Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Струтинська Молодий сад 8 Те вчителювання спочатку не дуже вміщалося в їмостиній голові, а проте воно якось пасувало до всього, що говорив той молодий чоловік і було якесь натуральне в його розповіді. Взагалі, добре й легко було пані Филипині з Василем, і в неї цілком уже визріла думка, що він міг би дуже добре ввійти в родину та що не конче старша дочка му сить вийти заміж перед молодшою. Щось таке відчув в її тоні Василь, але воно його тільки ще більш пригнобило: адже ж він не приїхав сюди з думкою женитися і не шукає про текції у матері, ще й коли дівчина, яку він так не сподівано й непотрібно полюбив, звернула свою увагу на іншого. Він раптом перепросив за свою балакучість, подякував за каву, що так „помогла йому“ і сказав, що він піде трохи пройтися. Був ще ясний, погожий день, коли Василь, обійшовши великі господарські забудовання, най шовся на сільській вулиці. Хати стояли тут за доща ними парканами і Василеві видно було тільки горіш ній відтинок ліплених хат і солом’яні стріхи над ними. Лиш тут та там відхилені ворота давали змогу побачити те, про що прохожому говорив одностай ний гул: в селі молотили. Назустріч Василеві над’їхав віз з отавою і з ним звітався чоловік, тоді, як із самого верха воза цікаво споглядав, аж поклавшись на животик, чорнявий хлопчик. Скільки ж це разів і Василь, ма лим хлопчиною', вертався отак із нагромадженою отавою, випросившись у матері або старшої сестри на те громадження! Сіном запахло довкола і від того запаху і тих спогадів Василеві відлягло трохи від серця. Вулиця звертала круто в бік, і Василь най шовся проти двору, де коло воза майстрував чоло вік, а перед відкритим курником господиня в зеле ній спідниці сипала курам послід. Чоловік саме випростався і глянув на Василя. І Василеві не зіставалося нічого іншого, як приві татися. Чоловік кинув сокиру і підійшов до воріт. І Василь хоч-не-хоч увійшов у двір. — То ви певне будете той панич, що приїхав до нашого єґомості женитисі? — висловив, свій здо гад чоловік. Тепер і жінка повернулася лицем до них і Василь побачив, що вона була чорнява, на прочуд гарна, якоюсь особливою вродою. —• Чував я, чував, — продовжував госпо дар, — дай вам, Боже, щастє, тай аби ті пороги не були зависокі на ваші ноги . . . Василь спалахнув, але відразу ж спам’ятався: — Та де я там який жених, чоловіче добрий. Я такий собі мандрівник. — Та я знаю, що паничі мандрують, чому нє! То не так, як у нашім стані, що бери собі жінку зі свого села, бо вже на присілок небезпечно пхатисі, парубки можуть порахувати тобі ребра. — Щось ви конче хочете з мене жениха зро бити, — вже засміявся Василь. — А я не за жін кою шукаю. — А за чим же? — щиро здивувався господар. —- Правду сказати, то за нічим таким особли вим. Отак, ходжу собі, розглядаюся між людьми, як вони жиють, слухаю, що розказують, як говорять, як співають. Та й дещо записую, що ще не запи сано, аби ті, більше вчені від мене, могли писати книжки о нашім народі, показати єго світови. Щоби у світі знали, що є такі люди, русини, котрі мають свою красну мову, свої прадідівські звичаї, свої найкращі в світі співанки. А от, я ще не чув і не записав доси ніодної шоломийської співанки. Чоловік дивився на Василя якусь хвилину, а потім доброзичливо всміхнувся: — Ви, паничу, таки поправді якісь інші від людий. Співати то івміє моя жінка1, але не стане вона вам ту, серед обійстє, виспівувати. Ходіт до хати, нап’єтисі квасного молока, а тогди вона вам щось і заспіває. — Ти цілком здурів, Іване! — кликнула жін ка. — Проси панича до хати, але співати мене не заставлєй, бо я не буду. І вона побігла наперед в хату. Господар провів Василя темними сіньми до ве ликої світлиці. Тут віяло пусткою, дарма, що на високій постелі знімалися горою білі подушки, довгий ряд святих образів біг по стінах, а за сво локом сохли й пахли васильки. Вони посідали за довгим столом і скоро з’яви лася господиня з череп’яним горщиком квасного молока і двома синенькими горнятками. Вона по ставила горнятка перед Василем і чоловіком, а сама стала під печею. Василь принукуваний господарем, випив на силу горнятко молода, а тоді чоловік сказав, глип нувши боком на жінку: — Ну, коли моя жінка не хоче вам співати, то я сам заспіваю. — Він обперся ліктем об стіл і баском затягнув: В городі ружа, під нев калужа, Загніваласі жона на мужа. Загніваласі, задонсаласі, Вилізла на піч, розболіласі. „Ой мужу, мужу, чоловіченьку, Чоум не віриш моєму серденьку?“ Пішов чоловік, приніс ї меду, А вона єму — „Голови не зведу“. Пішов чоловік, приніс ї дуба, А вона встала: „Я твоя люба“. — А я знаю цілком інакшу на той голос, — обізвалася від печі господиня і блиснула на Василя чорними, як смола, очима. — А ну, ну, заспівай! — задоволено кинув чоловік. — І таки заспіваю, а не будеш бити? — Ой, дуже я тебе побиваю! Ну, співай там вже! — «є так уже впевнено сказав господар. Вона взялася полід боки і тоненько заспівала: НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1964 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
