Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Суспільна о п і ка СУСПІЛЬНА ОПІКА В УКРАЇНІ Суспільна взаємодопомога (не су спільна опіка в сучасному розумінні) існувала в Україні від давних даївен. Перші писані відомості про неї знахо димо в грецьких джерелах, які опису ють напади кочовиків на наших осілих предків антів, подивляючи зорганізо вану допомогу жертвам тих нападів, та опіку суспільства сиротами по по- ляглих і їхнім майном, аж до повно ліття тих сиріт. Ця первісна зорганізо вана допомога суспільства розвивалася рівнобіжно з розвитком суспільної думки і прибирала ширші й доскона ліші форми в добі княжої державно- сти, особливо після того, як християн ство стало в Україні державною релі гією. Наші літописці згадують про зорганізовану опіку сусідніх осель над дітьми мешканців містечка Ладижина на Поділлі, що їх вирізали монголи в часі одного із своїх нападів. В літо писах згадується про те, що князь Во лодимир Великий улаштовував обіди для бідних та притулки для сиріт. Із зміцненням церковної організації ті функції перебрали парохіяльні грома ди, а особливо манастирі. Відомі своєю доброчинною діяльністю були мана стирі: Межигірський, Никольський, Мотронинський і ряд менших. У Пе- черському Патерикові описується до кладно про акцію допомоги населенню Києва за часів Святополка II. Монахи роздавали безплатно сіль і позичали безпроцентово гроші потребуючим. При манастирях і парохіях виховува лись у сиротинцях діти поляглих у бо ях і воєнні каліки діставали там поміч і пристановище. Про допомогу сиро там, калікам і збіднілому населенню України багато місця приділено в кни гах „Житія Святих“. Створюється вра ження, що власне за милосердя і до в наших Округах брочинність у почот святих увійшла княжна Юліяна Вільшанська. Після Люблінської Унії, в наслідок безнастанних воєн із Польщею, мана стирі й парохії, крім попередніх видів допомоги, перебрали на себе лікування й піклування раненими і це було пер- вопочином організації шпиталів. По конфіскаті майна манастирів після Бе рестейської Унії ця поміч населенню припинилась. Але, крім манастирів* не можна не згадати світських особисто стей, що допомагали населенню. Це князь Константин Острозький, княгиня Раїна Вишневецька, княжна Гальшка Слуцька, та інші шляхетні одиниці, вірні вірі своїй і народові. Відроджен ня зорганізованої суспільної опіки на стає в часі козацької державности. Тоді заіснували парохіяльні козацькі громади, обов’язком яких була опіка над сиротами й каліками. їх праця була дуже важлива тому, що в наслідок не настанних воєн народ терпів величезні втрати й опіка над сиротами була жит тєвою конечністю збереження підро стаючих поколінь. Розумів це гетьман Богдан Хмельницький, що грамотами привертав майно манастирям, котрі вславились були доброчинністю. Осо бливою активністю в доброчинності визначались церковні братства, а між ними перед вели Братства Київське та Львівське. В добі після Андрусівського миру, коли манастирі знов мусіли при1- пинити свою діяльність, Братства ві- дограли велику ролю в опіці й допо мозі потребуючим. Під московською окупацією, осо бливо ж по признанні зверхности мо сковського патріярхату, розвиток су спільної опіки, як і інших українських інституцій, припинився. Навіть сиро тинці при манастирях зліквідовано. За лишились вправді братства і сестриц- тва при церквах, але вони стали тільки виконавцями церковної обрядовосте. Опіка над сиротами й іншими слабши ми членами суспільства перейшла до держави, набрала урядової рутини й втратила людський підхід до справи. Українське панство й частинно духо венство починають переходити про цес денаціоналізації, вони втрачають зв’язок із народом і почуття спільноти з ним та відходять від його життєвих інтересів. Однак багато шляхетних о- диниць з-поміж духовенства, шляхти й козацтва не здаються і знаходять можливості продовжувати добре діло служіння потребам уже поневоленого народу. Винахідливість духовенства дивує просто в умінні організувати су спільну допомогу в умовах гніту. Де які манастирі, як наприклад Фролів- ський (де була свого часу ігуменею мати гетьмана Мазепи), організує шко лу для сиріт, де вчать грамоти, реме сла й мистецтва. Такі школи-сиротинці втримувались при середах і високих школах (Київська Академія, Харків ська Колегія) коштами і старанням українського козацтва й окремих па- нів-добродіїв. Услід за тими проявами суспільної опіки, що її самотужки зорганізували провідні круги народу, поспішило й українське жіноцтво. Вже в 1872 році з ін іц іа т и в и Людмили Драгоманової зорганізовано в Харкові Притулок для дітей робітників. Приблизно в тому ж часі постало у Львові й Чернівцях Т-во Мироносиць, що приносило допомогу потребуючим у парохії. В 1901 р. по стало з ін іц іа т и в и Клюбу Русинок Т-во „Українська Захоронка“, а в 1904 р. Т-во Вакаційних Осель, що мали окрім виховної також допомогову ціль. З вибухом І. світової війни прояви лась ще ширше ініціятива й енергія Н А Ш Е Ж И Т Т Я — К В ІТ Е Н Ь , 1 9 6 5 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
