорганізо вана допомога суспільства розвивалася рівнобіжно з розвитком суспільної думки і прибирала ширші й доскона ліші форми в добі княжої державно- сти, особливо після того, як християн ство стало в Україні державною релі гією. Наші літописці згадують про зорганізовану опіку сусідніх осель над дітьми мешканців містечка Ладижина на Поділлі, що їх вирізали монголи в часі одного із своїх нападів. В літо писах згадується про те, що князь Во лодимир Великий улаштовував обіди для бідних та притулки для сиріт. Із зміцненням церковної організації ті функції перебрали парохіяльні грома ди, а особливо манастирі. Відомі своєю доброчинною діяльністю були мана стирі: Межигірський, Никольський, Мотронинський і ряд менших. У Пе- черському Патерикові описується до кладно про акцію допомоги населенню Києва за часів Святополка II. Монахи роздавали безплатно сіль і позичали безпроцентово гроші потребуючим. При манастирях і парохіях виховува лись у сиротинцях діти поляглих у бо ях і воєнні каліки діставали там поміч і пристановище. Про допомогу сиро там, калікам і збіднілому населенню України багато місця приділено в кни гах „Житія Святих“. Створюється вра ження, що власне за милосердя і до в наших Округах брочинність у почот святих увійшла княжна Юліяна Вільшанська. Після Люблінської Унії, в наслідок безнастанних воєн із Польщею, мана стирі й парохії, крім попередніх видів допомоги, перебрали на себе лікування й піклування раненими і це було пер- вопочином організації шпиталів. По конфіскаті майна манастирів після Бе рестейської Унії ця поміч населенню припинилась. Але, крім манастирів* не можна не згадати світських особисто стей, що допомагали населенню. Це князь Константин Острозький, княгиня Раїна Вишневецька, княжна Гальшка Слуцька, та інші шляхетні одиниці, вірні вірі своїй і народові. Відроджен ня зорганізованої суспільної опіки на стає в часі козацької державности. Тоді заіснували парохіяльні козацькі громади, обов’язком яких була опіка над сиротами й каліками. їх праця була дуже важлива тому, що в наслідок не настанних воєн народ терпів величезні втрати й опіка над сиротами була жит тєвою конечністю збереження підро стаючих поколінь. Розумів це гетьман Богдан Хмельницький, що грамотами привертав майно манастирям, котрі вславились були доброчинністю. Осо бливою активністю в доброчинності визначались церковні братства, а між ними перед вели Братства Київське та Львівське. В добі після Андрусівського миру, коли манастирі знов мусіли при1- пинити свою діяльність, Братства ві- дограли велику ролю в опіці й допо мозі потребуючим. Під московською окупацією, осо бливо ж по признанні зверхности мо сковського патріярхату, розвиток су спільної опіки, як і інших українських інституцій, припинився. Навіть сиро тинці при манастирях зліквідовано. За лишились вправді братства і сестриц- тва при церквах, але вони стали тільки виконавцями церковної обрядовосте. Опіка над сиротами й іншими слабши ми членами суспільства перейшла до держави, набрала урядової рутини й втратила людський підхід до справи. Українське панство й частинно духо венство починають переходити про цес денаціоналізації, вони втрачають зв’язок із народом і почуття спільноти з ним та відходять від його життєвих інтересів. Однак багато шляхетних о- диниць з-поміж духовенства, шляхти й козацтва не здаються і знаходять можливості продовжувати добре діло служіння потребам уже поневоленого народу. Винахідливість духовенства дивує просто в умінні організувати су спільну допомогу в умовах гніту. Де які манастирі, як наприклад Фролів- ський (де була свого часу ігуменею мати гетьмана Мазепи), організує шко лу для сиріт, де вчать грамоти, реме сла й мистецтва. Такі школи-сиротинці втримувались при середах і високих школах (Київська Академія, Харків ська Колегія) коштами і старанням українського козацтва й окремих па- нів-добродіїв. Услід за тими проявами суспільної опіки, що її самотужки зорганізували провідні круги народу, поспішило й українське жіноцтво. Вже в 1872 році з ін іц іа т и в и Людмили Драгоманової зорганізовано в Харкові Притулок для дітей робітників. Приблизно в тому ж часі постало у Львові й Чернівцях Т-во Мироносиць, що приносило допомогу потребуючим у парохії. В 1901 р. по стало з ін іц іа т и в и Клюбу Русинок Т-во „Українська Захоронка“, а в 1904 р. Т-во Вакаційних Осель, що мали окрім виховної також допомогову ціль. З вибухом І. світової війни прояви лась ще ширше ініціятива й енергія Н А Ш Е Ж И Т Т Я — К В ІТ Е Н Ь , 1 9 6 5 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
