Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ВЕЛИКДЕНЬ Олена Цегельська Ніхто не сподівався, щ о якраз перед святами прийде лист від ді дуня з запрошенням перевести Великдень у них, на фармї. А та,- ки запрошення прийшло1: „Д оро гі діти — - так писали дідуньо — ждемо Вас у Великодню суботу. Будемо святкувати всі разом, як колись там, дома на Україні". Татко мусів цього листа щ ераз і щ ераз перечитувати дітям, поки вони засвоїли собі цю радісну вістку. У великій нетерплячці, на решті, діждались тієї суботи. З радістю і сміхом ціла сім’я за*- вантажилась у авто та виїхала з міста. А там, за містом1, яка краса, яка свіжа зелень! Ц е ж (ве сна! Діти спостерігали з вікон авта квітучі луги, діброви, сади, їхали то темними борами, то мо стами понад ріки. Було вже пізно з-полудня, ко ли авто в’їхало на подвір’я діду севої садиби. Гучно привітались і зайшли до просторої вітальні. А там уж е великий, застелений бі лою скатертю стіл, заставлений ласками, м’ясивом, прикрашений писанками, барвінком, квітами. На цей вид маленька Реня сплеснула ручками. — О, який гарний Великдень! Реня голодна — хоче покуш ту вати цього Великодня! -— ■ та й потягнула за скатерть до себе. Старшенький Степанко1 спинив се стричку: —- О ні, Реню, ще не можна! Аж буде це все посвячене. Ну, а Великдень аж завтра. Коли незабаром приїхав свя щеник, ціла сім’я окружила стіл, а по посвяченні цих дарів, всі разом заспівали: „Христос Вос- крес!“ А це було так гарно, вро>- чисто, як ще ніколи. Потім діти побігли оглядати господарство1. Дівчатка, М уся, Аня і маленька Реня разом із мамою пішли у пташиний двір. А там яка радість, скільки дробу! Тут і маленькі, жовтенькі, мов золоті кульочки, ціп’ятка. Там, перевалюючись з боку на бік біжать у потічок малі качатка. А індик, на вид гостей, надувся і сердито булькоче, ґльо- ґає, сварить, наче каже: — А ви чого тут заважаєте? А дівчатка на радощ ах то тулять до себе зо лоті кульочки ціп’яток, то над потоком любуються качатками. Аж нараз чути пересторогу бабуні: — Стережіться, діти, гусак! А він суне до них, розпустивши крила, витягнув шию і сичить: — Тсс, тсс! Мовляв, не рухайте гусяток! Аж коли його бабуня тріпнула прутиком по крилах, відступив. А що робив тим часом Степан ко? О, він, разом з дідунем і тат ком пішов; до стайні, до коней. Аж тут хлопчикові рай! За заго родкою стоїть мале лошатко. Та яке чудове, брунатної масті з бі лою зіркою на чолі! Воно витягає лискучу шию до Степанка і тор кає його в плечі, теплою оксамит ною моркочкою. А Степанкої: кось, кось! -— кличе і подає йому на долоні грудочку цукру. До пізна вечором діти бігали по дво рі, самі вже не знаючи чим біль ше любуватись, чи малими ко- тятками, чи кучерявими, білими ягнятками. Вкінці щасливі, утом лені полягали спати. А на другий день Великдень. Із самого ранку всі святочно' зібра лись, щ об поїхати до церкви на Богослуження. Бо так годиться, це ж велике рокове свято! Ви, певне, думаєте: — От, усі сіли до авта, та й поїхали. Ні, о, ні! До авта сіли лише бабуня, батьки і мала Реня. А решта? — спитаєте. От, тепер сталась несподіванка. Дідуньо вивели зі стайні коня Каштана і запрягли до невелико го воза — брички. -— Сідайте со бі, мої малі панночки, у бричку ззаду! Примостились Муся, й Аня. Ну, а на передньому сидінні, на козлі, засіли дідуньо зі Сте- панком. — На, держи поводи! — так дідуньо. — Поганяй Степан- ку! А самі з боку ледь-ледь пома гають. О, як засяяв хлопчик, як зрадів! У нього в руках поводи! Він сам поганяє, керує конем, Каштаном! Рушили з місця. І кінь узяв ходу. Але яку? Біжить рис сю, немов пливе у воздусі. А їм лише вітер об вуха свистить. А кінь, краса! То підкидає голову в гору, гордує, то вушками стри же. А лискуча шия дугою , а гри ва в’ється на вітрі, а хвіст до землі, а закреш е копитками об камінь, іскри посипляться. І за форкає: фрр-фрр! То Степанко поводи стягне і заговорить, а Каштан вушками застриже. Ах, яка ж це радість так їхати, так з вітром переганятись! — Дідуню ! — - скрикує хлопчик — так їхати, це краще як автом, краще як літаком! Дідун ьо п р ита ку ю т ь: — - Так, це ж ми колись там, дома, так на нашій славній Укра їні, їздили до церкви, на Велик день... ВЕСНА Ой ти, весно, гарна пані, Як же любим ми тебе! В тебе личко полум’яне, Сонце, небо голубе. Ти і щедра, і багата, Скільки дарів нам даєш! Повно квітів, пишні шати Запашних лісів несеш. Ти приходиш й оживає, Все пробуджується з сну. Діти всі тебе стрічають, Мов красуню чарівну. Маниш ти собою в поле, До річок, озер, гаїв. По науці, після школи Скрізь дітей — мов бджіл рої. Ой ти, весно, гарна пані, Як же любим ми тебе. В тебе личко полум’яне, Сонце, небо голубе! Петро’ Кізко 24 Н А Ш Е Ж И Т Т Я — К В ІТ Е Н Ь , 1 9 6 5 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
