Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Д У М К И Фантазія в 2-ох діях Тамари Лівші й Оксани Драго- маново ї. ДІЄВІ ОСОБИ: Мама Ганнуся 1 дівчинка 2 дівчинка Хлопець 1 бабуся 2 бабуся Думки, Діти І. ДІЯ Сцена уявляє звичайну кімнату. По середині стіл, навколо стільці. Збоку фортепіян. ГАННУСЯ (грає на фортепіяні).* МАМА (входить на сцену): Доню, де ти? йди сюди! ГАННУСЯ (підходить до мами, ма ма дає їй книжку). МАМА: Сьогодні день твого наро дження. Ти вже велика і розумна дів чинка. Вмієш добре читати. Оце тобі книжечка з гарними віршами. Будеш їх читати і деякі вивчиш на пам’ять. ГАННУСА (дякує, цілує маму). МАМА: Піду тепер приготовити щось для твоїх гостей, бо вже неза баром почнуть приходити на твоє свя то. (Мама відходить). ГАННУСЯ (розглядає книжку): Який цікавий віршик! (Читає): МУДРА КИЦЬКА У дзбаночку молоко, Ох, то штука ловка! Та як його скоштувать, — Не влізе головка! Наша киця дуже мудра, — Способу добрала: У той кухличок узенький Хвостика вмачала. Отже кухлик не звалила* Зробила обачно, Тепер хвостик витягає, Облизує смачно. (Олена Пчілка) * Фортепіян може стояти перед за слоною і Ганнуся може грати ще пе ред тим, як відслоняється завіса. Приходять діти, приносять пакуноч ки з подарунками, Ганнуся приймає їх, складає на столі, вітає дітей, дякує. Приходить мама, несе на тарілці чоко- ляду, тістечка. Діти сідають навколо стола. Мама їх частує. МАМА: Діти, що якби на честь Ган нусі заспівали б усі разом? ДІТИ: Добре, добре! (Співають). МАМА: А тепер, хто вміє якийсь віршик, нехай скаже. 1 ДІВЧИНКА: Я знаю! 2 ДІВЧИНКА: Я знаю! ХЛОПЧИК: Я знаю! (Кажуть вірші. Можна дібрати, які завгодно. Можуть теж щось протан цювати, проспівати, в залежності від того, що вміють). ! ДІВЧИНКА: В тій книжечці, що я тобі сьогодня подарувала, є гарний віршик про бабусю. Тільки я його не знаю на пам’ять. 2 ДІВЧИНКА: У мене на Україні ли шилась бабуся. 1 ДІВЧИНКА: І у мене також. ХЛОПЧИК: І у мене! 2 ДІВЧИНКА: Мама каже, що ба буня тужить за мною. МАМА: Певно, що тужить. 1 ДІВЧИНКА: Моя мама казала, що моїй бабусі дуже сумно там самій. МАМА: Певно, що дуже сумно. 2 ДІВЧИНКА: Давайте, напишемо листи до наших бабусь. І ДІВЧИНКА: Давайте, напишемо. Гекнусю, дай нам папір і перо. МАМА: Стійте, діти. А як же ми пе решлемо ті листи? Бабусі ваші живуть за залізною заслоною і крізь неї не пройде ніякий лист. 1 ДІВЧИНКА: Кажуть, шо з такі пташки, яким можна доручити листи. Може б ми знайшли таку пташку? МАМА: Ні, діти. Наш край далеко і немає тут такої пташки, щоб туди залетіла. (Діти засмучено мовчать). МАМА: Знаєте що, діти? Спробуємо вислати до наших бабусь наші думки. ДІТИ: А як це зробити? МАМА: Ось як: затуліть очі, і нехай кожен згадає свою бабусю і подумає: Лети, моя думко до моєї бабусі. Ба бусю, я про тебе пам’ятаю і кохаю тебе. Я вірю, що вернуся до рідного краю і ми побачимось! ГАННУСЯ: Мамо, чи може таке бу ти? Чи полетять справді наші думки до бабунь? МАМА: Може й полетять... Спро буйте! (Усі діти сідають. Беруть голови в руки і зажмурюють очі). Завіса. II. ДІЯ Убога кімната. На лавочці сидять, зі гнувшись над роботою — шиттям або латанням — дві бабуні. 1 БАБУСЯ: Ой, щось я не добачаю, не йде моя праця. 2 БАБУСЯ: Та й моя не йде. Зимно мені, терпнуть руки... 1 БАБУСЯ: Зимно, і темно, і сумно. 2 БАБУСЯ: І мені сумно. Лишились ми тут самітні. 1 БАБУСЯ: Так. Зовсім самітні. Як би не ви, сусідко, то ні з ким було б і посумувати. 2 БАБУСЯ: Згадати давні часи, зга дати про внуків. 1 БАБУСЯ: Мені все сьогодні моя внука Ганнуся згадується. Сьогодні їй сповнилося вісім років. Далеко вона, далеко... (зітхає). 2 БАБУСЯ: І у мене двоє внуків на чужині. 1 БАБУСЯ: У моєї Галочки волосся русяве, а очі карі, великі. 2 БАБУСЯ: А у моєї Оксанки во лосся, як золото, а оченята живі, як вогники. А внука свого я так і не ба чила. Довідалась, що він народився, а чи побачу колись... не знаю. 1 БАБУСЯ: Як зимно! 2 БАБУСЯ Як темно! ОБИДВІ: Як сумно! (Сидять, похнюпившись. Тихо грає музика. Тримаючись за руки входять ДУМКИ і тихо кружляють навколо бабусь). ДУМКИ: Ми думки! Ми думки! Ми думки! Ми думки! Ми вільні, як вітер, як проміння швидкі... Ми думки... Ми мрії, думки! 1 БАБУСЯ: Що це? 2 БАБУСЯ: Хто це? 1 БАБУСЯ: Звідкіля вони? 2 БАБУСЯ: Які вони гарні! г г НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
