Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ВЕЛИКДЕНЬ Олена Цегельська Ніхто не сподівався, щ о якраз перед святами прийде лист від ді дуня з запрошенням перевести Великдень у них, на фармї. А та,- ки запрошення прийшло1: „Д оро гі діти — - так писали дідуньо — ждемо Вас у Великодню суботу. Будемо святкувати всі разом, як колись там, дома на Україні". Татко мусів цього листа щ ераз і щ ераз перечитувати дітям, поки вони засвоїли собі цю радісну вістку. У великій нетерплячці, на решті, діждались тієї суботи. З радістю і сміхом ціла сім’я за*- вантажилась у авто та виїхала з міста. А там, за містом1, яка краса, яка свіжа зелень! Ц е ж (ве сна! Діти спостерігали з вікон авта квітучі луги, діброви, сади, їхали то темними борами, то мо стами понад ріки. Було вже пізно з-полудня, ко ли авто в’їхало на подвір’я діду севої садиби. Гучно привітались і зайшли до просторої вітальні. А там уж е великий, застелений бі лою скатертю стіл, заставлений ласками, м’ясивом, прикрашений писанками, барвінком, квітами. На цей вид маленька Реня сплеснула ручками. — О, який гарний Великдень! Реня голодна — хоче покуш ту вати цього Великодня! -— ■ та й потягнула за скатерть до себе. Старшенький Степанко1 спинив се стричку: —- О ні, Реню, ще не можна! Аж буде це все посвячене. Ну, а Великдень аж завтра. Коли незабаром приїхав свя щеник, ціла сім’я окружила стіл, а по посвяченні цих дарів, всі разом заспівали: „Христос Вос- крес!“ А це було так гарно, вро>- чисто, як ще ніколи. Потім діти побігли оглядати господарство1. Дівчатка, М уся, Аня і маленька Реня разом із мамою пішли у пташиний двір. А там яка радість, скільки дробу! Тут і маленькі, жовтенькі, мов золоті кульочки, ціп’ятка. Там, перевалюючись з боку на бік біжать у потічок малі качатка. А індик, на вид гостей, надувся і сердито булькоче, ґльо- ґає, сварить, наче каже: — А ви чого тут заважаєте? А дівчатка на радощ ах то тулять до себе зо лоті кульочки ціп’яток, то над потоком любуються качатками. Аж нараз чути пересторогу бабуні: — Стережіться, діти, гусак! А він суне до них, розпустивши крила, витягнув шию і сичить: — Тсс, тсс! Мовляв, не рухайте гусяток! Аж коли його бабуня тріпнула прутиком по крилах, відступив. А що робив тим часом Степан ко? О, він, разом з дідунем і тат ком пішов; до стайні, до коней. Аж тут хлопчикові рай! За заго родкою стоїть мале лошатко. Та яке чудове, брунатної масті з бі лою зіркою на чолі! Воно витягає лискучу шию до Степанка і тор кає його в плечі, теплою оксамит ною моркочкою. А Степанкої: кось, кось! -— кличе і подає йому на долоні грудочку цукру. До пізна вечором діти бігали по дво рі, самі вже не знаючи чим біль ше любуватись, чи малими ко- тятками, чи кучерявими, білими ягнятками. Вкінці щасливі, утом лені полягали спати. А на другий день Великдень. Із самого ранку всі святочно' зібра лись, щ об поїхати до церкви на Богослуження. Бо так годиться, це ж велике рокове свято! Ви, певне, думаєте: — От, усі сіли до авта, та й поїхали. Ні, о, ні! До авта сіли лише бабуня, батьки і мала Реня. А решта? — спитаєте. От, тепер сталась несподіванка. Дідуньо вивели зі стайні коня Каштана і запрягли до невелико го воза — брички. -— Сідайте со бі, мої малі панночки, у бричку ззаду! Примостились Муся, й Аня. Ну, а на передньому сидінні, на козлі, засіли дідуньо зі Сте- панком. — На, держи поводи! — так дідуньо. — Поганяй Степан- ку! А самі з боку ледь-ледь пома гають. О, як засяяв хлопчик, як зрадів! У нього в руках поводи! Він сам поганяє, керує конем, Каштаном! Рушили з місця. І кінь узяв ходу. Але яку? Біжить рис сю, немов пливе у воздусі. А їм лише вітер об вуха свистить. А кінь, краса! То підкидає голову в гору, гордує, то вушками стри же. А лискуча шия дугою , а гри ва в’ється на вітрі, а хвіст до землі, а закреш е копитками об камінь, іскри посипляться. І за форкає: фрр-фрр! То Степанко поводи стягне і заговорить, а Каштан вушками застриже. Ах, яка ж це радість так їхати, так з вітром переганятись! — Дідуню ! — - скрикує хлопчик — так їхати, це краще як автом, краще як літаком! Дідун ьо п р ита ку ю т ь: — - Так, це ж ми колись там, дома, так на нашій славній Укра їні, їздили до церкви, на Велик день... ВЕСНА Ой ти, весно, гарна пані, Як же любим ми тебе! В тебе личко полум’яне, Сонце, небо голубе. Ти і щедра, і багата, Скільки дарів нам даєш! Повно квітів, пишні шати Запашних лісів несеш. Ти приходиш й оживає, Все пробуджується з сну. Діти всі тебе стрічають, Мов красуню чарівну. Маниш ти собою в поле, До річок, озер, гаїв. По науці, після школи Скрізь дітей — мов бджіл рої. Ой ти, весно, гарна пані, Як же любим ми тебе. В тебе личко полум’яне, Сонце, небо голубе! Петро’ Кізко 24 Н А Ш Е Ж И Т Т Я — К В ІТ Е Н Ь , 1 9 6 5 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
