Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Струтинська Молодий сад 8 Те вчителювання спочатку не дуже вміщалося в їмостиній голові, а проте воно якось пасувало до всього, що говорив той молодий чоловік і було якесь натуральне в його розповіді. Взагалі, добре й легко було пані Филипині з Василем, і в неї цілком уже визріла думка, що він міг би дуже добре ввійти в родину та що не конче старша дочка му сить вийти заміж перед молодшою. Щось таке відчув в її тоні Василь, але воно його тільки ще більш пригнобило: адже ж він не приїхав сюди з думкою женитися і не шукає про текції у матері, ще й коли дівчина, яку він так не сподівано й непотрібно полюбив, звернула свою увагу на іншого. Він раптом перепросив за свою балакучість, подякував за каву, що так „помогла йому“ і сказав, що він піде трохи пройтися. Був ще ясний, погожий день, коли Василь, обійшовши великі господарські забудовання, най шовся на сільській вулиці. Хати стояли тут за доща ними парканами і Василеві видно було тільки горіш ній відтинок ліплених хат і солом’яні стріхи над ними. Лиш тут та там відхилені ворота давали змогу побачити те, про що прохожому говорив одностай ний гул: в селі молотили. Назустріч Василеві над’їхав віз з отавою і з ним звітався чоловік, тоді, як із самого верха воза цікаво споглядав, аж поклавшись на животик, чорнявий хлопчик. Скільки ж це разів і Василь, ма лим хлопчиною', вертався отак із нагромадженою отавою, випросившись у матері або старшої сестри на те громадження! Сіном запахло довкола і від того запаху і тих спогадів Василеві відлягло трохи від серця. Вулиця звертала круто в бік, і Василь най шовся проти двору, де коло воза майстрував чоло вік, а перед відкритим курником господиня в зеле ній спідниці сипала курам послід. Чоловік саме випростався і глянув на Василя. І Василеві не зіставалося нічого іншого, як приві татися. Чоловік кинув сокиру і підійшов до воріт. І Василь хоч-не-хоч увійшов у двір. — То ви певне будете той панич, що приїхав до нашого єґомості женитисі? — висловив, свій здо гад чоловік. Тепер і жінка повернулася лицем до них і Василь побачив, що вона була чорнява, на прочуд гарна, якоюсь особливою вродою. —• Чував я, чував, — продовжував госпо дар, — дай вам, Боже, щастє, тай аби ті пороги не були зависокі на ваші ноги . . . Василь спалахнув, але відразу ж спам’ятався: — Та де я там який жених, чоловіче добрий. Я такий собі мандрівник. — Та я знаю, що паничі мандрують, чому нє! То не так, як у нашім стані, що бери собі жінку зі свого села, бо вже на присілок небезпечно пхатисі, парубки можуть порахувати тобі ребра. — Щось ви конче хочете з мене жениха зро бити, — вже засміявся Василь. — А я не за жін кою шукаю. — А за чим же? — щиро здивувався господар. —- Правду сказати, то за нічим таким особли вим. Отак, ходжу собі, розглядаюся між людьми, як вони жиють, слухаю, що розказують, як говорять, як співають. Та й дещо записую, що ще не запи сано, аби ті, більше вчені від мене, могли писати книжки о нашім народі, показати єго світови. Щоби у світі знали, що є такі люди, русини, котрі мають свою красну мову, свої прадідівські звичаї, свої найкращі в світі співанки. А от, я ще не чув і не записав доси ніодної шоломийської співанки. Чоловік дивився на Василя якусь хвилину, а потім доброзичливо всміхнувся: — Ви, паничу, таки поправді якісь інші від людий. Співати то івміє моя жінка1, але не стане вона вам ту, серед обійстє, виспівувати. Ходіт до хати, нап’єтисі квасного молока, а тогди вона вам щось і заспіває. — Ти цілком здурів, Іване! — кликнула жін ка. — Проси панича до хати, але співати мене не заставлєй, бо я не буду. І вона побігла наперед в хату. Господар провів Василя темними сіньми до ве ликої світлиці. Тут віяло пусткою, дарма, що на високій постелі знімалися горою білі подушки, довгий ряд святих образів біг по стінах, а за сво локом сохли й пахли васильки. Вони посідали за довгим столом і скоро з’яви лася господиня з череп’яним горщиком квасного молока і двома синенькими горнятками. Вона по ставила горнятка перед Василем і чоловіком, а сама стала під печею. Василь принукуваний господарем, випив на силу горнятко молода, а тоді чоловік сказав, глип нувши боком на жінку: — Ну, коли моя жінка не хоче вам співати, то я сам заспіваю. — Він обперся ліктем об стіл і баском затягнув: В городі ружа, під нев калужа, Загніваласі жона на мужа. Загніваласі, задонсаласі, Вилізла на піч, розболіласі. „Ой мужу, мужу, чоловіченьку, Чоум не віриш моєму серденьку?“ Пішов чоловік, приніс ї меду, А вона єму — „Голови не зведу“. Пішов чоловік, приніс ї дуба, А вона встала: „Я твоя люба“. — А я знаю цілком інакшу на той голос, — обізвалася від печі господиня і блиснула на Василя чорними, як смола, очима. — А ну, ну, заспівай! — задоволено кинув чоловік. — І таки заспіваю, а не будеш бити? — Ой, дуже я тебе побиваю! Ну, співай там вже! — «є так уже впевнено сказав господар. Вона взялася полід боки і тоненько заспівала: НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1964 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
